Едвард Гіббон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Едвард Гіббон
Edward Emily Gibbon.jpg
Народився 27 квітня 1737(1737-04-27)
Путні
Помер 16 січня 1794(1794-01-16) (56 років)
Лондон
Громадянство Велика Британія і Англія[1][2]

Едва́рд Гіббо́н (англ. Edward Gibbon; *27 квітня 1737, Путні — †16 січня 1794, Лондон) — британський історик, член Парламенту.

Вважається одним з найвидатніших англійських істориків XVIII століття. Його найбільша та найвідоміша шеститомна праця «Історія занепаду та загибелі Римської імперії» (англ. History of the decline and fall of the Roman empire) була опублікована з 1776 по 1788. Багато дослідників схильні вважати саме її початком сучасної західноєвропейської історичної науки[Джерело?].

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Патні 27 квітня 1737.

Мемуари (англ. Memoirs of my life and writings) і листи Гібона дають багато матеріалів для його біографії. Історик належав до стародавнього роду, від якого, втім, не отримав «ні слави, ні ганьби». З найближчих пращурів Гібона особливо видатним був його розумний дід, що успішно вів великі торговельні підприємства. Батько вельми невдало займався сільським господарством. Дитинство Гібона, кволого від природи, пройшло досить безладно: хворобливість заважала систематичності занять, але допомагала розвитку в ньому любові до читання, приковуючи дитину надовго до ліжка. Хлопчик захоплювався подорожами, причому познайомився досить докладно з історією Сходу. Результатом цього знайомства була спроба на 16 років написати «Століття Сезостриса».

Виховувався вдома, а також відвідував приватні школи, в 1748-1750 навчався у Вестмінстер-скул.

При надходженні в Магдален-коледж Оксфорда в 1752 році він мав масу відомостей з історії турок і сарацинів, римлян і греків. В університеті він став займатися богослов'ям і під впливом цих занять перейшов з англіканства в католицизм. Обрядова сторона католицького віросповідання на нього подіяла досить сильно. До того ж читання творів Боссюе: «Історія різновидів англійського протестантизму» і «Пояснення католицького вчення» (Шаблон:Lang- fr) переконало його в перевазі католицького вчення над протестантським.

За зміну віросповідання його було виключено з університету і відправлено батьком до кальвіністського пастору Павільяру в Лозанну. У Лозанні йому довелося страшно нудьгувати, внаслідок незнання французької мови, і переносити матеріальні нестатки. У ньому став слабшати благородний запал, з яким він мав намір пожертвувати собою заради інтересів віри й істини, і він почав щиросердно шукати який-небудь «розумний» привід для повернення на лоно англіканства. Завдяки одному аргументу пастора Павільяра проти Переісточення, Гібон знову перейшов у протестантство.

Едвард Гіббон. Портрет роботи Генрі Уолтона

У Лозанні Гібон познайомився з Сюзанною Кюрш (згодом Неккер), дочкою бідного пастора; зближенню їх перешкодив батько Гібона, який викликав сина до Англії. П'ятирічне перебування в Лозанні було важливо для Гібона і в інших відносинах: тут він відмінно освоївся з французькою мовою та літературою і, буваючи часто у колі французьких енциклопедистів, звільнився від багатьох англійських забобонів і познайомився з інтелектуальним рухом, що відбувалися тоді у Франції.

У 1758 році Гібон пішов капітаном в англійські війська, набрані з нагоди Семирічної війни. Знайомство з військовою справою відбилося згодом у його майстерних описах походів Юліана, Велисария і Нарсеса. Поїздка в Рим визначила його покликання: «15 жовтня 1764, - пише Гібон, - сидячи на руїнах Капітолію, я заглибився в мрії про велич стародавнього Риму, а в цей же час біля ніг моїх босоногі католицькі монахи співали вечірню на руїнах храму Юпітера: в цю-то хвилину в мені блиснула вперше думка написати історію падіння і руйнування Риму». Повернувшись до Англії, Гібон був обраний в члени парламенту, але не брав активної участі в політичних справах.

У міністерстві Норта в 1779у Гібон отримав завідування торгівлею і колоніями, але цим положенням він був зобов'язаний виключно дружбі з одним з міністрів і дивився на нього, як на приємну синекуру.

Головна праця[ред.ред. код]

Після 12-річної роботи, в 1776у, з'явився перший том знаменитої книги «Історія занепаду і руйнування Римської імперії», що охоплювала долю Римської імперії від кінця II ст. до 476 року. Спочатку Гібон на цьому хотів закінчити роботу, але, займаючись розробкою матеріалу, він побачив, що після падіння Стародавнього Риму залишився новий Рим - Константинополь, і тому вирішив написати і його історію до падіння, тобто до 1453го.

Останній том праці Гібона вийшов в 1787у в Лозанні, куди він остаточно переселився в 1782у. Охоплюючи період часу майже в півтора тисячоліття, переслідуючи завдання усвідомити умови, при яких була знищена римська держава, твір Гібона блискучим чином подолав всі труднощі такої складної теми. Але критика аж до XIX століття знаходила в ньому і великі недоліки, і насамперед - його ставлення до християнства, рельєфно виразилося в главах XV і XVI.

Тут історик, в поясненні причин успіхів християнства, відсуваючи на другий план сутність християнського вчення, вважає наступні факти найголовнішими агентами поширення релігії Христа: 1) Нетерпимі ревнощі християн; 2) Чудесні дії, приписувані первісній Церкві; 3) Вчення про загробне життя, 4) Чистоту та строгість моралі віруючих, і 5) Одностайність і тверду організацію громадян християнської республіки. Нападки на ці розділи були такі численні і дискусії такі запеклі, що Гібон був змушений на них відповісти особливою ​​брошурою: «На виправдання деяких місць з XV і XVI глав" Історії падіння ... "». Якщо в зазначеному відношенні Гібона до християнства можна бачити вплив французької освітньої літератури, то в його зображенні Юліана можна говорити про особливу точку зору історика.

У спротив Вольтеру і енциклопедистам, він бачив у цьому імператорі не раціоналіста, який виступив у боротьбу з християнством в силу філософських принципів, а лише типового представника відживаючого політичного світогляду, повного забобонів, упередження і марнославства.

Найменше нападали на Гібона за другу половину праці, де він надзвичайно похмурими фарбами зобразив візантійську історію: для нього Візантія - втілення морального і політичного застою. Твір Гібона переведено на всі європейські мови.

Оцінка діяльності Едварда Гібона[ред.ред. код]

На думку Е. Д. Фролова, погляди Гібона на причини занепаду і руйнування Римської імперії настільки актуальні, що «по суті справи новітня наука про античність в поглядах своїх з цього питання не вийшла за їх межі». Однак щодо візантійського періоду Фролов, посилаючись на роботи сучасних істориків, вважає погляд Гібона занадто спрощеним. Гібон бачив в історії Візантії якесь продовження античності, своєрідну смугу історичного застою, що цілком природно завершився новою катастрофою. Сьогодні історики схиляються до висновку про те, що Візантія являла собою особливу цивілізацію, відмінну як від античності, так і західноєвропейського середньовіччя. Ідеї ​​ж Гібона «про фатальну роль християнства в історії пізньої античності, про сумнівну благость його впливу на стан громадянського суспільства» Фролов вважає вірними лише частково, вказуючи на применшення Гіббоном духовного ресурсу християнства.

Зовнішні ланки[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. а б (unspecified title)
  2. а б (unspecified title)