Рясне (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рясне
Львів
Рясне

Панорама північно-західної частини мікрорайону. Висотна забудова — Рясне-2
Загальна інформація
Район Шевченківський
Адмінодиниця Львів
Площа 997 га
Населення 30 000
Поштовий індекс 79002, 79039, 79069[1]
Телефонний код +380 32
Головні вулиці Шевченка, Брюховицька, Ряснянська, Сотника Панаса, Нестора Літописця, Лукасевича, Дубровицька, Величковського
Підприємства заводи: «Електрон»[2], ПАТ «Конвеєр»[3], «Автонавантажувач»[4],[5], «Львівсільмаш» [6],[7]
Заклади освіти
та культури
СЗОШ № 92[8], 100[9]; НВК № 94[10]; Львівське вище професійне училище транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету[11],[12]
Парки парк «Електрон»
Транспорт
Залізнична інфраструктура Рясна
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim 2032280 ·R (Львів)


Рясне́ — місцевість Львова, яка поділяється на два житлових мікрорайони (масиви) — Рясне-1 і Рясне-2 та розташована у Шевченківському районі Львова, а саме на північно-західній його околиці. В межах мікрорайону діють: залізничні станції — Клепарів і Рясна та зупинний пункт Батарівка.

Населення[ред. | ред. код]

За даними 1880 р., в селі (при селищній громаді — гміні) налічувався 201 будинок з загальною кількістю населення 1114 осіб, а на околиці села (хуторі), відповідно, 1 будинок і 11 осіб. Склад населення Рясної Польської за національною ознакою, за загальної кількості населення 1125 осіб, розподілявся так: поляків — 1114 осіб, русинів — 11 осіб. Склад населення Рясної Польської за релігійним віросповіданням розподілявся так: римо-католики — 1081 особа, греко-католики — 23 особи, юдеї — 21 особа.

Географія[ред. | ред. код]

Територія Рясного розташована в межах Опільського горбогір'я Західного лісостепу.

Місцевість розташована на північно-західній околиці Львова та межує на півночі з Брюховичами, на південному сході — Рудним, на заході — з Рясною-Руською, на північному заході — з Бірками Янівськими.

Через південну частину села протікає один з рукавів Білогорського потоку, долина якого є болотистою, а сам потік належить до басейну Дністра.

Сільська забудова розташована на південному сході села, а на північ від неї — ліси (Нівіце та Родленже). На північ від забудови розташований пагорб — найвища точка в селі, висота якої сягає 343 м над рівнем моря, на південно-східному боці — пагорб «Рясна», висота якого 325 м. Через село проходить шлях Львів-Яворів.

Історія[ред. | ред. код]

Мікрорайон Рясне розташований у межах колишнього села Рясна Польська (пол. Rzęsna Polska).

За Польщі та Австро-Угорщини[ред. | ред. код]

Близько 1400 р. при костелі Святих апостолів Петра і Павла у Рясній Польській була заснована римо-католицька парафія[13].

У 1430 р. польський король Владислав Ягайло перевів володіння львівського римо-католицького архієпископа на німецьке (магдебурзьке) право, а у 1433 р. львівський римо-католицький архієпископ заснував на цих землях Рясну Польську. Новозасноване село було приєднане до парафії костелу Марії Сніжної у Львові[14].

З часом, міський магістрат Львова підтримав те, що до села незаконно були приєднані землі, що до приєднання належали Львову та Білогорщі і з цієї причини розпочато судовий процес з архієпископом. Процес відновлено у 1460 р. та вже мав певний результат. У наступному столітті знов було порушено цю справу, і лише у 1548 р. була підписана добровільна згода, за якою були чітко вказані границі розмежування між Білогорщею та Рясною-Польською.

У 1484 р. Ян Стшелецький, архієпископ львівський, при згоді з головою римо-католицької курії, надає вічне війтівство в Рясній-Польській Якубові Козловському.

У 1595 р. точилася суперечка між львівським розпорядником Димитрієм Соліковським та власником Зимної Води та Рудного Якубом Семп-Шажинським, щодо розмежування сіл Рясна-Польська, Зимна Вода та Рудне.

У 1614 р. до римо-католицької парафії у Рясній-Польській увійшли Брюховичі, Рокитне та Рясна-Руська. У 1641 р. при костелі діяла парафіяльна школа. Дерев'яний парафіяльний костел Святих апостолів Петра і Павла був зруйнований під час турецько-татарських навал, але у 1672 р. наново відбудований. Це був дерев'яний невеличкий костел із трьома вівтарями — на головному престолі був образ Пресвятої Трійці, а на бічних престолах — образи Святої Малґожати та Матері Божої. Простоявши майже двісті років дерев'яний костел під дією природніх факторів почав руйнуватися, тому існувала загроза його завалення. Спираючись на цей факт парох місцевого храму часто звертався до керівництва Архиєпархії, щодо дозволу на будівництво нового мурованого храму та фінансування цієї будови. І лише у 1891 р., за проектом Юзефа Каєтана Яновського, на північній околиці села розпочалося будівництво нового мурованого храму, яке було завершене у 1895 році.

У 1910 р. в селі функціонувала початкова однокласна школа з польською мовою навчання та позичкова каса з капіталом 1618 злотих римських.

Під час Першої світової війни, а саме 21 червня 1915 р., поблизу Рясного розігралася велика битва, яка закінчилася оточенням російських військ. Наступного дня російські війська вимушені були залишити Львів.

У 1917 р. у Рясній-Польській заснований фанерний завод, який входив до складу АТ «Ойкос».

У першій половині 1920-х рр. українські громади Галичини почали створювати свої культурно-просвітницькі та педагогічні товариства. Так на теренах Рясної засновується осередок освітньо-виховного товариства «Рідна школа», який піклувався та утримував українську народну школу, дитячий садок (захоронку), що знаходилися на Баторівці[15].

У 1930-х рр. у Баторівці, за сприянням голови «Союзу українок» п. Софії Ракової, було організовано перший літній дитячий садок «Оселя». Першою вихователькою була п. Леся Швак (Головацька). Згодом «Оселя» почала працювати цілорічно. Фінансувалася «Оселя» товариством «Рідна школа» та «Союзом українок»[16].

У 1931 р. заснований спортивний клуб «LOT», меценатами (спонсорами) якого були завод «Ойкос» та власник хлібопекарні п. Горчак. Від часу свого заснування клуб «LOT» належав до Львівської окружної спілки футболу (пол. L.O.Z.P.N.) та брав участь у змаганнях за чемпіонство шостого класу. Найвідомішим гравцем команди був Юрій Марущак на прізвисько «Кобзар»[17].

У 1938 р. в Баторівці відбулося урочисте посвячення дубового хреста на честь відзначення 950-ліття хрещення України-Руси[18].

25 вересня 1938 р. було посвячено пам'ятний камінь під будову величного парафіяльного костелу Найсвятішого Серця Ісусового і вже 3 вересня 1939 р. планувалося урочисте відкриття новозбудованого храму архієпископом львівським Болеславом Твардовським, але цьому перешкодив початок Другої світової війни.

Далекого 1939 р. у Рясній-Польській був заснований перший осередок «Просвіти», на жаль, після подій «золотого вересня» та проголошення радянської влади в Галичині, того ж року його діяльність, як самого товариства, так і його осередків була заборонена.

17-20 вересня 1939 р. поблизу Рясного проходили важкі бої військових підрозділів польського війська під командуванням генерала Казімєжа Соснковського з переважаючими силами Вермахту.

Радянський період[ред. | ред. код]

Із закінченням Другої світової війни стан справ в селі значно змінився. Більшість місцевих поляків виїхала на свої історичні землі, а до Рясної-Польської прибули сім'ї етнічних українців, які були виселені із Закерзоння — Підляшшя, Надсяння, Холмщини, Лемківщини, а колишній костел Святих Верховних Апостолів Петра і Павла переходить до греко-католицької громади (парафії) села.

Першим парохом греко-католицької парафії Рясної став, у майбутньому, Блаженний священномученик отець Олексій Зарицький. З другим приходом совітів почалися масові арешти представників львівської інтелігенції, якого не уникнув й о. Зарицький. Після його арешту парафію очолив о. Яків Мостюк. Після ліквідації Греко-Католицької Церкви у 1946 р. і переходу священиків під юрисдикцію Московської патріархії РПЦ у храмі Святих апостолів Петра і Павла Богослужіння відбувалися за православним обрядом.

Згодом й саме село було перейменоване на Рясне.

У 1949 р. в селі засновано колгосп ім. Т. Г. Шевченка, який згодом об'єднали з колгоспом ім. Г. М. Маленкова і утворили новий колгосп під назвою 40-річчя Великого Жовтня.

У 1957 р. село Рясне було приєднано до Івано-Франківського району Львівської області, а 17 вересня 1959 р. на спільній сесії сільських рад сіл Рясне та Рясна-Руська було вирішено об'єднати громади сіл в Ряснянську сільську раду.

Рясненський «хмарочос» — головний корпус НВО «Електрон»

У відповідності з генеральним планом, розробленим у 1965 р. Українським інститутом «Діпромісто» і затвердженим Радою Міністрів УРСР, здійснювався подальший розвиток Львова як великого промислового та обласного адміністративного центру Української РСР. Основні обсяги житлового будівництва проведеного за роки восьмої, дев'ятої та десятої п'ятирічок у південному та південно-західному (селище Жовтневе, Рясне) районах, де, станом на 21 червня 1980 р., було збудовано понад два мільйони квадратних метрів житла та наближалася до завершення забудова цих районів, зокрема й Рясного[19].

Хоча і існував затверджений генеральний план забудови Рясної, але будівництво проходило окремими фрагментами — силами промислових підприємств — «Електрон», «Конвеєр», «Автонавантажувач», «Львівсільмаш» тощо. Більшість з них встигли поставити декілька житлових будинків, але так і не довершили розбудову інфраструктури Рясного.

У 1970 р. перший п'ятиповерховий житловий будинок було збудувовано по вул. Шевченка 366а, а наступного року споруджено сусідню п'ятиповерхівку по вул. Шевченка 366б. Одночасно серед полів почалася забудова майбутньої промзони, а саме почали споруджувались цехи заводів: «Конвеєр», «Автонавантажувач», «Львівхімсільмаш», «Електрон» та торфобрикетний завод[20]. Для регулярної роботи промислової зони було збудовано енергокомплекс та невеличку пожежну частину.

Більшість багатоповерхівок Рясного-1 та Рясного-2 були споруджені, як відомче житло вищезгаданих підприємств, а серед місцевого населення вони носять назви, наприклад, будинок по вул. Шевченка 358б — «будинок від конвеєрного» і т. д..

Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про розширення меж міста Львова» від 9 березня 1988 р. село Рясне Рясненської сільради Яворівського району загальною площею 477 гектарів було включене в межі міста Львова[21].

В незалежній Україні[ред. | ред. код]

18 листопада 2016 р., виконавчий комітет ЛМР погодив встановлення між будинками № 402 та № 406 на вул. Шевченка пам'ятного знаку з нагоди 70-річчя операції «Вісла» — примусового переселення українців з їхніх етнічних земель. Функції замовника на проектування, виготовлення та встановлення знака покладено на громадську організацію «Ініціативна група «Рясне»[22].

Історичні пам'ятки[ред. | ред. код]

Сакральні споруди[ред. | ред. код]

Храм Святих апостолів Петра і Павла
  • Церква Святих апостолів Петра і Павла (вул. Лукасевича, 15). Мурований костел Св. Петра і Павла, збудовано на північній околиці села, на місці старого дерев'яного храму, у 1895 р. за проектом Юзефа Каєтана Яновського. Перед храмом збудовано вівтар, прикрашений скульптурами Святих Петра і Павла[23], а поруч розташований ряснянський цвинтар. У 1924 р. художник Іоан Доманський зробив настінний розпис храму, а у 1927 р. було придбано головний вівтар. Нині храм Святих апостолів Петра і Павла належить греко-католицькій громаді Рясного[24],[25].
Церква Найсвятішого Серця Христового
  • Церква Найсвятішого Серця Христового (ріг вул. Диктової та Фещенка-Чопівського). Величний парафіяльний костел Найсвятішого Серця Ісусового, за проектом Вавжинця Дайчака, було збудовано на ділянці, придбаній у торгівця вином Ричарда Штадтмюллера. Спорудження майбутньої окраси Баторівки проходило рекордними темпами, а саме, 25 вересня 1938 р. було посвячено пам'ятний камінь під будову, а вже 3 вересня 1939 р. планувалося урочисте відкриття новозбудованого костелу архієпископом львівським Болеславом Твардовським. Посвячення храму було скромним, оскільки почалася друга світова війна. Римо-католицька громада села використовувала костел до 1946 р., а потім майже півстоліття радянська влада використовувала храм, як склад хімрективів і лише наприкінці 1990-их рр. у храмі проведено реставраційні роботи та відновлено богослужіння. Нині церква Пресвятого Серця Христового належить греко-католицькій громаді Кам'янки.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Шевченка, 205). До другої світової війни на місці церкви стояла невелика капличка. Після війни її закрили і у 1950-их рр. перебудували під житловий будинок. Пізніше приміщення займав штаб, так званої, добровільної народної дружини, потім аптека. У 1990-их роках будівлю передали православній громаді Рясного, яка відбудувала на цьому місці церкву. Церква Різдва Пресвятої Богородиці належить громаді української православної церкви Київського Патріархату.
Церква Пресвятої Трійці
  • Церква Пресвятої Трійці (вул. Шевченка, 311а). 17 травня 2015 р., Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій здійснив Архіпастирські відвідини Свято-Троїцької парафії житлового масиву Рясне-1, під час яких звершив велике освячення храму на честь Пресвятої Тройці та рукопоклав у сан диякона Петра Курпіту[26]. Церква Пресвятої Трійці належить громаді української автокефальної православної церкви.
  • Церква Святого Василія Великого та Блаженного Олексія (вул. Шевченка, 388)
  • Церква Пресвятої Євхаристії (вул. Величковського, 1), збудована за проектом архітекторів Григорія Калініна та Івана Коваленка. Має три бані та фронтони, виконаних у стилі українського бароко. 11 листопада 2012 р. храм, з пастирським візитом, відвідав Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський[27]. 24 листопада 2013 р. у рясненській парафії Пресвятої Євхаристії відбулися реколекції, а також виставлення для загального почитання мощів священномученика Йосафата Кунцевича. 1 вересня, Божественною Літургією, а відтак концертом, розпочинається кожен навчальний рік для школярів, студентів та парафіян храму[28].
  • Церква преподобних Іова та Амфілохія Почаївських (вул. Величковського). 3 жовтня 2015 р., митрополит Львівський і Сокальський Димитрій відвідав засновану цьогоріч парафію преподобних Іова та Амфілохія Почаївських у житловому масиві Рясне-2 у Львові та звершив чин заснування церкви і поставлення хреста та освятив наріжний камінь новобудованого храму преподобних Іова та Амфілохія Почаївських[29].
Костел Божого Милосердя
  • Костел Божого Милосердя (вул. Брюховицька, 119а). Колишній місцевий костел Святих апостолів Петра і Павла було віддано греко-католикам, тому римо-католики Рясного спочатку послуговувались пристосованою каплицею Божого Милосердя, облаштованою у приміщенні колишнього магазину. У 2001 році було отримано дозвіл на будівництво костелу, яке розпочали у 2002 році за проектом архітектора Івана Коваленка. 5 липня 2003 р. кардинал Мар'ян Яворський заклав та освятив наріжний камінь храму, а 3 вересня 2005 р. освятив новоспоруджений костел[30]. Костел Божого Милосердя належить до однойменної парафії римо-католицької церкви[31].
  • Капличка Пресвятої Богородиці (вул. Чикаленка). Відновлена у 2006 р..
  • храм УПЦ КП на честь Іова та Амфілохія Почаївських, освячений в листопаді 2016 року[32].

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

До пам'яток архітектури та містобудування слід віднести завод «Oikos», котрий, свого часу, був промисловою гордістю місцевості Баторівка, що в Рясній-Польській.

Корпуси заводу «Oikos» були збудовані на Баторівці за проектом та безпосереднім керівництвом відомого львівського архітектора українського походження Михайла Маковича. У 1917 р. новий завод, який займав площу близько 3000 м², розпочав свою роботу. Він входив до складу АТ «Oikos» разом з такими підприємствами як тартак в Сільці Беньковому (колишній Кам'янко-Бузький ЛПК), фабрика форнірів та клеєних плит у Пйотркуві, парова столярна фабрика на вул. Замарстинівській у Львові (нині — цех № 1 ДП «Фабрика по виготовленню і ремонту м'яких меблів ВАТ „Карпати“»)[33].

Товариство «Oikos» виробляло свою продукцію в основному для експорту до Бельгії, Швеції, Чехословаччини, Великої Британії, Голландії, Греції, Іспанії, Португалії, Італії і навіть до країн Малої Азії. Продукція підприємства постійно конкурувала з аналогічними виробами підприємств Швеції, Італії та Голландії. Товариство постійно скуповувало найближчі земельні ділянки, що прилягали до заводу і вже до 1929 р. виробнича площа зросла втричі.

Від 1939 р. завод спеціалізувався на виготовленні віконних рам, дверей, а також виробництві різних будівельних матеріалів для потреб Львівського акціонерного товариства пивоварів та Львівської залізниці.

Завод «Oikos» був обладнаний, як на той час, сучасним німецьким устаткуванням — двома лущильними верстатами «Raute», стрічковими сушарками «Schilde» та клеїльним гідравлічним пресом «Tofan» та спеціалізувався на виробництві клеєної фанери сухим гарячим способом. Продукція була якісною та екологічно чистою, оскільки для її виготовлення використовувалися казеїнові та альбумідні клеї[34].

У міжвоєнний період завод дав високооплачувану роботу багатьом мешканцям села, переважно полякам, які керували виробничим процесом, а українці виконували переважно чорну роботу.

Після подій «золотого вересня» 1939 р. та приєднання західноукраїнських земель до складу радянської України завод «Oikos» був націоналізований та перейменований на фанерний.

Під час німецької окупації 1941-1944 рр. завод був частково зруйнований, а у вцілілих цехах, в умовах війни, налагодили виготовлення продукції військового призначення, а саме деталей до німецьких літаків.

У квітні 1942 р. членами підпільної прорадянської організації «Народна гвардія ім. Івана Франка» було вчинено диверсію на фанерному заводі — підпал одного з цехів підприємства[35]. Після підпалу завод частково припинив свою роботу і лише у серпні 1944 р. завод запрацював на повну потужність. На той момент на підприємстві працювало лише 31 особа, з яких 13 осіб — адміністрація, 14 осіб — робочий персонал, 4 особи — обслуговуючий персонал.

Станом на 1 січня 1945 р. на чисельність працюючих значно зросла і сягнула цифри — 123 особи, з яких 103 особи — робочий персонал. Виробнича потужність заводу сягнула 800 м² клеєної фанери на рік[36].

У 1947 р. фанерний завод отримав нову назву — Львівський фанерно-меблевий комбінат, а з 1948 р. розпочалися роботи з реконструкції підприємства. За час реконструкції була побудована центральна котельня, трансформаторна підстанція, лісопильний та вжитковий цехи. І вже наступного року виробничі потужності підприємства значно зросли, а обсяги виготовленої продукції сягали 15000 м³ клеєної фанери та 5000 м² столярної плити на рік.

У 1951-1956 рр. завод мав назву — Львівський фанерний завод Головфанерпрому СРСР. В цей час споруджено під'їзну колію до території комбінату.

У 1956-1963 рр. завод мав назву — Львівський фанерний завод ім. М. С. Хрущова.

Від липня 1957 р. завод був підпорядкований Управлінню деревообробної та лісової промисловості Львівської ради народного господарства.

Постановою Львівської ради народного господарства № 301 від 7 серпня 1963 р. Львівському фанерному заводу був переданий Брюховицький деревообробний комбінат ім. С. О. Леваневського і таким чином завод отримав статус виробничого об'єднання. Основною продукцією заводу були фанерна та столярна плити, меблі, вироби широкого вжитку та сувеніри.

1 січня 1968 р. підприємство переведене на нову систему господарювання, а наступного року цехи заводу переведені на господарський розрахунок.

У 1970-их рр. збільшилася кількість цехів та дільниць комбінату, а також збільшився асортимент продукції, яка виготовлялася на підприємстві[37].

Початок 1990-их рр. позначений економічною кризою на фанерному заводі і виготовлюять лише посилкові та тарові ящики й шатківниці.

У 1995 р. працівники створюють ТзОВ «Львівфанпромторг», а за три роки товариство розділилося на п'ять дочірніх підприємств та у 2000 р. і ці підприємства були на грані банкрутства.

Новим періодом в історії підприємства можна вважати розпочатим 5 червня 2000 р., тобто тоді, коли підприємство, за допомогою меценатів, відновило свій повний робочий цикл. У 2001 р. підприємство працювало у три зміни при загальній чисельності робочого персоналу — понад 300 осіб[38].

Нині фанерний завод має сучасне обладнання фінської фірми «Raute» — лінію обрізки та шліфування фанери, але використовується й досі радянський лущильний верстат ЛУ-17/4[39].

Пам'ятки монументального мистецтва[ред. | ред. код]

  • Пам'ятник блаженному Папі Івану Павлу II, встановлений біля храму Божого Милосердя, по вул. Брюховицькій, та освячений 11 квітня 2015 р., під час проведення відпустової Святої Меси в римо-католицькій парафії Божого Милосердя[40]. Ініціатором та фундатором встановлення пам'ятника став львів'янин Мєчислав Геллер[41]. Церемонію відкриття пам'ятника провели настоятель храму Божого Милосердя оо. Віктор Пальчинські[42] та президент федерації польських організацій в Україні пані Емілія Хмельова[43],[44].
  • Пам'ятник «Вічна пам'ять борцям за вільну Україну», встановленого у 1999 р. на місці трагічної загибелі вояків УПА — сотника Василя Панаса — «Сивого» та Івана Кухарчука — «Нетяги». Авторами пам'ятника є скульптори Володимир і Ярослав Лози та архітектор Я. Кушнір.
  • Меморіал «Борцям за волю України» на вул. Брюховицькій.
  • Пам'ятник польським воякам, що загинули у війнах 1914—1920 років, був встановлений 22 листопада 1932 р. при дорозі на Брюховичі. Авторами пам'ятника є скульптор Броніслав Маріан Солтис та архітектор Вітольд Вінцент Равський. Нині пам'ятник потребує значної реставрації[45].
  • Скульптура Івана Хрестителя.
  • Фігура Покрови Пресвятої Богородиці, встановлена до 10-ої річниці проголошення Незалежності України осередком товариства «Просвіта» Рясного на розі вулиць Шевченка та Лушпинського. Автори монумента — скульптор Володимир Федорченко та архітектор Володимир Сколоздра[46].
  • Пам'ятний знак «На відзначення початку співробітництва заводу «Електрон“ з японською компанією „Канемацу Гошо Тошіба“[47], був відкритий 30 травня 1988 року поблизу відомчої «електронівської» поліклініки[48].
  • Пам'ятний знак «400 років Берестейській унії 1596—1996» поблизу перехрестя вул. Брюховицької та вул. Сотника Панаса.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Мікрорайони Рясне-1 та Рясне-2 обслуговують ЛКП «Рясне-402»[49] та «Рясне-403»[50] відповідно, котельні тощо.

Негайною потребою мешканців вулиць старого Рясного є водогін та каналізація. Оскільки криниці катастрофічно міліють і незабаром мешканці не будуть мати доступу до питної води.

Ще одним з недопрацьованих напрямів роботи міських служб є велоінфраструктура: наразі заплановане спорудження у Рясному-1 велодоріжку довжиною близько 800 метрів, але на сьогодні завершено її невеличку ділянку, а решта майбутньої доріжки відділено від дороги бордюром та «чекає» на своє заасфальтування. Хоча й встановлено велопарківки біля місцевого ЛКП «Рясне-402», супермаркету «Сільпо»[51] та відділення однієї з мереж банків.

На обидва мікрорайони обслуговуються одним дільничим відділком поліції[52], що знаходиться на вул. Величковського, мають окремі відділення поштового зв'язку та відділення «Ощадбанку».

У Рясному багато впорядкованих прибудинкових територій: є лавочки, пісочниці, турніки, столи. Їх, через недостатнє фінансування місцевого ЛКП «Рясне-402» та ЛКП «Рясне-403», власними силами облаштували мешканці навколишніх багатоповерхівок. Є декілька невеличких футбольних та баскетбольних майданчиків.

У червні 2018 року на громадські слухання львів’янам винесли детальний план території між вулицями Шевченка та професора Ковалика, який пропонує організувати центр громадського життя поблизу заводу «Концерн-Електрон». За проектом, громадські об’єкти групуватимуться довкола церкви Пресвятої Трійці і вона лишатиметься композиційним центром. За планом, перша черга забудови розрахована на 3-7 років, а загалом йдеться про десятирічну перспективу. Передбачається формування трьох кварталів на цій території: житлового у східній частині, виробничого у південній частині та громадського в центрі. В південно-західній частині кварталу проектують автостанцію для автобусних рейсів Яворівського напрямку, навпроти якої планують розмістити СТО та ринок. А в північній частині кварталу перед церквою та спорткомплексом — сквер, що також буде обладнаний спортивною зоною. У південній частині заплановано будівництво автосалону та автозаправки. Також заплановано будівництво шумозахисного екрану по периметру станції «Клепарів», будівництво дитсадка на 50 місць, житлового комплексу «Галіція» та підземного паркінгу на його території, реконструкція вулиці Ковалика[53].

Освітні заклади[ред. | ред. код]

Для наймолодших мешканців Рясного-1 споруджено ясла-сад та комунальний навчально-виховний комплекс школа-садок № 94, а у Рясному-2 діє дошкільна установа № 184 «Лісова казка»[54]. До 2000 року також діяла школа естетичного виховання при дитячому садку «Веснянка»[55], але через складну демографічну ситуацію заклад закрили. Нині це приміщення займають приватна пекарня, фітнес клуб «FitCurves»[56],[57] та діагностичний центр «Медіс»[58].

У Рясному-1 знаходиться середня школа № 92, а для учнів Рясного-2 — середня школа № 100.

Медицина[ред. | ред. код]

Щодо медичного обслуговування населення, то, на перших поверхах житлового будинку по вул. Шевченка 358б діє дитяче поліклінічне відділення № 2[59], а у будівлі по вул. Шевченка 313 діє Філіал поліклінічного відділення Третьої міської комунальної лікарні[60], перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб»[61] та колись відомча поліклініка ДП «Електрон»[62]. Лабораторія «Ескулаб» 2013 р. опинилася у списку фіналістів регіонального етапу Всеукраїнського конкурсу якості продукції (товарів, робіт, послуг) — «100 кращих товарів України», у номінації «Роботи або послуги, які виконуються або надаються у побутовій та виробничих сферах»[63]. Також в Рясному працює багато аптек.

Торгівля[ред. | ред. код]

У Рясному діють два ринки та супермаркети мереж «Сільпо», «Рукавичка» та ін., по вул. Шевченка, 374, працює книгарня.

Транспортне сполучення[ред. | ред. код]

Залізнична станція Рясне пов'язана гілками прямого залізничного сполучення з Рава-Руською і Львовом. На станції чотири рази на добу зупиняється електропотяг «Львів-Рава-Руська».

До 1995 року, за рахунок електропотягу «Львів — Рудно», станція «Рясна» мала сполучення з платформою «Рясне-2», але наприкінці 1990-тих років, у зв'язку з нерентабельністю перевезень, цей невеличкий маршрут було скасовано. Його намагалися відновити на початку 2000-их років, але це обмежилося лише урочистим відкриттям станції і відповідно мав місце дешевий піар одного з кандидатів у депутати. Нині колією, що сполучає Рясну та Білогорщу, курсують лише товарні потяги.

Часто, щоб доїхати до головного залізничного вокзалу (пл. Двірцева) або ж до церкви Святої Анни (початок вул. Шевченка), мешканці Рясного їдуть автобусами міжміського сполучення, що курсують через мікрорайон у Яворівському напрямку. Розташування невеличкої автостанції № 4[64] на вул. Шевченка при Янівському цвинтарі також сприяє такому способу добирання.

Автобусні маршрути, які курсують через Рясне
№ маршруту Напрямок
[65] вул. Шпитальна — вул. Величковського (Рясне-2)
[66] пл. Різні — Залізничний вокзал — вул. Величковського (Рясне-2)
11[67] пр. Червоної Калини — вул. Величковського (Рясне-2)
12[68] вул. Щурата — вул. Величковського (Рясне-2)
30[69] вул. Карбишева — вул. Величковського (Рясне-2)
49[70] Приміський вокзал (вул. Городоцька) — вул. Величковського (Рясне-2)
50[71] вул. Вашингтона — вул. Величковського (Рясне-2)
54[72] с. Бірки — смт. Брюховичі — вул. Брюховицька — вул. Антонича
125[73] Автостанція № 8 (Залізничний вокзал) — с. Шкло
131[74] ТРЦ «King Cross Leopolis» (с. Сокільники) — с. Рясне-Руське
144[75] с. Ясниська — с. Бірки — смт. Брюховичі — вул. Брюховицька — вул. Шпитальна
217(А)[76] с. Підбірці — вул. Величковського (Рясне-2)
1001[77] вул. Шевченка (Рясне-1) — с. Рясне-Руське — вул. Городоцька — вул. Суботівська

На кінцевій автобусній зупинці по вул. Величковського не облаштовано жодних умов для відпочинку водіїв, які обслуговують маршрути № 6а, 6н, 11, 12, 30, 49, 50, 217а.

Багато років на магістральній трасі бракувало світлофорів. На пішохідних переходах щороку траплялось кілька ДТП, інколи з летальними наслідками. У 2009 році було встановлено перший світлофор поруч з перехрестям Шевченка-Ковалика, а восени 2014 року — поруч з зупинкою громадського транспорту «Електрон».

Громадське життя[ред. | ред. код]

Найвідомішою та найдавнішою громадською організацією, яка діє на теренах Рясного ще від кінця 1980-тих років, є «Просвіта». У 1988 році в Рясному заснували локальний осередок Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, а за сім років відновили сам осередок «Просвіти». Просвітяни встановили пам'ятний хрест «Борцям за волю України», ініціювали встановлення на вул. Ряснянській пам'ятника упівцям І. Кухаруку та В. Панасу, які загинули під час бою з підрозділом НКВС 9 квiтня 1949 року. Пам'ятник урочисто відкрили 24 серпня 1999 року. За сприяння просвітян до 10-ої річниці проголошення Незалежності України на розі вулиць Шевченка та Лушпинського була встановлена фігура Покрови Пресвятої Богородиці.

В Рясному також діє громадське об'єднання «Самооборона», яка має тут потужний осередок, який проводить військово-патріотичні заходи, свята для дітей і цим підтримує свій авторитет в районі на високому рівні. Силами місцевої «Самооборони» закрили питання освітлення однієї з небезпечних ділянок пішохідного шляху з Рясного-1 в Рясне-2. Разом з активістами «Самооборони» рясненці проводять збір необхідного матеріального забезпечення для вояків АТО у власному центрі.

Слід відзначити діяльність молодіжних організацій, зокрема, декілька акцій Студентського Братства — толока, теренові ігри в лісі поблизу Рясного-2, конкурс дитячого малюнка на асфальті, присвячений Всесвітньому дню захисту дітей, вертеп.

Культурні заходи[ред. | ред. код]

Колись до Рясного у рамках передвиборчої програми одного з кандидатів в депутати львівської міської ради приїздив гурт «Соколи», а у рамках передвиборчої програми іншого кандидата у народні депутати — гурт «Плач Єремії».

Територія, яку нині займає супермаркет «Сільпо», колись слугувала майданчиком для тимчасових зоопарків, пересувних атракціонів «Луна-парк», а до 2000 року на новорічні та різдвяні свята тут встановлювали головну ялинку мікрорайону. У 2015 році традицію встановлення головної ялинки Рясного відновлено.

Влітку в Рясне-2 відбулись два кінопокази просто неба: від організаторів фестивалю «Rover Films» в Рясному-2 і у філії № 31 централізованої бібліотечної системи для дорослих, яка є єдиною публічною бібліотекою для дорослих у мікрорайонах Рясне-1 та Рясне-2 і була заснована ще 1956 року, і зараз це один з осередків світського культурного життя мікрорайону, тут відбуваються різні заходи: майстер-класи, дитячі вертепи тощо.

Спорт[ред. | ред. код]

У Рясному є своя головна спортивна арена — стадіон середньої школи № 92, де є баскетбольний майданчик, футбольне поле та турніки, а в приміщенні школи працюють тренажерний зал і басейн.

14-17 липня 2017 року Львівщина приймала чемпіонат України зі спортивного орієнтування на велосипедах. Велотраси пролягли в межах Брюховичів та Рясного-2. Участь у змаганнях узяли спортсмени з Києва, Харкова, Чернівців, Івано-Франківська та Львівщини[78].

Відомі люди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Галина Гордасевич — відома українська поетеса, член Спілки письменників України, співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького Крайового Руху.

Релігія[ред. | ред. код]

Учасники визвольних змагань[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Історія Львова в документах та матеріалах / укл. Єдлинська У. Я., Ісаєвич Я. Д., Купчинський О. А. та ін.. — Київ: Наукова думка, 1986. — 420 с.
  • Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку). — Львів: «Інститут розвитку міста», 2002. — 29 с.
  • Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1910.- Львовъ-Жовква: Накладомъ Архіепархіяльного Клира. Печатня оо. Василіянъ, 1910. — 500 с.
  • Czawaga K. Moc Miłosierdzia Bożego // Kurier Galicyjski — Lwów: 18–30 kwietnia 2015. — nr. 7 (227) — s. 7(пол.)
  • Kuropatnicki E.A. Geografia albo dokladne opisanie Krolestw Galicyi i Lodomeryi. — Lwow: 1858. — 166 s. (пол.)
  • Smaza J. Prace przy pomniku w Rzęsnej // Kurier Galicyjski — Lwów: 18-27 listopada 2014. — nr. 21 (217) — s. 5(пол.)
  • Sulimierski F., Chlebowski B., Walewski W. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich: t. X: Rukszenice — Sochaczew / Warszawa: 1880—1914. — 960 s.(пол.)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України
  2. Корпорація «Електрон»
  3. Публічне акціонерне товариство «Конвеєр»
  4. Львовский завод автопогрузчиков
  5. Львівський автонавантажувач — історія, факти, модернізація, занепад, продовження…
  6. ВАТ «Завод "Львівсільмаш"»
  7. Публічне акціонерне товариство «Завод "Львівсільмаш"»
  8. Середня школа №92
  9. Середня загальноосвітня школа № 100 м. Львова
  10. Комунальний навчально-виховний комплекс школа-садок №94
  11. Вище професійне училище № 63
  12. Львівське вище професійне училище транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету
  13. Polski Lwów w ukraińskim morzu?
  14. Sulimierski F., Chlebowski B., Walewski W. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich… S.166
  15. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 11-12
  16. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 13,15
  17. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 24
  18. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 14
  19. Історія Львова в документах та матеріалах…ст. 342
  20. Рясне та Баторівка
  21. Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про розширення меж міста Львова»
  22. На вул. Шевченка встановлять пам'ятний знак до 70-річчя операції «Вісла»
  23. Церква у Львові, Рясне
  24. Розпорядок Богослужінь
  25. Історія парафії Свв. Верх. Апп. Петра і Павла
  26. У неділю 6-ту після Пасхи митрополит Львівський і Сокальський Димитрій освятив храм на честь Пресвятої Тройці у Рясне-1
  27. Владика Венедикт відвідав Храм Пресвятої Євхаристії (Рясне-2)
  28. Свято на парафії Пресвятої Євхаристії (Рясне-2)
  29. Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив чин заснування церкви на честь преподобних Почаївських в житловому масиві Рясне-2 м. Львова
  30. Львів — Рясне: Костел Божого Милосердя
  31. Lwów-Rzęsna. Parafia Bożego Miłosierdzia
  32. Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій звершив освячення храму на честь Іова та Амфілохія Почаївських м. Львова
  33. ДП «Фабрика по виготовленню і ремонту м'яких меблів ВАТ „Карпати“»
  34. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 19
  35. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 20
  36. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 21
  37. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 22
  38. Кушнірчук Н., Сіра Ю. Слово про Кам'янку (Баторівку)…с. 23
  39. Лущильный станок ЛУ17-4
  40. Пам'ятник св. Йоана Павла ІІ у Рясній
  41. Pan Mieczysław Heller, Lwów
  42. Віктор Палчиньскі
  43. Federacja Organizacji Polskich na Ukrainie
  44. Moc Miłosierdzia Bożego
  45. Prace przy pomniku w Rzęsnej
  46. Шостак В. Під Покровом єдності // Поступ. — 17—18 жовтня 2000. — № 171 (615). — С. 3.
  47. Канэмацу
  48. Битва за Рясне
  49. ЛКП «Рясне-402»
  50. ЛКП «Рясне-403»
  51. Адреси «Сільпо»
  52. Шевченківський ВП ГУНП у Львівській області
  53. Поліклініка і спорткомплекс з басейном: як розбудують Рясне. Візуалізація
  54. Дитячий садок «Лісова казка», № 184
  55. Колишній дитячий садок «Веснянка» (Львів)
  56. FitCurves, фітнес клуб
  57. FitCurves
  58. Діагностичний центр «Медіс»
  59. Дитяче поліклінічне відділення № 2
  60. Філіал поліклінічне відділення
  61. Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб»
  62. Поліклінічні відділення (поліклініки) м. Львова
  63. Львівщина оголосила своїх переможців конкурсу «100 кращих товарів»
  64. Яворівський напрямок руху автобусів
  65. Маршрутка № 6А
  66. Нічний маршрут № 6Н
  67. Автобус № 11
  68. Автобус № 12
  69. Автобус № 30
  70. Автобус № 49
  71. Автобус № 50
  72. Маршрутка № 54
  73. Приміський автобус № 125
  74. Приміський автобус № 131
  75. № 144
  76. Приміський автобус № 217А
  77. Приміський автобус № 1001
  78. Чемпіонат зі спорторієнтування. Новини ДЮСШ № 6// Вісник Брюхович — Брюховичі: вересень 2017. — № 22 — с.3
  79. Покровителі єпархії
  80. Василь Панас — «Сивий»