Германаріх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Германаріх
лат. Hermanaricus
Gizur and the Huns.jpg
Готський вождь викликає гунів на бій (полотно Петера Арбо, 1886)
Король остготів
 
Народження: 4 століття
Смерть: 376[1]
Релігія: язичництво
Рід: Амали
Батько: Ахіульф
Діти: Хунімунд

Германа́ріх (гот. 𐌰𐌹𐍂𐌼𐌰𐌽𐌰𐍂𐌴𐌹𐌺𐍃; близько 265 — 375) — остготський король з роду Амалів, який у IV столітті підкорив своїй владі остготські та вестготські племена на Північному Причорномор'ї, а також дрібні угрофінські племена Поволжя. Підкорені Германаріхом племена були обкладені даниною. Його батьком був король остготів Ахиульф.

Імена[ред. | ред. код]

Біографія[ред. | ред. код]

Вів війни з антами, племінний союз яких очолював король (князь) Бож (Βοξ). Готський племінний союз, який очолював Германаріх був нетривким державним об'єднанням. Після війни між аланами і остготами 370 року, гунський князь (каган) Баламир запропонував аланам приєднатися до гунського союзу. Зібравши військо, Баламир пішов походом проти готів на чолі з королем остготів Германаріхом й переміг їх. Відомо також, що Баламир покарав готського короля Витимира за вбивство антського короля Божа.

Розбивши остготів, Баламир рушив далі. 375 року гуни перейшли річку Дніпро й розгромили військо вестготів. Вони взяли остготську столицю — Данпарштадт (місто Донара — бога грому і війни), що знаходилось на південь від сучасного Києва. Замість зруйнованих укріплень, була заснована нова фортеця Ківи (історик Василь Татищев так пояснює походження назви Києва).

Залишки вестготів відійшли за Дунай й попросили притулку у Римського імператора Валентиніана I, який їх прийняв. Менша частина на чолі з Атанаріхом закріпилась у лісах між Прутом і Дунаєм. Але, зрозумівши безнадійність подальшого опору, цар Атанаріх домовився з імператором Візантії Феодосієм, після чого в 378 році перевів своє військо на службу Візантійській імперії.

Германаріх був розгромлений під час гунської навали в першому ж її році — в 375. І щоб не бачити кінець своєї держави він наклав на себе руки. Після нього королем остготів став Витимир.

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

  • Heather, P. Goths and Romans 332-489. Oxford University Press, 1991. pp. 86–89
  • Millet, V. Germanische Heldendichtung im Mittelalter. Berlin, New York: de Gruyter, 2008. pp. 332–370.

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]