Еріх Людендорф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людендорф Еріх
нім. Erich Ludendorff
Erich Ludendorff.jpg
Народження 9 квітня 1865(1865-04-09)
Провінція Позен, Королівство Пруссія
Смерть 20 грудня 1937(1937-12-20) (72 роки)
Баварія, Третій Рейх
рак печінки[d]
Поховання Баварія
Громадянство Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Рід військ піхота
Роки служби 18831919
Партія Німецька народна партія свободиd і Націонал-соціалістичний визвольний рухd
Звання генерал-полковник
Війни / битви Перша світова війна
Автограф Erich Ludendorff signature.svg
Нагороди
Великий хрест ордена Хреста Свободи
Великий хрест Залізного хреста
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Великий Хрест ордена Червоного орла
Орден Корони (Пруссія)
Хрест «За вислугу років» (Пруссія)
Орден Церінгенського лева
Орден «За заслуги» (Баварія)
Орден Грифа
Орден Корони (Вюртемберг)
Кавалер командорського хреста із зіркою ордена Франца Йосифа
Командор ордена Святих Маврикія й Лазаря
Хрест «За військові заслуги» (Брауншвейг)
Орден дому Гогенцоллернів з мечами
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Ганзейський Хрест (Гамбург)
Ганзейський Хрест (Бремен)
Ганзейський Хрест (Любек)
Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін)
Хрест «За заслуги у війні» (Мекленбург-Стреліц)
Військовий Хрест Фрідріха-Августа (Ольденбург)
Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг)
Орден «За заслуги» (Вальдек)
Хрест «За заслуги у війні» (Саксен-Мейнінген)
Орден Альберта (Саксонія)
Медаль «За відвагу» (Гессен)
Орден Білого Сокола (Герцогство Саксен-Веймар-Ейзенахське)
Орден дому Саксен-Ернестіне 1 класу з мечами
Військовий орден Максиміліана Йозефа
Військовий орден святого Генріха
Орден Заслуг дома герцога Пітера-Фрідріха-Людвіга (Велике герцогство Ольденбург)
Орден Цариці Тамари
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Кавалер Великого хреста ордена Меча
Галліполійська зірка
Хрест «За заслуги у військовій допомозі»
Військовий хрест Фрідріха (Ангальт)
Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони
Кавалер Великого Хреста ордена Леопольда (Австрія)
Командор ордена Леопольда (Австрія)
CMNS: Еріх Людендорф на Вікісховищі

Е́ріх Людендо́рф (нім. Erich Ludendorff; 9 квітня 1865 — 20 грудня 1937) — німецький воєначальник, генерал-полковник часів Першої світової війни. Брав участь у Галицькій битві[1].

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

У 1881 році Людендорф закінчив Військову академію. У віці 18 років отримав офіцерське звання. У 1894 був переведений в Генеральний штаб німецької армії і в 1904—1913 рр. очолював відділ мобілізації. Людендорф брав участь у докладній розборці плану Шліффена, зокрема, подолання бельгійських фортифікаційних споруд навколо Льєжа.

У 1913 соціал-демократи стали найпотужнішою партією у рейхстазі. За непохитний характер Людендорф був знятий із займаної посади у Генеральному штабі і призначений командувати піхотною дивізією.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

На початку війни був призначений заступником начальника штабу 2-ї німецької армії під командуванням Карла фон Бюлова. Людендорф отримав народне визнання у серпні 1914 року, коли Німеччина почала бойові дії за планом Шліффена.

Гінденбург (зліва) і Еріх Людендорф у штабі під час Першої світової війни

5 серпня, після першої великої невдачі під час штурму Льєжа, Людендорф став на чолі 14-ї бригади, командувач якої був убитий. Він відрізав Льєж від бельгійської армії і викликав облогову артилерію. До 16 серпня Льєж упав, що дало німецькій армії змогу продовжити наступ.

Російська імперія підготувалась до війни і вела бойові дії значно краще, ніж це очікувалося за планом Шліффена. Німецькі війська, що стримували російський наступ на Кенігсберг, не справлялися. З цієї причини через тиждень після падіння Льєжа, під час штурму іншої бельгійської фортеці в Намюрі, Людендорф був відкликаний кайзером для служби начальником штабу 8-ї армії на Східному фронті.

Людендорф прибув на Східний фронт разом із Паулем фон Гінденбургом, який був відкликаний з відставки, щоб замінити командувача Максиміліана Прітвіца, який пропонував відступити і залишити Східну Прусію російським військам. Гінденбург за допомогою Людендорфа і Макса Гофманна зміг розбити російські війська під час Східнопрусської операції. Після цього більша частина 8-ї армії відійшла до складу новосформованої 9-ї армії, очільником якої став Пауль фон Гінденбург, а начальником штаба — Людендорф.

У серпні 1916 року Еріх фон Фалькенгайн залишив посаду начальника німецького Польового генерального штабу і його місце зайняв Гінденбург. Людендорф отримав посаду заступника начальника штабу. Для прориву Британської блокади Людендорф дав добро на необмежену підводну війну, що було його грубою стратегічною помилкою, оскільки це в результаті призвело до вступу США у військові дії у квітні 1917 року.

Еріх Людендорф

У 1917 році Росія вийшла з війни, і Людендорф брав участь у переговорах про перемир‘я з новим урядом Росії. У результаті у березні 1918 року було підписано Брестський мир. У цей час Людендорф як головнокомандувач розробляв і приводив у виконання план наступу на Західному фронті, який увійшов в історію як весняний наступ. Ця спроба завершити війну вирішальним ударом зазнала невдачі, в результаті 26 жовтня Людендорф пішов у відставку.

Після завершення війни Людендорф виїхав до Швеції.

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

Під час вигнання Людендорф написав кілька книг і статей про німецьку армію. Він вважався одним із засновників теорії про «удар ножем у спину». Людендорф був переконаний, що Німеччина вела виключно оборонну війну. Він вважав, що кайзер не зміг провести хорошу компанію по контрпропаганді.

Людендорф досить підозріло ставився до соціал-демократів і лівих, яких він звинувачував у приниженні Німеччини за укладання Версальського миру. Він звинувачував підприємницький клас в слабій підтримці, оскільки вважав, що вони ставлять свої фінансові інтереси вище патріотичних міркувань.

На думку Людендорфа сили Антанти почали війну з метою знищити німецьку державу.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Е. Людендорф та А. Гітлер

У 1920 році (за деякими джерелами — на весні 1919 року) Людендорф повернувся до Німеччини. Керівники Веймарської республіки збиралися вислати його і кількох інших генералів, але через обмеження Версальського миру наказ був скасований, а висилка з країни настільки відомих генералів могла зашкодити репутації уряду.

Людендорф відчував сильну неприязнь до політиків, звинувачував їх у відсутності патріотизму, національного духу. Політичні погляди Людендорфа, як німецького націоналіста, привели його до правих партій. Одним із небагатьох політиків, яких поважав Людендорф був Адольф Гітлер.

У 1923 році разом з Адольфом Гітлером очолював нацистський путч в Мюнхені.

У травні 1924 року Людендорф був обраний до рейхстагу від Націонал-соціалістичного визвольного руху. У 1925 році брав участь у президентських виборах від НСДАП, але набрав лише 285 793 голосів (приблизно 1 %). Серед причин невдачі Людендорфа називали його учать у Пивному путчі, що зашкодило його репутації, а також занадто скромну виборчу компанію — він покладався на свій образ героя минулої війни.

Останні роки[ред. | ред. код]

У 1928 році Людендорф пішов з політики. Він більше не довіряв Гітлеру і вважав його політиком-популістом. 1 лютого 1933 року Людендорф відправив президенту Гінденбургу телеграму, в якій висловив своє несхвалення його рішенням призначити Гітлера канцлером.

Призначивши Гітлера рейхсканцлером, Ви віддали нашу батьківшину одному з найбільших демагогів всіх часів. Я урочисто передбачаю Вам, що ця людина зіштовхне нашу державу в прірву, увергне нашу націю в невимовне нещастя. Прийдешні покоління проклянуть Вас за те, що Ви це зробили.

Щоправда, цю цитату нібито з листа Гінденбургу вважають доведеною фальшивкою.

Людендорф написав декілька книг, в яких він прийшов до висновку, що у світових проблемах винні християни, євреї і масони. Разом з жінкою Матильдою він заснував «Товариство пізнання бога».

У 1935 році Гітлер запропонував Людендорфу звання фельдмаршала, але Людендорф відмовився, сказавши: «фельдмаршалами народжуються, а не стають».

Після смерті в 1937 році Гітлер наказав поховати Людендорфа з усіма почестями.

Нагороди[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • Мої військові спогади, 1914—1918. — Еріх Людендорф.
  • Wie der Weltkrieg 1914 gemacht wurde (1934)
  • Meine Kriegserinnerungen
  • Kriegführung und Politik (1921)
  • Entgegnung auf das amtliche Weißbuch: Vorgeschichte des Waffenstillstandes (1919)
    • Heft 3: Das Verschieben der Verantwortlichkeit
  • Weltkrieg droht (PDF-Datei)
  • Französische Fälschung meiner Denkschrift von 1912 über den drohenden Krieg
  • Deutsche Abwehr – Antisemitismus gegen Antigojismus
  • Urkunden der obersten Heeresleitung über ihre Tätigkeit (1916–18)
  • Gefesselte Arbeitskraft – Drei Aufsätze über die Wirtschaft
  • Der Charakter des anderen oder Ludendorffs Kriegserinnerungen und das deutsche Arbeiterblut (1920)
  • Der totale Krieg
  • Auf dem Weg zur Feldherrnhalle
  • Vernichtung der Freimaurerei durch Enthüllung ihrer Geheimnisse:
    • Das Geheimnis der Jesuitenmacht und ihr Ende
    • Durch Paulus von Gudrun zum Gretchen
  • Abgeblitzt – Antworten auf Theologengestammel (1937)
  • Hitlers Verrat der Deutschen an den römischen Papst (1931–1999, 22 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Das Marne-Drama – Der Fall Moltke Hentsch (1934, 31 S., Scan-Text, Fraktur)
  • 1. Des Volkes Schicksal in christlichen Bildwerken 2. Geisteskrise (1935–2000, 22 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Judengeständnis – Volkszerstörung durch Christentum (1936, 8 S., Scan, Fraktur)
  • Kriegshetze und Völkermorden in den letzten 150 Jahren (1935–1999, 188 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Schändliche Geheimnisse der Hochgrade (1932, 29 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Die überstaatlichen Mächte im letzten Jahr des Weltkrieges (1927–1999, 30 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Mein militärischer Werdegang – Blätter der Erinnerung an unser stolzes Heer (1933, 204 S., Scan-Text, Fraktur)
  • General und Kardinal Erich Ludendorff über die Politik des Nuntius Pacelli und späteren Papstes Pius XII. 1917–1937 Enthüllungen über das deutschfeindliche Treiben des Vatikan Zusammmengefaßt und herausgegeben von Mathilde Ludendorff (1939–2001, Nachdruck)
  • Über Unbotmäßigkeit im Kriege (1935, 44 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Tannenberg – Geschichtliche Wahrheit über die Schlacht (1939–1998, 146 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Aus der Giftküche der unsichtbaren Väter (um 1937)
  • Ein Trauerspiel in 3 Aufzügen und einem Zwischenspiel (1935)
  • Geleitwort zu Unsere Kinder – unsere Zukunft! von Rudolf Oeser
  • Das Scheitern der neutralen Friedensvermittelung: August/September 1918 (1919)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, Коло, 2009 рік, стор. 121;— ISBN 978-966-7996-46-8

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Hanno von Kemnitz: Der letzte Weg des Feldherrn Erich Ludendorff, Ludendorffs Verlag (1938)
  • Claus M. Wolfschlag: Augenzeugen der Opposition. Gespräche mit Hitlers rechten Gegnern. Verlag Zeitenwende, Dresden 2002, ISBN 3934291147; S. 88–94
  • Walter Löhde:
    • Ludendorffs gerader Weg – Ein Gang durch die Werke und Schriften des Feldherrn (1940, 37 S., Scan, Fraktur)
    • Erich Ludendorffs Kindheit und Elternhaus (1938, 162 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Wilhelm Crone: Das ist Ludendorff (1937, 203 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Alfred Stoß: Ludendorff, der ewige Recke (1937, 135 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Günther Weidauer: General Ludendorff, sein Weg und Wille (1936, 45 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Hellmuth Blume: General Ludendorff im Urteil der öffentlichen Meinung (1935, 99 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Kurt Fügner: General Ludendorff im Feuer vor Lüttich und an der Feldherrnhalle in München (1933, 28 S., Scan-Text, Fraktur)
  • H. G. Waldow: Ludendorffs Kampf gegen die Knechtung des deutschen Volkes durch Priesterherrschaft (35 S., Scan, Fraktur)
  • Hans Kurth: Die Wahrheit über Ludendorff und seinen Kampf (53 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Feldherrnworte – Aussprüche Erich Ludendorffs, Ludendorffs Verlag, München
    • 1. Band (1938, 88 S., Scan-Text, Fraktur)
    • 2. Band (1938, 116 S., Scan-Text, Fraktur)
    • 3. Band (um 1940, 122 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Ein kampfreiches Leben für das unsterbliche Volk, Ludendorffs Verlag, München
  • Friedrich der Große auf seiten Ludendorffs, Ludendorffs Verlag, München (1932–2000, 78 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Hermann Rehwaldt: Mit Ludendorff vor Lüttich Nach Berichten von Augenzeugen (um 1935, 95 S., Scan-Text, Fraktur)
  • Mathilde Ludendorff: Erich Ludendorff – Sein Wesen und Schaffen, (Netzbuch), Ludendorffs Verlag, München 1938
  • Bernhard Schwertfeger: Erich Ludendorff, in: Willy Andreas / Wilhelm von Scholz (Hg.): Die Großen Deutschen. Neue Deutsche Biographie. Propyläen Verlag, Berlin, 4 Bde. 1935–1937, 1 Ergänzungsbd. 1943; Fünfter Band, S. 531–544
  • Detlev Rose: Die Thule-Gesellschaft. Legende – Mythos – Wirklichkeit [= Veröffentlichungen des Instituts für deutsche Nachkriegsgeschichte, Bd. XXI]. Grabert-Verlag, Tübingen ³2008, ISBN 978-3-87847-242-1
  • Hans Delbrück: Ludendorffs Selbstporträt (1922)
  • Wilhelm Prothmann: Der Rechtsstaat Ludendorffs (1955)
  • Friedrich Georg / Thomas Jung: 1918 – Im Felde unbesiegt? Warum wird die Wahrheit über den schnellen Untergang des Kaiserreiches bis heute verheimlicht? [240 S.] – angekündigt von Buchdienst Hohenrain im November 2018
  • Wilhelm Prothmann: Was will Ludendorff? (1935) (Netzbuch)

Посиланння[ред. | ред. код]