Жуль Дассен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жуль Дассен
Joe and Jules Dassin 1970.jpg
Народився 18 грудня 1911(1911-12-18)[1][2]
Міддлтаун
Помер 31 березня 2008(2008-03-31)[3][1][2] (96 років)
Афіни[1]
Грип
Поховання Перше афінське кладовище
Громадянство/підданство США
Ім'я при народженні Julius Dassin
Діяльність кінорежисер, сценарист, кінопродюсер, актор і режисер[d]
У шлюбі з Меліна Меркурі і Béatrice Launer[d]
Діти Джо Дассен і Julie Dassin[d]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Жюль Дассен (фр. Jules Dassin, англ. Julius Dassin, 18 грудня 1911, Міддлтаун, Коннектикут, США — 31 березня 2008[4], Афіни, Греція) — кінорежисер і актор, класик жанру нуар, лауреат премії Канського кінофестивалю за найкращу режисуру (1955). Батько французького естрадного співака Джо Дассена.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Жюль Дассен народився під іменем Джуліус Дассін в містечку Міддлтауні округу Міддлсекс в штаті Коннектикут на східному узбережжі США в побожній єврейській родині недавніх іммігрантів з Одеси[5], один з восьми дітей. Його батько Шміль (Семюель) Дассін був перукарем, мати Берта Фогель — домогосподаркою. Незабаром після народження Джуліуса вся родина переїхала в нью-йоркський район Гарлем. Навчався Дассен в середній школі Морріса в Бронксі.

Після короткочасного навчання в Європі, Дассен почав театральну кар'єру на їдиші в нью-йоркській єврейській пролетарській трупі «АРТЕФ» (Арбетер Театер Фарбанд — робітниче театральне об'єднання) в 1934 році, коли театр в'їхав у власне приміщення на Бродвеї. Ця новаторська трупа була створена режисером Бенно Шнайдером — вихованцем Вахтангівської театральної студії «Габіма» — в МХАТівських традиціях і перебувала під сильним впливом радянського авангардизму середини 1920-х років, не виключаючи і прокомуністичної спрямованості. З 1936 року Дассен вже в основному акторському складі, грав головним чином в п'єсах Шолом Алейхема. Одночасно заробляв на життя, створюючи сценарії для популярної в ті роки (з 1937 року) радіогодини Кейт Сміт.

Голлівуд[ред.ред. код]

Після розпаду трупи АРТЕФ в 1940 році Дассен вперше виступив в ролі режисера, поставивши «Medicine Show» на Бродвеї. Помірний успіх постановки дозволив йому переїхати в Лос-Анджелес, де незабаром почав працювати в Голлівуді, підписав семирічний контракт з компанією Метро-Голдвін-Маєр і вже в наступному році дебютував із короткометражною екранізацією оповідання Едгара По «Серце-викривач». Впродовж 1940-х років Дассен зняв низку повнометражних стрічок, але в 1947 році, гостро відчуваючи відсутність творчої свободи, перервав контракт з MGM і повернувся до Нью-Йорка. Тут він почав співпрацювати з незалежними кінокомпаніями і один за іншим зняв чотири культових детективних фільми в стилі нуар, що принесли йому популярність і касовий успіх — «Brute Force» 1947; «Naked City» 1948; «Thieves’ Highway» 1949; і «Night and the City» 1950.

В усіх чотирьох картинах Дассен віддає явну перевагу саспенсу і напруженості перед відвертими сценами насильства, що стали вже ніби невід'ємною частиною гангстерського кіно. Починаючи з другого з них («Naked City») він наполягає на проведенні зйомок на реальних вулицях Нью-Йорка і на використанні непрофесійних статистів, що було дуже відмінно від загальноприйнятої практики тодішньої студійної зйомки.

«Чорний список» Голлівуда[ред.ред. код]

Ще до закінчення зйомок картини «Night and the City» в Лондоні подальшу кар'єру режисера в США перервав його колега Едвардом Дмитрик, який у епоху маккартизму, що стрімко набирала обертів, засвідчив членство Дассена в комуністичній партії перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності. Дассен, потрапивши в «Чорний список» Голлівуду, залишився практично без роботи (одна театральна постановка за 3 роки). В 1953 році був змушений переїхати разом з усією родиною (дружина — скрипалька Беатріс Лонер, дочки Джулі і Рікі, син Джозеф) до Парижа, де на той час вже склалося ціле співтовариство таких, як і він, голлівудських неповерненців.

Після п'яти років поневірянь і безуспішних спроб повернутися в кіно у Франції та Італії, Дассену все ж таки вдалося отримати новий контракт і продовжити кінематографічну діяльність у Франції, згодом в Греції і знову в США — «Rififi (Du Rififi chez les Hommes)», 1955; «Ніколи в неділю» (Ποτέ την Κυριακή), 1959; «Федра», 1961; «Кинджал Топкапі», 1964. Більшість з цих фільмів, в першу чергу «Ніч і місто», «Ріфіфі» (приз за найкращу режисуру на кінофестивалі в Каннах, 1955) і «Кинджал Топкапі», стали класикою жанру нуар. Франсуа Трюффо назвав «Ріфіфі» найкращим фільмом жанру.

Подальше життя[ред.ред. код]

1955 року на фестивалі в Каннах Дассен познайомився з грецькою актрисою Меліною Меркурі (1920—1994), незабаром розлучився з Беатріс Лонер і на початку 1960-х років оселився з новою дружиною в Греції. Успішне використання грецької тематики і невимовна популярність картини «Ніколи в неділю» зробили подружню пару (з 1966 року) Дассен-Меркурі чимось на зразок національних героїв в цій країні. Меліна Меркурі знялася в головних ролях в більшості картин Дассена цього періоду (у тому числі артхаусних), включаючи такі відомі, як «Кинджал Топкапі» з Максиміліаном Шеллом і Пітером Устіновим, «Ніколи в неділю» (у 1967 році на його основі Дассен поставив мюзикл «Illya Darling» на Бродвеї з Меркурі в головній ролі), «Федра» (з Ентоні Перкінсом) і «Пристрасна мрія» (1978) — остання роль Меліни Меркурі в кіно.

Жюль Дассен був продюсером і автором або співавтором сценарію в більшості своїх картин, а також знявся в деяких з них, в тому числі під псевдонімом Perlo Vit. У картині «Ніколи в неділю» (1959), Дассен і Меркурі зіграли головні ролі. У роки диктатури в Греції (1967—1974) Дассен і Меркурі жили в Нью-Йорку і у Франції, потім знову оселилися в Афінах, де Меркурі стала членом Грецького парламенту, а з 1981 року — міністром культури Греції. Остання режисерська робота у кіноіндустрії — канадський фільм 1980 року «Коло двох». З 1980 року, втомившись від труднощів фінансування некомерційного кіно, Дассен сконцентрувався головним чином на театральних постановках в Афінах. Після смерті Меліни в 1994 році він залишився жити самотньо в Афінах в своєму маєтку на вулиці імені Меліни Меркурі. Помер у віці 96 років, переживши не тільки дружину, але й власного сина[6][7]. Похований на Першому афінському кладовищі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Record #12402551X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
  3. http://afp.google.com/article/ALeqM5junCJSEFElK69MX038m0k_b3z3xw
  4. Скончался режиссер и актер Жюль Дассен
  5. Joe Dassin, descendant d'émigrés juifs d'Ukraine
  6. В возрасте 96 лет скончался американский режиссер и актер Жюль Дассен, отец известного певца Джо Дассена
  7. Помер актор і режисер Жюль Дассен, батько співака Джо Дассена

Галерея фотографій[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]