Аларіх II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аларіх II
гот. 𐌰𐌻𐌰𐍂𐌴𐌹𐌺𐍃 (Alareiks) — «Могутній король», лат. Alaricus II
Аларіх II
Король вестготів
28 грудня 484 — 507
Попередник: Ейріх
Спадкоємець: Гезалех
 
Народження: приблизно 466
Смерть: 507(0507)
Пуатьє
Віросповідання: християнин
Династія: Балти
Батько: Ейріх
Мати: Рагнахільда
Дружина: Тіудігото
Діти: Гезалех
Амаларіх

Медіафайли у Вікісховищі?

Аларіх II (? — 507 рік) — король вестготів в 484—507 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Початок Правління[ред. | ред. код]

Аларіх II був сином Ейріха і Рагнахільди. На момент сходження на престол він, скоріше за все, був неповнолітнім, оскільки Теодоріх Великий у 507 році назвав його чоловіком у повному розквіті сил [1]. З одного листа Сідонія Аполлінарія від 466/467 слідує, що до моменту написання цього листа Рагнахільда вже народила Аларіха, але він був ще дитиною.

28 грудня 484 року Аларіх зайняв в Тулузе престол свого батька. Джерела дуже скромно висвітлюють історію правління Аларіха, розповідаючи лише про найважливіші події, які відбувались у той період [2].

Міжнародна обстановка[ред. | ред. код]

Допомога остготам[ред. | ред. код]

На початку правління Аларіха, здавалося, положенню Вестготського королівства нічого не загрожувало. Влада Аларіха розповсюджувалася на величезну територію від Атлантичного океану до Альп і від Гібралтарської протоки до Луари. Це була найбільша варварська держава в Європі. Перемоги батька Аларіха — Ейріха збільшили престиж вестготів, які здавалися непереможними.

У 489 році споріднений вестогатам народ — остготи, на чолі з королем Теодоріхом Великим виступили проти Одоакра, який правив в Італії, і вторглися в цю країну. Спочатку остготи легко здолали опір армії Одоакра, але вже в 490 році той зумів піти в контрнаступ і навіть обліг суперника в Павії. І тоді на допомогу остготам прийшли вестготи. Вестготська армія, яка теж вторглася в Італію, домоглася зняття облоги з Павії, а потім разом з вестготською армією вступили в бій з Одоакром на річці Адде, і тут 14 серпня 490 року об'єднані війська вестготів і остготів розбили Одоакра і змусили противників зачинитися в Равенні. Після цього війна в Італії звелась до облоги Равенни, яка продовжувалась два з половиною роки, але вестготи там, скоріше за все, не брали участь.

Коли Теодоріх у 493 році став господарем Італії, він видав свою дочку Тиудігото за Аларіха [3][4]. Цей шлюб об'єднав два знатних роди Амалів і Балтів. Остготське королівство в Італії стало союзником Вестготського [5].

Взаємовідносини з франками[ред. | ред. код]

Того часу змінилось становище в Північній Галії. Коли вестготи заволоділи Південно-Західною і навіть Південною Галією, а бургунди — Південно-Східною, північна частина держави, де все ще зберігалась римська влада, була відрізана від Італії. Там майже всюди одноосібно правив Егідій, а через деякий час після його смерті правителем Північної Галії став його син Сіагрій. Григорій Турський навіть назвав його «королем римлян» (укр. rех Romanorum) [6]. Це, скоріше за все, невірно, оскільки найімовірніше, що він мав титул римського патриція, як його назвав Фредегар у своїй «Хроніці» [7], але він гарно висвітлив положення Сіагрія. Скоріше за все, що між Сіагрієм і Аларіхом встановились якщо не дружно, то мирні та вигідні відносини.

У 481 році королем фраків, які вже жили на північному-сході Галії, став агресивний Хлодвіг I, який переміг Сіагарія під Сусассоном в 486 році. Переможений втік до Тулузи, де Аларіх спочатку надав йому притулок. Але пізніше, коли Хлодвіг під загрозою війни вимагав його видачі вестготи уступили. Сіагрий був закований, переданий франкським посланцям і потім страчений [6]. Цей ганебний вчинок Аларіха дозволяє зробити висновок, що франки мали військову перевагу над вестготами. Проте видача Сіагрія не зміцнила відносин вестготів з франками. Вестготи отримали на півночі від свого кордону нового і доволі сильного ворога.

Хлодвіг не обмежився завоюванням Північної Галії, його метою було підкорення всієї Галії. А для цього йому потрібно було знищити вестготів. Упродовж наступних років, скоріше за все, відбувалися зіткнення з франками в області середньої Луари. У 496 році Аларіх відбив місто Сент у Хлодвіга. Це місто знаходилося в самому серці вестготських поселень в Аквітанії. Через два роки, в 498, франки зайняли навіть Бордо, де захопили в полон вестготського герцога Суатрія [8]. Використавши чвари в бургундському королівському домі Хлодвіг вторгся в Бургудію близько 500 року. Армія бургундського короля Гундобада програла в битві при Дижоні й навіть сам король ледь-ледь врятувався. Але франки вирішивши, що вони достатньо ослабили Бургундське королівство, покинули землі, а Гундобад звернувся за допомогою до Аларіха. І той, оцінивши ситуацію, надав потрібну підтримку. З допомогою вестготів Гундобад розгромив свого брата Годегізела, якого підтримували франки. Франкських полонених Гундобад відіслав у Тулузу до Аларіха [9]. Гундобад, який переміг, на знак подяки за допомогу в 501 році поступився готам Авіньйоном. Близько 502 року конфлікти закінчилися. Оскільки Аларіх II і Хлодвіг зустрілися на острові посередині Луари у Амбуаза, кордон між вестготами і франками, скоріше за все, проходив саме по цій річці. Про що саме велись переговори — невідомо, але можливо мова йшла про визнання кордонів один одного [11][12].

Події в Іспанії[ред. | ред. код]

Повстання Бурдунела[ред. | ред. код]

Під час цих конфліктів з франками вестготи мусили воювати в Іспанії. Сарагоська хроніка повідомляє, що в 496 році в Іспанії спалахнуло повстання Бурдунела, який у наступному році був виданий і спалений у Тулузі в мідному бику [13].

Про виступ Бурдунела відомо зовсім мало. Його ім'я має кельтське походження, і хоча не не є повністю підтвердженням цього, але робить його більш імовірним. Важливе і повідомлення хроніки про захоплення ним тиранії. І у пізньоантичних, і у ранньосередньовічних авторів поняття тиранії пов'язане з народним виступом (який зазвичай прирівнюється до розбійного), а з узурпацією влади зі сторони високопосадовця. Тому мова не може йти про народний виступ, наприклад повстання багаудів. Бурундел правив доволі довго. Це свідчить про наявність підтримки. Можливо цю підтримку йому надавала місцева іспано-римська знать, яка сподівалась з його допомогою звільнитися від вестготів.

Хроніка не повідомляє про район повстання. Але, на основі того, що всі події описані в Срагоській хроніці зв'язані з самою Сарагосою, можна зробити висновок, що повстання відбулось десь у Тарраконській Іспанії [14].

Повстання Петра[ред. | ред. код]

У 506 році, як повідомляє Сарагоська хроніка, готи взяли Тортосу і вбили тирана Петра [15]. Ім'я Петро було доволі відомим і поширеним християнським іменем. Серед готів такі імена ще не були поширені, отже його можна вважати іспано-римлянином. Тортоса знаходиться в нижній течії річки Ебро, недалеко від моря. Отже, територією повстання Петра була Тарраконська Іспанія. Менше ніж за 10 років ця провінція знову піднялась проти вестготів. Можливо, що Петро і Бурдунел були якось пов'язані з франками [16][17].

Результат перебування вестготів в Іспанії[ред. | ред. код]

Примітно, що Іберійський півострів вперше здобув важливе значення в очах вестготів тільки після появи франкської загрози. До цього моменту вони, хоч і завоювали значну частину Іберійського півострова, але займали лише найважливіші опорні пункти; з впевненістю можна говорити лише про перебування вестготів у Мериді, де в 483 році вестготський герцог разом з єпископом подбали про відновлення знищеного мосту через Гвадіану. Можливо, якась частка готів поселилася в Месете, в області Паленсії, після перемоги над свевами. При римлянах Іспанія здавалась придатком Галії. Процес романізації також не торкнувся її (за винятком узбережжя Середземного моря) в такій значній мірі, як Галію. Починаючи з 409 року, ця країна надзвичайно постраждала від нападів вандалів, аланів і свевів. Хоч після знищення аланів (416—418 роки) і відходу вандалів в 429 році утворився певний вакуум влади, який не зуміла заповнити Римська імперія, вестготи почали брати участь в іспанських справах (дуже неохоче) тільки з 456 року. Після цього, в другій половині V століття вони поступово приєднали цей півострів до своїх володінь. Вже під 494 рік Сарагоська хроніка повідомляє, що готи увійшли в Іспанію [18], а під 497 роком, що вони отримали місця для поселення в Іспанії [19].