Білогорща

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білогорща
Львів
Загальна інформація
Район

Залізничний

Географічні координати 49°50′ пн. ш. 23°56′ сх. д. / 49.833° пн. ш. 23.933° сх. д. / 49.833; 23.933Координати: 49°50′ пн. ш. 23°56′ сх. д. / 49.833° пн. ш. 23.933° сх. д. / 49.833; 23.933
Головні вулиці

Білогорща

Заклади освіти
та культури

Меморіальний музей Романа Шухевича

Транспорт
Залізнична інфраструктура

Рудно, П'ятий Парк

Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim

Білого́рща — мікрорайон міста Львова. Колишнє село, включене у 1978 році до складу Залізничного району Львова. Розташоване західніше Левандівки, від якої відокремлене лісосмугою. Має малоповерхову забудову та віддалене від спальних районів міста.

Історія[ред.ред. код]

Королівським дипломом 1356 року, виданим Казимиром ІІІ Великим однойменний ліс поблизу Білогорщі площею в 70 ланів був подарований місту Львову. У 1423 році міщанин Зоммерштайн заклав тут поселення і зобов'язався перед містом утримувати ліс і урочище Білогорща річним коштом 60 злотих. У 1463 році поблизу маєтку поселилося 7 сімей русинів (українців). В 1611 році поселення нараховувало вже 27 садиб. Тоді місто зажадало від селян виконання панщини, однак вони у 1636 році підняли бунт і втекли в ліси і болота[1].

Місто тривалий час вело суперечки з Львівськими римо-католицькими архієпископами щодо розмежування ґрунтів Білогорщі та Рясного Польського. Білогорща залишалася у власності «ґміни міста Львова» до початку ХХ століття. Хоча село постійно перебувало у власності багатих міщанських родин.

На східній частині земель громади села у ХІХ століття було утворено поселення Левандівка, яке 11 квітня 1930 р. увійшло до меж Львова.[2]

У 1939 році населення Білогорщі становило 820 мешканців, 95 % — поляки, а 4 % — українці[3].

1 квітня 1942 року німецька окупаційна влада значно розширила територію Львова, і Білогорща стала частиною дільниці «Міський ліс» (нім. "Stadtwald")

В рамках «Угоди про взаємний обмін населенням у прикордонних районах» польське населення залишило Білогорщу у 1945-1946 роках, натомість, сюди прибули українці з територій, що після Другої світової війни відійшли до Польщі[4].

Після закінчення Другої світової війни Білогорща знов стає селом та підпорядковується спочатку Брюховицькому, потім — Івано-Франківському, а ще через певний час — до Яворівського районів. Остаточно село включене до складу Львова у 1978 році та стало новим елементом інфраструктури міста Львова — вулицею Білогорща.

Церковне життя[ред.ред. код]

Греко-католицьке населення Білогорщі до початку Другоі світової війни належало до парафії церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього у Рудному, а римо-католики — до парафії костелу Святої Катерини у Зимній Воді. У 1919 році в селі було освячено капличку Святого Антонія, яка з 1937 року стала парафіяльним костелом. Храм споруджено в стилі «провінційної неоготики» з високою шпилястою вежею над входом. У 1945-1946 роках костел закрили і лише після набуття Україною Незалежності він був відреставрований та переданий православній громаді села. Нині — церква Різдва Пресвятої Богородиці. А для греко-католицької громади у західній частині Білогорщі у 2000-х роках збудували храм Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці.

Персоналії[ред.ред. код]

Тут на сучасній вулиці Білогорща стоїть будинок, що належав Ганні Конюшек[5], де перебував Головнокомандувач УПА Генеральний секретар УГВР генерал-хорунжий Роман Шухевич. У жовтні 1948 року тут було обладнано так званий бункер, що являв собою дерев'яний короб у міжповерховому просторі на кілька осіб з розсувними перегородками. Вихід з кімнати прикривав килим.

На початку березня 1950 року співпрацівникам управління МДБ СРСР Львівської області через підставних агентів вдалося дізнатися, де саме в Білогорщі переховується Роман Шухевич. Оперативним резервам 62-ої стрілецької дивізії МГБ СРСР, штабу українського прикордонного округа та Управління міліції м. Львова, а також військовимі підрозділам, чисельністю 600 осіб, які брали участь у каральних операціях на перетині кордонів Глинянського, Перемишлянского та Бібрковського районів Львівської області було наказано на світанку 5 березня 1950 року прибути до подвір'я УМДБ Львівської області. Тут їм був даний наказ про проведення операції з блокування села Білогорща, ближніх хуторів, західної околиці поселення Левандівка та лісового масиву.

Для керівництва операцією створили оперативний штаб, до якого увійшли заступник міністра ДБ УРСР генерал-майор В.Дроздов, начальник Бюро № 1 МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов, начальник ВВ МДБ Українського округу генерал-майор Фадєєв та начальник УМДБ Львівської області полковник Майструк.

За планом 8-а рота 10-го стрілецького полку 62-ї дивізії ВВ під командуванням досвідченого «бандолова» капітана Шоломи Пікмана блокувала не один, а кілька будинків, в яких ймовірно міг бути Шухевич.

Раптом з будинку Наталі Хробак вискочив її син Данило. Група під керівництвом Пікмана затримала і нашвидкуруч піддала його «активному допиту». Підліток вказав на будинок своєї сестри Ганни Конюшек в центрі села, домашня прибиральниця якої була схожа на Галину Дидик.

Близько восьмої години група солдатів і відповідальних працівників Управління 2-Н та УМДБ на чолі з В. Фокіним і І. Щорубалкою підійшли до цього будинку. Хвилин через десять двері відчинила жінка, яка назвала себе Стефанією Кулик, але була визначена як Дідик. Як сказано в одному із звітів, їй було «категорично запропоновано, щоб Шухевич Роман, який переховується разом з нею, здався і щоб вона посприяла цьому, тоді їм буде збережено життя». Дидик відмовилась це зробити, тоді в будинку розпочався обшук, обшукали і саму Дидик, вилучивши пістолет. Однак вона встигла прийняти стрихнін (а не ціанід, як іноді пишуть) і, вже втрачаючи свідомість, почула постріли. Підпільниця не вмерла, оскільки її негайно доставили в реанімацію. Вилікували від парезу кінцівок і важкого шоку і знову піддали жорстоким допитам.

В принципі, в такому, як вище було описано, бункері можна було пересидіти обшук, не виявивши себе, але Шухевич цього не зробив і спробував вирватися з будинку. Внаслідок нескоординованих дій опергрупи, для якої поява Шухевича стала абсолютною несподіванкою, Провідник отримав смертельне поранення, скотився вниз східцями і, не бажаючи потрапити живим до рук чекістів, сам пустив собі із «Вальтера» кулю в скроню. Так загинув генерал Чупринка — Роман Шухевич.

Восени 1950 році в українській емігрантській пресі з'явилися численні некрологи у зв'язку із загибеллю головнокомандувача УПА. Однак жодних подробиць його загибелі не подавалося.

У березні 2000 року газета «Київські відомості» надрукувала спогади Юрія Шухевича, який згадував, як слідчий Гузєєв привів його до гаража Львівського обласного управління МДБ, де він побачив тіло свого батька: «Батько лежав на соломі у вишитій сорочці, на правій стороні обличчя було видно слід кулі, а під грудьми було три рани, на голові поруч із кульовим отвором обпалене волосся. „Значить, застрелився“, — подумав я»[6].

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Сакральні споруди[ред.ред. код]

  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці (УАПЦ)
  • Храм Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (УГКЦ)

Пам'ятки монументального мистецтва[ред.ред. код]

  • Пам'ятник Роману Шухевичу

Музеї[ред.ред. код]

В колишньому будинку Ганни Конюшек, по вул. Білогорща 76, де загинув Роман Шухевич, 23 жовтня 2001 року відкрито меморіальний музей його імені.

Інфраструктура[ред.ред. код]

З вул. Чигиринської до вул. Білогорща курсує автобусний маршрут (маршрутне таксі) прямого сполучення — № 34[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові…с. 130
  2. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 11 kwietnia 1930 r. o rozszerzeniu granic miasta Lwowa w województwie lwowskiem. (пол.)
  3. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 47.
  4. Мельник І. Білогорща // Енциклопедія Львова. т.1 (А-Ґ)…с.241
  5. Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини…с. 361
  6. Як загинув Шухевич і що могло статися з його тілом
  7. Маршрутка № 34 «Білогорща — вул. Чигиринська»

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія Львова. Т.1 / за ред. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – 656 с.
  • Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – 167 c.: іл. ISBN 5-7745-0316-X
  • Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів: Центр Європи, 2008. — 390 с. — ISBN 978-966-7022-79-2
  • Таємниці міста Лева: книга для читання / О. Волосевич, О. Даниленко. — Львів: Аверс, 2004. — 356 с. — ISBN 966-7466-90-6

Посилання[ред.ред. код]