Девід Гокні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Девід Гокні
David Hockney
Ім'я при народженні David Hockney
Дата народження 9 липня 1937(1937-07-09) (80 років)
Місце народження Бредфорд, Західний Йоркшир, Англія
Національність англієць
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Жанр естамп, портрет, пейзаж, фотографія, колаж, дизайн
Навчання Королівська академія мистецтв в Лондоні
Напрямок Поп-арт
Твори A Bigger Splash[d]
Нагороди
Премії Премія Джона Мурса (1967)
Орден Кавалерів Пошани (1997)
Академік Королівської академії мистецтв
Орден Заслуг (2012)
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Девід Гокні (англ. David Hockney 9 липня 1937) - англійський живописець, графік, майстер естампів, театральний художник і фотограф. Значну частину життя провів у США, в Лос-Анджелесі, Каліфорнія.

Будучи одним з найпомітніших представників поп-арту у 1960-х роках, він вважається одним з найвпливовіших британських художників 20 сторіччя.[1][2]

Життя[ред.ред. код]

Гокні народився у Бредфорді, Англія, 9 липня 1937 року у родині Лаури і Кеннета Гокні. Першу художню освіту він отримав у художній школі Бредфорда. У 1959—1962 Гокні вчиться у Королівському художньому коледжі в Лондоні, де він знайомиться, зокрема, з R. B. Kitaj.[3] Під час навчання у коледжі Гокні спільно з Пітером Блейком бере участь (1960р.) у виставці в Young Contemporaries, що оголосило появу британського поп-арту. Він був частиною цього руху, але в його ранніх роботах можна бачити експресіоністські елементи, що досить схожі на деякі роботи Френсіса Бекона. У 1962 році Гокні відмовляється писати фінальний екзаменаційний твір, вимагаючи, щоб його оцінювали лише по його художніх творах. У Королівському художньому коледжі пригрозили, що не дадуть йому закінчити заклад. Тоді Гокні у протест намалював ескіз диплома. Визнаючи талант художника та його репутацію, що постійно зростала, у Королівському коледжі змінили свої правила і видали Гокні диплом. Подорож до Каліфорнії, де він згодом прожив багато років, надихнула його на створення серії полотен з басейнами, що були виконані у відносно новій техніці з застосуванням акрилових фарб у дуже реалістичному стилі і яскравих кольорах.

У 1964 році художник переїжджає до Лос-Анджелеса, повертається у Лондон в 1968, а з 1973 по 1975 живе у Парижі. Остаточно він переїжджає до Лос-Анджелеса в 1978 році.

Гокні є відкритим геєм,[4] і на відміну від Енді Воргола, з яким він потоваришував, він відкрито досліджує в своєму портретному живописі одностатеве кохання. Інколи, як на картині We Two Boys Together Clinging (1961), від назви однойменного вірша Волта Вітмена, робота говорить про його любов до чоловіків. Ще у 1963 році він зобразив двох чоловіків разом на картині Cімейна сцена, Лос-Андежелес (Domestic Scene, Los Angeles), де один приймає душ, а інший миє йому спину.[5] Влітку 1966 під час викладання у UCLA Гокні знайомиться з Пітером Шлезінґером - студентом мистецтва, який позував художнику для його живописних робот та рисунків.[6]

18 березня 2013 року його 23-річний помічник Домінік Еліот помирає від зловживання наркотиками та алкоголем.[7][8]

Творчість[ред.ред. код]

Гокні робив гравюри, портрети друзів і оформлення сцени для Royal Court Theatre, Ґлайндборна, Ла Скала і Метрополітан-опера в Нью-Йорку. Будучи від народження синестетом він бачить синестетичні кольори у відповідь на музикальні стимули. Це явище не проявляється у його живописі або фотографічних роботах, але утворює загальний принцип його робот для декорацій до балетів і опер, коли за основу фонових кольорів та освітлення він бере кольори, які він бачить під час прослуховування музики до художнього твору.

Портрети[ред.ред. код]

Гокні малював портрети у різні періоди своєї кар'єри. Від 1968 і протягом кількох років він малював реалістичні портрети друзів, коханців і родичів. Картини Гокні часто містять натяк на його власну присутність, оскільки лінії перспективи сходяться таким чином, щоб означити точку зору художника.[5] Гокні неодноразово повертається до одних і тих самих персонажів - його батьки, художник Mo McDermott (Mo McDermott, 1976), різні письменники, з якими він був знайомий, модельєри Celia Birtwell і Ossie Clark (Mr and Mrs Clark and Percy, 1970–71), куратор Henry Geldzahler, галерист Nicholas Wilder,[9] George Lawson та його коханець, танцівник балету Wayne Sleep.[5]

По приїзді до Каліфорнії Гокні замість олії починає малювати яскравими акриловими фарбами.

Фотоколажі[ред.ред. код]

На початку 1980-х Гокні починає створювати фотоколажі, які він називає джойнерами ("joiners")[10]. Для цього спочатку він використовує поляроїдні відтиски, а згодом фото-відтиски, отримані за допомогою 35-мм кольорової фотоплівки. Використовуючи поляроїдні знімки або зроблені у фотолабораторії відтиски на одну тему або сюжет, Гокін створював з цих клаптиків мозаїку, утворюючи складене зображення.[11] Передвісником цієї техніки можна вважати ранній фотомонтаж. Оскільки фотографії зроблені з різних ракурсів з невеликою різницею у часі, результатом є робота, яка за стилем дуже близька до кубізму. Однією з головних цілей Гокні - це дослідження того, як працює людський зір. Одні колажі зображають ландшафти, такі як Pearblossom Highway #2,[1][12], інші - це портрети, як, наприклад, Kasmin 1982,[13] і My Mother, Bolton Abbey, 1982.[14]

Ідея створення джойнерів з'явилася випадково. Наприкінці шістдесятих років він помітив, що фотографи використовують фотокамери з широкоформатними лінзами. Йому ці фотографії не подобалися, оскільки вони мали дещо спотворений вид. Коли він працював над картиною, що зображала вітальню і терасу у Лос-Анджелесі, він зробив кілька знімків поляроїдом і склеїв їх між собою, не маючи на меті створення з них окремої композиції. Коли він подивився на кінцеву композицію, то зрозумів, що він створив наратив, розповідь, начебто глядач переміщався по кімнаті. Після цього відкриття він почав більше працювати з фотографією і на якийсь час припинив займатися живописом, аби приділити всю свою увагу цій новій техніці. Проте після розчарування, спричинене обмеженими можливостями фотографії та її "одноокістю" [15] Гокні повертається до живопису.

Подальші роботи[ред.ред. код]

У 1976 році в ательє Альдо Кроммелінка Гокні створив портфоліо з 20 офортів "Блакитна гітара: офорти Девіда Гокні, якого надихнув Воллес Стівенсом, якого надихнув Пабло Пікассо" (англ. The Blue Guitar: Etchings By David Hockney Who Was Inspired By Wallace Stevens Who Was Inspired By Pablo Picasso').[16] Офорти звертаються до сюжетів поеми Воллеса Стівенса "Чоловік з блакитною гітарою" (1937). Офорти були надруковані у видавництві Petersburg Press у жовтні 1977. В тому ж році у Petersburg також випустили книжку, в якій зображення йшли у супроводі тексту поеми.[17]

У 1985 році Гокні отримав замовлення на дизайн обкладинки й сторінок грудневого номера французького видання журналу Vogue. Через зацікавленість кубізмом та захоплення творчістю Пабло Пікассо Гокні вирішив зобразити на обкладинці Celia Birtwell (яка зявляється у кількох його роботах) з різних ракурсів, ніби око розглядало її обличчя по діагоналі.

У 1990-х Гокні все частіше повертається до Йоркшира, де відвідує матір[18], яка у 1999 році помирає. Зазвичай він рідко залишався там довше ніж на два тижні,[18] аж поки у 1997 році його друг Jonathan Silver, що був смертельно хворий на рак, не заохотив його зобразити місцеві околиці. Спочатку він робив це по пам'яті. Гокні повертався у Йоркшир і залишався на довший час, а у 2005 році він вже малював сільську місцевість на пленері.[18] У картинах, які написав олійними фарбами після 2005 року, можна побачити вплив його вивчення акварельної техніки (які він проводив у період з 2003 по 2004 рік).[19] Він створював картини, зроблені з багатьох з'єднаних між собою менших полотен - від девяти і більше. Щоб уявити, як виглядатиме картина у цьому мірилі, він застосовував цифрові фотокопії - він фотографував щоденні напрацювання, а світлини забирав додому.[18]

У червні 2007 року у найбільшій галереї Королівської академії мистецтв на щорічній літній виставці було вивішено найбільшу картину Гокні Bigger Trees Near Warter, розміри якої становили 15 футів на 40 футів.[20] Ця робота є "монументальним зображенням переліска у рідному для Гокні Йорку, між Брідлінґтоном і Йорком. Картина складається з 50 окремих полотен, робота над якими велася здебільшого на пленері у місці знаходження переліска протягом п'яти тижнів минулої зими."[21] У 2008 він подарував картину лондонській галереї Тейт, зі словами: "Я подумав, що якщо я збираюся подарувати щось галереї Тейт, то я хочу подарувати їм щось справді гідне. Якийсь час картина висітиме тут. Я не хочу віддавати те, чим я не можу пишатися... І я вирішив, що це хороша картина, оскільки вона зображає Англію...здається, це хороша ідея."[22]

З 2009 року Гокні написав сотні портретів, натюрмортів та ландшафтів з використанням застосунку Brushes для iPhone[23] і iPad[24], часто надсилаючи їх своїм друзям.[24] Показ його Fleurs fraîches (Свіжі квіти) відбувся у фундації П'єра Берже у Парижі. Виставка Fresh-Flowers відкрилася у 2011 році в Royal Ontario Museum в Торонто, де було представлено більше 100 його малюнків, зроблених за допомогою 25-ти iPads і 20-ти iPods.[25] Наприкінці 2011 Гокні знов відвідав Каліфорнію, щоб намалювати на своєму iPad Yosemite National Park on his .[26] У сезоні 2012–2013 у Віденській державній опері він спроектував на iPad велику картину (176 кв. м) в рамках виставкової серії Safety Curtain, задуману художньою асоціацією museum in progress.

Сценографія[ред.ред. код]

Свої перші сценографічні роботи Гокні зробив для оперних спектаклів "Пригоди гульвіси" Стравінського на Глайндборнському оперному фестивалі в Англії в 1975 році і "Чарівна флейта" (1978).[27] У 1981 він погодився зробити декорації і костюми для трьох французьских творів 20 століття, які було поставлено у Metropolitan Opera House під назвою Парад. Ці твори включали балет "Парад" (Parade) на музику Еріка Саті; оперу "Соски Тіресія" (Les mamelles de Tirésias) на лібрето Ґійома Аполлінера і музику Франсіса Пуленка, і оперу "Дитя і чари" (L'enfant et les sortilèges) на лібрето Колет і музику Моріса Равеля.[28] У 1991 році він розробив декорації для опери Пуччині "Турандот" в Chicago Lyric Opera і опери Ріхарда Штрауса "Жінка без тіні" (Die Frau ohne Schatten) у 1992 в Royal Opera House в Лондоні.[27] У 1994 Гокні розробив костюми і сценографію для дванадцяти оперних арій для ТБ трансляції конкурсу Пласідо Домінґо "Опералія" в Мехіко-Сіті. Технічні досягнення дозволили йому створювати більш складні моделі. У своїй студії він має просценіум розміром 1,8 м на 1,2 м, де він конструював декорації у масштабі 1:8. Також він використовував комп'ютеризовану установку, яке дозволяло йому за бажанням набирати і програмувати світлові сигнали і синхронізувати їх з музикальним супроводом.[27]

Виставки[ред.ред. код]

Перша персональна виставка Гокні відбулася, коли йому було 26 у 1963 році, а у 1970 в Whitechapel Gallery у Лондоні організували першу з кількох основних ретроспективних виставок.[29] У 2004 він брав участь у виставці бієнале Вітні, коли в експозиції було представлено художників різних поколінь. На бієнале його портрети було представлено в галереї разом з картинами Елізабет Пейтон - молодої художниці, яку надихнула творчість Гокні.[30]

В жовтні 2006 Національна портретна галерея в Лондоні організувала одну з найбільших експозицій портретних робіт Гокні, в тому числі 150 картин, малюнків, принтів, альбомів для замальовок і фото-колажів, зроблених протягом майже п'яти десятиліть. Колекція містила роботи від його ранніх автопортретів до робот, завершених у 2005 році. Ця експозиція стала однією з найуспішніших виставок галереї. У 2009 році виставку "David Hockney: Just Nature" відвідало більше ніж 100,000 відвідувачів у Kunsthalle Würth в Швебіш-Галі, Німеччина.[18]

З 21 січня 2012 по 9 квітня 2012 Королівська академія презентувала виставку A Bigger Picture,[31] яка включала більше 150 робіт, багато з яких займали цілі стіни у приміщеннях галереї. Виставка здебільшого била присвячена пейзажам, особливо деревам і деревним тунелям.[32] Роботи виконані олією і акварельними фарбами і навіяні його рідним Йоркширом. Близько 50 малюнків було створено за допомогою iPad[33] і роздруковано на папері. Виставка переїхала до Музею Гуґґенгайма у Більбао, Іспанія, з 15 травня по 30 вересня, а звідти до музею Людвіга у Кельні, Німеччина, де перебувала у період з 27 жовтня 2012 до 3 лютого 2013.[34]

З 26 жовтня 2013 по 30 січня 2014 в музеї де Янґа, одному з музеїв витончених мистецтв Сан-Франциско, було представлено експозицію "David Hockney: A Bigger Exhibition", де були зібрані роботи після 2002 року, в тому числі портрети, оброблені у Photoshop, картини олією з багатьох полотен, пейзажі, зроблені за допомогою iPad і цифрові фільми, зроблені кількома камерами.[35]

Колекції[ред.ред. код]

Багато робіт Гокні зібрано у галереї Salts Mill, в Солтейрі, що знаходиться неподалік його рідного міста Бредфорд. Наібльш значущою приватною колекцією його робіт вважається колекція письменника Крістофера Ішервуда. У 1990-х роках Дон Бакарді, що був супутником життя і партнером Ішервуда, подарував цю колекцію фондові. Роботи художника знаходяться у численних публічних та приватних колекціях в усьому світі, в тому числі у:

Визнання[ред.ред. код]

In 1967, Hockney's painting, Peter Getting Out Of Nick's Pool, won the John Moores Painting Prize at the Walker Art Gallery in Liverpool. Hockney was offered a knighthood in 1990 but declined, before accepting an Order of Merit in January 2012.[36][37] He was awarded The Royal Photographic Society's Progress medal in 1988[38] and the Special 150th Anniversary Medal and Honorary Fellowship (HonFRPS) in recognition of a sustained, significant contribution to the art of photography in 2003.[39][40] He was made a Companion of Honour in 1997[41] and is a Royal Academician.[42] In 2012, Queen Elizabeth II appointed him to the Order of Merit, an honor restricted to 24 members at any one time for their contributions to the arts and sciences.[43]

He was a Distinguished Honoree of the National Arts Association, Los Angeles, in 1991 and received the First Annual Award of Achievement from the Archives of American Art, Los Angeles, in 1993. He was appointed to the Board of Trustees of the American Associates of the Royal Academy Trust, New York in 1992 and was given a Foreign Honorary Membership to the American Academy of Arts and Sciences, Cambridge, Massachusetts in 1997. In 2003, Hockney was awarded the Lorenzo de' Medici Lifetime Career Award of the Florence Biennale, Italy.[44]

Commissioned by The Other Art Fair, a November 2011 poll of 1,000 British painters and sculptors declared him Britain's most influential artist of all time.[45]

Теорія (Теза) Гокні-Фалько[ред.ред. код]

Докладніше: Hockney–Falco thesis

У 2001 році у телевізійній програмі "Таємне знання" (Secret Knowledge), а також у однойменній книзі, Гокні зробив твердження, що Старі майстри використовували техніку камери обскури, за якій зображення предмета проектувалося на поверхню картини. Гокні аргументовно доводить, що ця техніка поступово потрапила до Італії та більшості європейських країн і завдяки їй можна пояснити фотографічність живопису, яку ми бачимо у добу Відродження та пізніші періоди розвитку мистецтва. Свої висновки він видав у 2001 році у книзі "Таємне знання: відкриття втрачених технік старих майстрів" ("Secret Knowledge: Rediscovering the Lost Techniques of the Old Masters"), яку було перевидано у 2006.[30]

Громадське життя[ред.ред. код]

Як і його батько Гокні був відмовником від військової служби за ідейними міркуванням і працював санітаром в шпиталях під час проходження військової служби у 1957–59.[46]

Гокні був одним з засновників Музею сучасного мистецтва в Лос-Андежелесі у 1979 році.[47]

Він є переконаним прибічником куріння тютюну.

В жовтні 2010 року він та ще сотня інших художників підписали відкритого листа міністрові у справах культури, засобів масової інформації і спорту, Дежеремі Ханту, протестуючи проти скорочення фінансування мистецтва.[48]

У масовій культурі[ред.ред. код]

Мода[ред.ред. код]

У 2005 році Кристофер Бейлі, креативний директор компанії Burberry, зосередив всю свою колекцію чоловічого одягу весна/літо навколо особистості художника, а в 2012 році його близький друг модельєр Вів'єн Вествуд назвала картатий жакет на честь Гокні.[49] У 2001 році британський журнал GQ визнав його одним з 50-х найстильніших чоловіків Британії, а у березні 2013-го він потрапив до списку газети Гардіан як один з 50-х найкраще вдягнених осіб серед старших за 50 років.[50]

Друковані видання[ред.ред. код]

Девід Гокні: Пригоди гульвіси (2012) - біографія Гокні, яка охоплює період 1937–75 років, написана письменником/фотографом Кристофером Саймоном Сайксом.[51]

Фонд Девіда Гокні[ред.ред. код]

In 2012, Hockney, worth an estimated $55.2 million (approx. £36.1 m) transferred paintings valued at $124.2 million (approx. £81.5 m) to the David Hockney Foundation, and gave an additional $1.2 million (approx. £0.79 m) in cash to help fund the foundation's operations. The artist plans to give away the paintings, through the foundation, to galleries including the Los Angeles County Museum of Art and the Tate in London.[52]

Книги з роботами Девіда Гокні[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б J. Paul Getty Museum. David Hockney. Retrieved 13 September 2008.
  2. David Hockney A Bigger Picture. Royal Academy of Arts. Процитовано 18 January 2012. 
  3. Gayford, Martin (2011). A Bigger Message: Conversations with David Hockney. с. 236. ISBN 9780500238875. 
  4. Reynolds, Emma (27 March 2009). Your chance to own an 'exceptional' Hockney. Islington Tribune. Процитовано 16 July 2014. 
  5. а б в White, Edmund (8 September 2006). Sunlight, beaches and boys. The Guardian (London). Процитовано 12 April 2014. 
  6. Solomon, Deborah (17 August 2012). California Dreams. New York Times. Процитовано 12 April 2014. 
  7. Artist David Hockney's assistant dies. Reuters via ABC News Online. 19 March 2013. Процитовано 16 July 2014. 
  8. Dominic Elliott died from drinking acid. BBC News. 29 August 2013. Процитовано 16 July 2014. 
  9. Nicholas Wilder, 51, Artist and Art Dealer New York Times, 16 May 1989.
  10. Hockney on Photography: Conversations with Paul Joyce (1988) ISBN 0-224-02484-1
  11. Walker, John. (1992) "Joiners". Glossary of Art, Architecture & Design since 1945, 3rd. ed.
  12. Image of Pearblossom Highway
  13. Image of Kasmin 1982
  14. Image of photocollage My Mother, Bolton Abbey, 1982
  15. Hockney on Art – Paul Joyce ISBN 1-4087-0157-X
  16. DAVID HOCKNEY "BLUE GUITARIST" ETCHING, 1976. 1976. Процитовано 1 жовтня 2014. 
  17. Hockney, David; Stevens, Wallace (1 January 1977). The Blue Guitar: Etchings By David Hockney Who Was Inspired By Wallace Stevens Who Was Inspired By Pablo Picasso. Petersburg Ltd. ISBN 978-0-902825-03-1. Процитовано 20 June 2012. 
  18. а б в г д Isenberg, Barbara (6 December 2009). The worlds of David Hockney. Los Angeles Times. Процитовано 14 April 2014. 
  19. а б David Hockney: Paintings 2006–2009, 29 October – 24 December 2009 Pace Gallery, New York.
  20. Bigger Trees near Warter as seen in the Royal Academy, June 2007
  21. Higgins, Charlotte (8 April 2008). Hockney's big gift to the Tate: a 40ft landscape of Yorkshire's winter trees. The Guardian. Процитовано 16 July 2014. 
  22. Simon Crerar "David Hockney donates Bigger Trees Near Warter to Tate", The Times, 7 April 2008.
  23. Lawrence Weschler,"David Hockney's iPhone Passion, The New York Review of Books, 22 October 2009
  24. а б Gayford, Martin. "David Hockney's IPad Doodles Resemble High-Tech Stained Glass" Bloomberg, 26 April 2010.
  25. Katz, Brigit (21 November 2011). Freshly pressed. The Varsity. Процитовано 21 November 2011. 
  26. Jackie Wullschlager (13 January 2012), Blue-sky painting Financial Times.
  27. а б в John Rockwell (10 January 1991), David Hockney Is Back in Opera, With a Few Ifs, Ands and Buts New York Times.
  28. John Russell (20 February 1981), David Hockney's Designes For Met Opera's 'Parade' New York Times.
  29. David Hockney Pace Gallery, New York.
  30. а б Kino, Carol (15 October 2009). David Hockney's Long Road Home. New York Times. Процитовано 13 October 2012. 
  31. Royal Academy
  32. Nairn, Olivia (29 February 2012). David Hockney RA: A Bigger Picture. Creatures of Culture. Процитовано 4 March 2012. 
  33. Stuff-Review, "Why we love tech: David Hockney's 'A Bigger Picture' is contemporary art done on an iPad"
  34. David Hockney. A Bigger Picture. Museum Ludiwg. 2013. Процитовано 13 January 2013. 
  35. David Hockney Big vs Small Screen
  36. David Hockney appointed to Order of Merit. BBC Magazine (BBC News). 1 January 2012. Процитовано 1 January 2012. 
  37. Appointments to the Order of Merit, 1 January 2012 – the official website of The British Monarchy
  38. Progress Medal - The Royal Photographic Society. Rps.org. Процитовано 14 August 2012. 
  39. Royal Photographic Society's Centenary Award/ Retrieved 13 August 2012
  40. Centenary Medal - The Royal Photographic Society. Rps.org. Процитовано 14 August 2012. 
  41. http://www.royal.gov.uk/MonarchUK/Honours/CompanionsofHonour.aspx
  42. David Hockney RA - Painters - Royal Academicians - Royal Academy of Arts. royalacademy.org.uk. Процитовано 14 August 2012. 
  43. Chu, Henry (12 February 2012). David Hockney brings color back home. Los Angeles Times. Процитовано 14 April 2014. 
  44. David Hockney: Paintings 2006–2009, 2 October – 24 December 2009 Pace Gallery, New York.
  45. Dalya Alberge (23 November 2011), Hockney named Britain's most influential artist The Independent.
  46. Search. The Globe and Mail (Toronto). 24 October 2011. 
  47. Weinraub, Bernard (15 August 2001). Enticed by Bright Light; From David Hockney, a Show of Photocollages in Los Angeles. New York Times. Процитовано 12 April 2014. 
  48. Peter Walker, "Turner prize winners lead protest against arts cutbacks," The Guardian, 1 October 2010.
  49. Ellie Pithers (25 January 2012), David Hockney: back on the fashion map Daily Telegraph
  50. Cartner-Morley, Jess; Mirren, Helen; Huffington, Arianna; Amos, Valerie (28 March 2013). The 50 best-dressed over 50s. The Guardian (London). Процитовано 24 April 2013. 
  51. Simon, Christopher (17 April 2012). David Hockney: A Rake's Progress | New York Journal of Books. Nyjournalofbooks.com. Процитовано 14 August 2012. 
  52. Mike Boehm (1 May 2012), David Hockney art gifts win him top rank in British philanthropy Los Angeles Times.

Рекомендована література[ред.ред. код]

Зовнішні посилання[ред.ред. код]