Демон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Статуя демона

Де́мон (грец. δαίμων) — дух із надлюдською силою, що належить до невидимого світу і має вплив на життя й долю людей. Вислів грецького філософа Фалеса, що все навколо сповнене демонами, — погляд, на якому ґрунтувалася первісна релігія всіх народів. Ця релігія сприяла культові померлих або предків;

Між демонами, силами природи, й душами людей спочатку не було чіткого розмежування: померлий предок міг утілюватися в будь-який священний камінь, дерево, зірку тощо, а з другого боку, будь-який природний дух міг прибрати людську подобу, змішуватися з людьми і стати демоном-родоначальником. Фантазія стародавніх греків в усіх незрозумілих і грізних явищах природи (повінь, обвал, землетрус, приплив, буря, пошесть, посуха тощо) бачила дії демонів. Внутрішні зміни в уявленнях про демонів нерозривно пов'язані з загальним процесом розвитку грецької релігії. Знаходимо тут дві співвідносні течії релігійної думки: одна (диференційна) веде від первісного змішаного пандемонізму до поняття про демонів як винятково злих духів; друга репрезентує інтеграцію релігійного світогляду, що поступово переходить від хаотичної множинності божественних і демонічних істот до монотеїзму. Гомерів епос є пам'яткою такого процесу; релігійна свідомість щойно вийшла з-під первісної байдужості, найвищі олімпійські боги виділені й поставлені над сонмом міфічних істот нижчого порядку; проте пам'ять про попередній стан ще свіжа і розрізнення нечітке; олімпійців і самого Зевса подеколи названо загальним іменем демонів. А втім, це лише виняток, загалом демон постає як узагальнена надприродна сила, що остаточно й непорушно визначає людські вчинки (наприклад, Іліада, VII, 271, 377, 396); інколи як мудре й добре навіювання згори.

Проте частіше демонам приписується шкідливий вплив на людину. У давньому епосі знаходимо зародок майбутнього перетворення демона з божества на злого духа, що засліплює, відбирає розум, спричинює якесь лихо тощо. Чіткіше відокремлення демонів від богів (не за їхніми вчинками, а за походженням) знаходимо в Гесіода («Роботи і дні»). За словами Плутарха, Гесіод перший установив 4 розряди наділених розумом істот, що живуть у всесвіті: найвище боги, потім велика кількість добрих демонів, далі герої або напівбоги і, нарешті, люди. Оскільки герої за життя зараховувались до людей, а після смерті змішувалися з демонами чи богами, то чотири розряди насправді зводилися до трьох. Тож демон визначався як щось середнє між безсмертним божеством і смертною людиною.

З розвитком культури й, зокрема, літератури, божества природи втрачали своє життєве значення, і суспільний інтерес зосереджувався на міфічних образах, пов'язаних з культурним існуванням людини та з питаннями самостійної релігійної думки. Геракл — уособлення людської праці й подвигу, що перемагає ворожу владу природи і зумовлює цивілізацію; Деметра — засновниця осілого культурного життя; Діоніс — бог відродження та безсмертя, добрий демон (agathos daimon) переважно — ось головні об'єкти релігійного культу тієї епохи, а з ними чимало демонічних істот, які оточують людину і беруть безпосередню участь у її повсякденному житті. Згідно з ученням грецьких філософів-ідеалістів, кожна людина від народження аж до смерті мала свого демона, який нею керував. У Римі з демонами ототожнювали геніїв.

Християнська церква, борючись проти поганських вірувань, перенесла назву демон на чортів, бісів.

Імена демонів у юдео-християнській традиції[ред.ред. код]

У добу Середньовіччя вірили, що певні демони спокушають людей відповідним смертним гріхом. Подібний перелік наведений у трактаті «The Lanterne of Light» (1409–1410):

Перелік демонів з «Ґоетії»[ред.ред. код]

У «Ґоетії» («Лемеґетон») наведений перелік 72 демонів:

1. Король Баал
2. Герцог Аґарес
3. Принц Вассаґо
4. Маркіз Саміґіна
5. Губернатор Марбас
6. Герцог Бельфеґор
7. Маркіз Аамон
8. Герцог Барбатос
9. Король Пеймон
10. Губернатор Буєр
11. Герцог Ґасіон
12. Принц Ситри
13. Король Белет
14. Маркіз Лерає
15. Герцог Еліґос
16. Герцог Зепар
17. Граф і Губернатор Ботіс
18. Герцог Базин
19. Герцог Саллос
20. Король Пурсон
21. Граф і Губернатор Маракс
22. Принц і Граф Іпос
23. Герцог Аїм
24. Маркіз Наберіюс

25. Граф і Губернатор Ґласеа-Лаболас
26. Герцог Буне
27. Маркіз і Граф Ронове
28. Герцог Берит
29. Герцог Астарот
30. Маркіз Форнеус
31. Губернатор Форас
32. Король Асмодей
33. Принц і Губернатор Ґаап
34. Граф Фурфур
35. Маркіз Мархозіас
36. Принц Столас
37. Маркіз Фенекс
38. Граф Галфас
39. Губернатор Малфас
40. Граф Раюм
41. Герцог Фокалор
42. Герцог Вепар
43. Маркіз Сабнок
44. Маркіз Шакс
45. Король і Граф Віне
46. Граф Біфронс
47. Герцог Вуал
48. Губернатор Гааґенті

49. Герцог Кроселл
50. Король Форкас
51. Король Балам
52. Герцог Аллосес
53. Губернатор Каїм
54. Граф і Герцог Мурмур
55. Принц Оробас
56. Герцог Ґреморі
57. Губернатор Осе
58. Губернатор Амі
59. Маркіз Ориас
60. Герцог Вапула
61. Король і Губернатор Заґан
62. Губернатор Валак
63. Маркіз Андрас
64. Герцог Гаурес
65. Маркіз Андреалфус
66. Маркіз Кімеєс
67. Герцог Амдусіас
68. Король Беліал
69. Маркіз Декарабіа
70. Принц Сиїре
71. Герцог Данталіон
72. Граф Андромаліюс

Демони зі «Слова про збурення пекла»[ред.ред. код]

У творі «Слово про збурення пекла» XVII ст. згадуються антогонист Христа староста Люципер, персоніфікований Ад, старший воєвода з військом Трубай, воєвода Бенера, безіменні люциперові посли і слуги.[1]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]