Аларіх II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аларіх II
гот. 𐌰𐌻𐌰𐍂𐌴𐌹𐌺𐍃 (Alareiks) — «Могутній король», лат. Alaricus II
Аларіх II
Король вестготів
28 грудня 484 — 507
Попередник: Ейріх
Спадкоємець: Гезалех
 
Народження: 458 або 466
Вестготське королівство
Смерть: серпень 507[1][2]
Пуатьє
Країна: Вестготи
Релігія: християнин
Династія: Балти
Батько: Ейріх
Мати: Рагнахільда
Шлюб: Тіудігото
Діти: Гезалех
Амаларіх

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Аларіх II (? — 507) — король вестготів у 484-507.

Життєпис[ред. | ред. код]

Початок правління[ред. | ред. код]

Був сином Ейріха і Рагнахільди. На момент сходження на престол він, скоріше за все, був неповнолітнім, оскільки Теодоріх Великий у 507 назвав його чоловіком у повному розквіті сил[3]. З одного листа Сідонія Аполлінарія від 466/467 слідує, що до моменту написання цього листа Рагнахільда вже народила Аларіха, але він був ще дитиною.

28 грудня 484 зайняв у Тулузі престол свого батька. Джерела дуже скромно висвітлюють історію правління Аларіха, розповідаючи лише про найважливіші події, які відбувались у той період[4] [1].

Міжнародна обстановка[ред. | ред. код]

Допомога остготам[ред. | ред. код]

На початку правління Аларіха, здавалося, положенню Вестготського королівства нічого не загрожувало. Влада Аларіха розповсюджувалася на величезну територію від Атлантичного океану до Альп і від Гібралтарської протоки до Луари. Це була найбільша варварська держава в Європі. Перемоги батька Аларіха — Ейріха збільшили престиж вестготів, які здавалися непереможними.

У 489 році споріднений вестогатам народ — остготи, на чолі з королем Теодоріхом Великим виступили проти Одоакра, який правив в Італії, і вторглися в ті землі. Спочатку остготи легко здолали опір армії Одоакра, але вже в 490 році той зумів піти в контрнаступ і навіть оточив суперника в Павії. І тоді на допомогу остготам прийшли вестготи. Вестготська армія, яка теж вторглася в Італію, домоглася зняття облоги з Павії, а потім разом з вестготською армією вступили в бій на річці Адде, і тут 14 серпня 490 року об'єднані війська вестготів і остготів розбили Одоакра і змусили противників відступити до Равенни. Після цього війна в Італії звелась до облоги Равенни, яка тривала два з половиною роки, але вестготи там, найімовірніше, участі не брали.

Коли Теодоріх у 493 році став королем Італії, він видав свою дочку Теодеготу за Аларіха. Цей шлюб об'єднав два знатних роди Амалів і Балтів. Остготське королівство в Італії стало союзником Вестготського [5].

Взаємовідносини з франками[ред. | ред. код]

Коли змінилось становище в Північній Галії, тоді вестготи заволоділи Південно-Західною і навіть Південною Галією, а бургунди — Південно-Східною, північна частина держави, де все ще зберігалась римська влада, була відрізана від Італії. Там майже всюди одноосібно правив Егідій, а через деякий час після його смерті правителем Північної Галії став його син Сіагрій. Григорій Турський навіть назвав його «королем римлян» (лат. rex Romanorum) [6]. Це, скоріше за все, невірно, оскільки найімовірніше, що він мав титул римського патриція, як його назвав Фредегар у своїй «Хроніці» [7], але він гарно висвітлив положення Сіагрія. Скоріше за все, що між Сіагрієм і Аларіхом встановились якщо не дружні, то мирні та вигідні відносини.

У 481 році королем франків, які жили на північному-сході Галії, став войовничий Хлодвіг I, який переміг Сіагрія в битві при Суассоні в 486 році. Переможений втік до Тулузи, де Аларіх спочатку надав йому притулок. Але пізніше, коли Хлодвіг під загрозою війни вимагав його видачі вестготи уступили. Сіагрій був закований, переданий франкським посланцям і потім страчений [6]. Цей ганебний вчинок Аларіха дозволяє зробити висновок, що франки мали військову перевагу над вестготами. Проте видача Сіагрія не зміцнила відносин вестготів з франками. Вестготи отримали на півночі від свого кордону нового і доволі сильного ворога.

Хлодвіг не обмежився завоюванням Північної Галії, його метою було підкорення всієї Галії. А для цього йому потрібно було знищити вестготів. Упродовж наступних років, скоріше за все, відбувалися зіткнення з франками в області середньої Луари.

У 496 р. Аларіх відбив місто Сент у Хлодвіга. Це місто знаходилося в самому серці вестготських поселень в Аквітанії. Через два роки, в 498 р., франки зайняли навіть Бордо, де захопили в полон вестготського герцога Суатрія. Використавши сварки в бургундському королівському домі Хлодвіг вторгся в Бургудію близько 500 року. Армія бургундського короля Гундобада програла в битві при Дижоні й навіть сам король ледь-ледь врятувався. Але франки вирішивши, що вони достатньо ослабили Бургундське королівство, покинули землі, а Гундобад звернувся за допомогою до Аларіха. І той, оцінивши ситуацію, надав потрібну підтримку. З допомогою вестготів Гундобад розгромив свого брата Годегізела, якого підтримували франки. Франкських полонених Гундобад відіслав у Тулузу до Аларіха [9]. Гундобад, який переміг, на знак подяки за допомогу в 501 році поступився готам Авіньйоном. Близько 502 р. конфлікти закінчилися. Оскільки Аларіх II і Хлодвіг зустрілися для перемовин на острові посередині Луари у Амбуаза, кордон між вестготами і франками, скоріше за все, проходив саме по цій річці. Про що саме велись переговори — невідомо, але, можливо, мова йшла про визнання кордонів один одного [11][12].

Події в Іспанії[ред. | ред. код]

Повстання Бурдунела[ред. | ред. код]

Під час цих конфліктів з франками вестготи мусили воювати в Іспанії. Сарагоська хроніка повідомляє, що в 496 році в Іспанії спалахнуло повстання Бурдунела, який у наступному році був виданий і спалений у Тулузі в мідному бику [13].

Про повстання Бурдунела відомо зовсім мало. Його ім'я має кельтське походження. Важливим є повідомлення хроніки про захоплення ним тиранії. І у пізньоантичних, і у ранньосередньовічних авторів поняття тиранії пов'язане не з народним виступом (який зазвичай прирівнюється до розбійного), а з узурпацією влади зі сторони високопосадовця. Тому мова не може йти про народний виступ. Бурундел правив доволі довго. Це свідчить про наявність підтримки. Можливо цю підтримку йому надавала місцева іспано-римська знать, яка сподівалась з його допомогою звільнитися від вестготів.

Хроніка не повідомляє про район повстання. Але, на основі того, що всі події описані в Сарагоській хроніці пов'язані із самою Сарагосою, можна зробити висновок, що повстання відбулось десь у Тарраконській Іспанії [14].

Повстання Петра[ред. | ред. код]

У 506 році, як повідомляє Сарагоська хроніка, готи взяли Тортосу і вбили тирана Петра [15]. Ім'я Петро було доволі відомим і поширеним християнським іменем. Серед готів такі імена ще не були поширені, отже його можна вважати іспано-римлянином. Тортоса знаходиться в нижній течії річки Ебро, неподалік від моря. Отже, територією повстання Петра була Тарраконська Іспанія. Менше ніж за 10 років ця провінція знову піднялась проти вестготів. Можливо, що Петро і Бурдунел були якось пов'язані з франками [16][17].

Результат перебування вестготів в Іспанії[ред. | ред. код]

Примітно, що Іберійський півострів вперше здобув важливе значення в очах вестготів тільки після появи франкської загрози. До цього моменту вони, хоч і завоювали значну частину Іберійського півострова, але займали лише найважливіші опорні пункти; з впевненістю можна говорити лише про перебування вестготів у Мериді, де в 483 році вестготський герцог разом з єпископом подбали про відновлення знищеного мосту через Гвадіану. Можливо, якась частка готів поселилася в Месете, в області Паленсії, після перемоги над свевами. При римлянах Іспанія здавалась придатком Галії. Процес романізації також не торкнувся її (за винятком узбережжя Середземного моря) в такій значній мірі, як Галію. Починаючи з 409 року, ця країна надзвичайно постраждала від нападів вандалів, аланів і свевів.

Хоч після знищення аланів (416—418 роки) і відходу вандалів в 429 році утворився певний вакуум влади, який не зуміла заповнити Римська імперія, вестготи почали брати участь в іспанських справах (дуже неохоче) тільки з 456 року. Після цього, в другій половині V століття вони поступово приєднали цей півострів до своїх володінь. Вже під 494 рік Сарагоська хроніка повідомляє, що готи увійшли в Іспанію [18], а під 497 роком, що вони отримали місця для поселення в Іспанії [19].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]