Едвард Гіббон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едвард Ґіббон
англ. Edward Gibbon
Edward Emily Gibbon.jpg
Народився 27 квітня 1737(1737-04-27)
Путні
Помер 16 січня 1794(1794-01-16) (56 років)
Лондон
·перитоніт
Поховання Англія
Країна Flag of Great Britain (1707–1800).svg Королівство Велика Британія
Місце проживання
Діяльність історик, політик, класицист
Галузь історія
Alma mater коледж Магдалениd[1], Вестмінстерська школаd[1] і Kingston Grammar Schoold[1]
Знання мов французька і англійська[2]
Членство Лондонське королівське товариство
Magnum opus Історія занепаду та загибелі Римської імперії (книга)
Посада член Палати общин Великої Британії[d], Член 14-го парламенту Великої Британіїd і Член 15-го парламенту Великої Британіїd
Партія Віги
Конфесія католицтво
Батько Edward Gibbond[3][4]
Мати Judith Portend[5][4]
Автограф Edward Gibbon signature EMWEA.png

Едва́рд Ґіббо́н (англ. Edward Gibbon; 27 квітня 1737(17370427), Патні (район Лондона)[en] — 16 січня 1794, Лондон) — британський історик,письменник , політик, член Парламенту.

Вважається одним з найвидатніших англійських істориків XVIII століття. Його найбільша та найвідоміша шеститомна праця «Історія занепаду та загибелі Римської імперії» (англ. History of the decline and fall of the Roman empire) була опублікована з 1776 по 1788 роки. Багато дослідників схильні вважати саме її початком сучасної західноєвропейської історичної науки[джерело?].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Патні 27 квітня 1737 року.

Мемуари (англ. Memoirs of my life and writings) і листи Ґіббона, дають багато матеріалів для його біографії. Історик належав до стародавнього роду, від якого, втім, не отримав «ні слави, ні ганьби». З найближчих пращурів Ґіббона особливо видатним був його розумний дід, що успішно вів великі торговельні підприємства. Батько вельми невдало займався сільським господарством. Дитинство Ґіббона, кволого від природи, пройшло досить безладно: хворобливість заважала систематичності занять, але допомагала розвитку в ньому любові до читання, приковуючи дитину надовго до ліжка. Хлопчик захоплювався подорожами, причому познайомився досить докладно з історією Сходу. Результатом цього знайомства була спроба в 16 років написати «Століття Сезостриса».

Виховувався вдома, а також відвідував приватні школи, в 1748—1750 рр. навчався у Вестмінстер-скул.

При надходженні в Магдален-коледж Оксфорда в 1752 році він мав масу відомостей з історії турків і сарацинів, римлян і греків. В університеті він став займатися богослов'ям і під впливом цих занять перейшов з англіканства в католицизм. Обрядова сторона католицького віросповідання подіяла на нього досить сильно. До того ж, читання творів Боссюе «Історія різновидів англійського протестантизму» (фр. Histoire des variations des églises protestantes) і «Пояснення католицького вчення» (фр. Exposition de la doctrine catholique) переконало його в перевазі католицького вчення над протестантським.

За зміну віросповідання його було виключено з університету, і батько відіслав його до кальвіністського пастора Павільяра в Лозанну. У Лозанні йому довелося страшенно нудьгувати через незнання французької мови і переносити матеріальні труднощі. У ньому став згасати благородний запал, з яким він мав намір пожертвувати собою заради інтересів віри й істини, і він почав щиросердно шукати який-небудь «розумний» привід для повернення в лоно англіканства. Завдяки одному аргументові пастора Павільяра проти Переісточення Ґіббон знову перейшов у протестантство.

Едвард Гіббон. Портрет роботи Генрі Волтона

У Лозанні Ґіббон познайомився з Сюзанною Кюрш (згодом Неккер), дочкою бідного пастора; зближенню їх перешкодив батько Ґіббона, який викликав сина до Англії. П'ятирічне перебування в Лозанні було важливим для Ґіббона і в іншому плані: тут він відмінно вивчив французьку мову та ознайомився з французькою літературою і, часто буваючи в колі французьких енциклопедистів, звільнився від багатьох англійських забобонів та познайомився з інтелектуальними рухами, що відбувалися тоді у Франції.

У 1758 році Ґіббон пішов капітаном в англійські війська, набрані з нагоди Семирічної війни. Знайомство з військовою справою відобразилося згодом у його майстерних описах походів Юліана, Велизарія і Нарсеса. Поїздка в Рим визначила його покликання: «15 жовтня 1764 року, — пише Ґіббон, — сидячи на руїнах Капітолію, я заглибився в мрії про велич стародавнього Риму, а в цей же час біля ніг моїх босоногі католицькі монахи співали вечірню на руїнах храму Юпітера: ось у цю хвилину в мені блиснула вперше думка написати історію падіння і руйнування Риму». Після повернення до Англії Ґіббон був обраний членом парламенту, але не брав активної участі в політичних справах.

У 1779 році, Ґіббон отримав посаду завідування торгівлею і колоніями в міністерстві Норта , але цим становищем він був зобов'язаний виключно дружбі з однимі із міністрів і розглядав це як приємну синекуру.

Головна праця[ред. | ред. код]

Після 12-річної роботи, у 1776 році, з'явився перший том знаменитої книги «Історія занепаду і руйнування Римської імперії», що охоплювала долю Римської імперії від кінця II ст. до 476 року. Спочатку Ґіббон на цьому хотів закінчити роботу, але, займаючись розробкою матеріалу, він побачив, що після падіння Стародавнього Риму залишився новий Рим — Константинополь, і тому вирішив написати і його історію до падіння, тобто до 1453 року.

Останній том праці Ґіббона вийшов у 1787 році в Лозанні, куди він остаточно переселився у 1782 році. Охоплюючи період майже в півтора тисячоліття, маючи на меті розкрити умови, при яких була знищена римська держава, твір Ґіббона блискуче подолав усі труднощі такої складної теми. Але критика аж до XIX століття знаходила в ньому і великі недоліки, насамперед у його ставленні до християнства, що рельєфно відображене у розділах XV і XVI.

Тут історик, пояснюючиі причини успіхів християнства, відсуває на другий план суть християнського вчення і вважає найголовнішими агентами поширення релігії Христа такі факти: 1) Нетерпимі ревнощі християн; 2) Чудесні дії, приписувані первісній Церкві; 3) Вчення про загробне життя, 4) Чистоту та строгість моралі вірних, і 5) Одностайність і тверду організацію громад християнської республіки. Нападки на ці розділи були такі численні і дискусії такі запеклі, що Ґіббон був змушений на них відповісти особливою ​​брошурою «На виправдання деяких місць з XV і XVI розділів "Історії падіння …." Якщо в зазначеному ставленні Ґіббона до християнства можна вбачати вплив французької просвітницької літератури, то в його зображенні Юліана слід говорити про особливу точку зору історика. На противагу Вольтерові і енциклопедистам він бачив у цьому імператорі не раціоналіста, який вступив у боротьбу з християнством у силу філософських принципів, а лише типового представника відживаючого політичного світогляду, повного забобонів, упередження і марнославства.

Найменше нападали на Ґіббона за другу половину праці, де він надзвичайно похмурими фарбами зобразив візантійську історію: для нього Візантія — втілення морального і політичного застою. Твір Ґіббона перекладений усіма європейськими мовами.

Оцінка діяльності Едварда Ґіббона[ред. | ред. код]

На думку Е. Д. Фролова, погляди Ґіббона на причини занепаду і руйнування Римської імперії настільки актуальні, що «по суті справи новітня наука про античність у поглядах своїх з цього питання не вийшла за їх межі». Однак щодо візантійського періоду Фролов, посилаючись на роботи сучасних істориків, вважає погляд Ґіббона занадто спрощеним. Ґіббон бачив в історії Візантії продовження античності, своєрідну смугу історичного застою, що цілком природно завершилася новою катастрофою. Сьогодні історики схиляються до висновку про те, що Візантія становила собою особливу цивілізацію, відмінну як від античності, так і від західноєвропейського середньовіччя. Ідеї ​​ж Ґіббона «про фатальну роль християнства в історії пізньої античності, про сумнівну благість його впливу на стан громадянського суспільства» Фролов вважає вірними лише частково, вказуючи на Те, що Ґіббонприменшує духовнийо ресурс християнства.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]