Зофія Стриєнська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зофія Стриєнська
пол. Zofia Stryjeńska

Zofia Stryjenska (photo).jpg

Народження 13 травня 1891(1891-05-13)[1][2][…]
Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина[4]
Смерть 28 лютого 1976(1976-02-28)[5][1][…] (84 роки) або 28 лютого 1974(1974-02-28)[6] (82 роки)
  Женева, Швейцарія[4]
Країна Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Навчання Мюнхенська академія мистецтв
Діяльність художниця, графічна дизайнерка, ілюстраторка, графікеса, сценограф
Напрямок живопис
У шлюбі з Кароль Стриєнський
Діти Яцек Стриєнськийd
Нагороди
офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Золоті академічні лаври

CMNS: Зофія Стриєнська у Вікісховищі
Поліхромні роботи Зоф'ї Стриєнської, роботи 1928 року на фасаді житлового будинку на Староміській площі у Варшаві.
Павільйон Республіки Польща в Парижі в 1925 році прикрашали картини Зоф'ї Стриєнської

Зоф'я Стриєнська (пол. Zofia Stryjeńska, в дівоцтві Любанська[7], нар. 13 травня 1891, Краків, Польща — 28 лютого 1976, Женева, Швейцарія) — польська художниця, ілюстратор, графік, сценограф, представниця стилю ар-деко. Дружина Кароля Стриєнського[8].

Поряд із Тамарою Лемпицькою була найвідомішою польською художницею міжвоєнного періоду[9].

Біографія[ред. | ред. код]

Зоф'я почала малювати з дитинства. В юності співпрацювала з ілюстрованими журналами пол. «Rola» та пол. «Głos Ludu». 1909-го року почала навчання в Школі витончених мистецтв для жінок Марії Недзельської в Кракові. В 1910-му році, разом з батьком вирушила в подорож з Австро-Угорщини до Італії, під час якої відвідала галереї й музеї Відня та Венеції. Наступного року закінчила курс живопису і прикладного мистецтва з відзнакою.

1 жовтня 1911 року, вдаючи себе за чоловіка з ім'ям Тадеуш Гжимала Любанський[10], почала займатися живописом в Мюнхенській академії мистецтв (в той час в Академію жінок не приймали). Через рік обман розкрився, Стриєнська покинула Мюнхен і повернулася до Кракова, де інтенсивно зайнялася живописом і літературною роботою[11].

З травні 1913 року, мистецтвознавець Єжи Варчаловський докладно описав успіхи Зоф'ї Любанської в газеті «Час», посприявши успішному початкові кар'єри Любанської. Таким чином, вона влилася у творчу інтелігенцію Кракова, познайомилася з Тадеушем Бой-Желенським, Здіславом Яхимецьким, Войцехом Коссаком, Марією Павликовською-Ясножевською.

4 листопада 1916 року вийшла заміж за знаменитого польського архітектора Кароля Стриєнського. У шлюбі народилося троє дітей: дочка Магда і близнюки Яцек і Ян.

Стриєнський познайомив дружину зі своїми друзями, художниками та представниками літературного світу, серед яких, з Владиславом Скочилясом, Генриком Куною, Стефаном Жеромським, Владиславом Реймонтом, Станіславом Віткевичем, поетами літературної групи «Скамандр».

Протягом 1921—1927 років разом з чоловіком проживала в місті Закопане. Згодом, відносини між двома сильними особистостями погіршувалися. Стриєнська не могла змиритися з тим, що чоловік бачив у ній в основному художницю, а не жінку. У нападі гніву вона знищила свої картини на очах чоловіка. В результаті інтриг чоловіка, Стриєнська була поміщена в психіатричну лікарню, але через два дні завдяки старанням батьків її випустили. Численні конфлікти привели до розлучення в 1927 році.

Після розлучення Стриєнська переїхала до Варшави, де в 1929 році вийшла заміж за актора Артура Соху. І цей шлюб виявився нещасливим: у зв'язку з економічною кризою художниця багато працювала, щоб забезпечити себе, дітей і безробітного чоловіка. Через кілька років вона розлучилася з чоловіком через його зради. В кінці 30-х років нетривалий період була одружена з архітектором Ахілесом Брезою, а потім вийшла заміж за відомого мандрівника і письменника Аркадія Фідлера[12].

Середина 1930-х років була для художниці непростим періодом, в той час вона практично не отримувала замовлення. Стриєнська не вміла і не хотіла домагатися визнання. Вона не визнавала Санацію, і не приєдналася до жодних з недавно сформованих художніх та політичних течій. 1930 року її нагородили Офіцерським хрестом Ордена Відродження Польщі[13]. За клопотанням Польської академії літератури, 7 листопада 1936 року Стриєнську нагородили золотим Академічним лавром[14].

Через брак грошей Зоф'я змушена була продати кілька своїх картин лихварям. І тільки в 1938 році Стриєнська отримала кілька замовлень від польського МЗС, у тому числі килиму для імператора Японії Хірохіто (імператор Сьова). Брала участь в оформленні інтер'єрів польських пасажирських суден «Баторій» і «Пілсудський». Також оформила зал кондитерської фабрики E. Wedel в Варшаві. Її картини на слов'янську та історичну тематики знову почали користуватися попитом.

Німецьку окупацію пережила в Кракові. Під час авіа нальотів було знищено частину її робіт[11]. Після звільнення Польщі Стриєнська емігрувала до Швейцарії, де вже перебувала її дочка, а пізніше до неї приєдналися обидва сини[15]. Намагалася переїхати в США, зверталася за допомогою до Фонду Костюшка, але отримала відмову. Останні роки життя жила небагато, відмовляючись від допомоги навіть своїх синів. Померла в Женеві від серцевого нападу. Похована на цвинтарі в Шен-Бурі[8].

Творчість[ред. | ред. код]

Відома як «принцеса польського мистецтва»[16][17], належала до художньої групи Ритм (пол. Rytm). Коло інтересів Стриєнської було дуже великим. Займалася темперним малярством, також цікавилася літографією, малюнком, плакатами, розробляла іграшки, декоративні тканини, була авторкою книжкових ілюстрацій. Зоф'я Стриєнська розробила характерний стиль, відповідний до того, який панував тоді в Європі ар-деко. Серед її найвідоміших робіт: «Слов'янські ідоли й паска», ілюстрації до «Монахомахії» Ігнація Красицького, «Пори року», «Різдвяні гімни», «Чотири таїнства» і «Польські танці».

Ранній період творчості[ред. | ред. код]

У 1918 році Зоф'я Стриєнська працювала на посаді дизайнера іграшок і графічного дизайнера. У 1917-18 роках вона створила серію з п'яти картин «Великдень» темперою, в яких поєднала релігійні іконографічні мотиви з елементами фольклору. У 1918 і 1922 роках з'явилися дві літографічні роботи під назвою «Слов'янський оберіг», в яких художниця зверталася до слов'янської міфології. До найзначніших робіт раннього періоду творчості Зоф'ї Стриєнської відносяться: фрески в Технічному і промисловому музеї в Кракові (1917), поліхромні зали в Сенаторській вежі на Вавелі (1917) і внутрішнє оздоблення виноробні у Варшаві. Серед монументальних композицій виділяються картини із серій «Полювання на богів» (1921), «Ранок», «Вечір» і «Концерт Беріота» (1923).

У цілому, 1920-ті роки були дуже плідним періодом у творчості Зоф'ї Стриєнської. Вона ви́шліфувала техніку малювання гуашшю й аквареллю.

1920—1930 роки[ред. | ред. код]

Зоф'я Стриєнська. Ескіз костюмів для балету Кароля Шимановського.

Серія робіт «Сім таїнств», написана в 1922 році, належать до кращого періоду її творчості.

Зоф'я Стриєнська виконала частину декорації польського павільйону на Всесвітній виставці в Парижі в 1925 році, яка складалася з серії картин «Дванадцять місяців» (6 картин, 2 місяці на полотні), на яких було зображене сільське життя в різні місяці року. Ця робота принесла художниці європейську популярність і 5 нагород Всесвітньої виставки[18]. 1927-го написала серію картин із зображенням польських народних танців.

Після 1930 року[ред. | ред. код]

У 1931 році отримала срібну медаль на виставці релігійного мистецтва в Падуї.

1942 року[19] представила концепцію слов'янського храму — Вітезьєна, який повинен був стати місцем «симпозіумів та з'їздів цісарів слов'ян», а також місцем відродження слов'янського духовного життя. Вітезьєн мав незвичайну форму. В архітектурі використовувалися дерев'яні конструкції, що застосовувалися в народному будівництві. Дизайн інтер'єру нагадував і театр, і церкву, в якій вівтар замінений стилізованою народною статуєю слов'янського божества[20].

Завдяки численним роботам, що зображували давньослов'янські божества, Стриєнська вважається прихильником слов'янської рідновірської релігії в Польщі, однак, сама художниця сповідувала християнство. Стрієнська була католичкою за вихованням і за переконанням, але змінила на короткий час конфесію на євангелічну, заради другого шлюбу. Її захоплення віруваннями стародавніх слов'ян слід розглядати тільки як мистецтво.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Прагнучи дати дітям хороше виховання, Стриєнська написала керівництво з етикету під псевдонімом «Професор Гіляр». Її мемуари «Хліб майже кожен день» були опубліковані у 1995 році. Твори Стриєнської відрізняються вільним викладом і багатим словниковим запасом[21].

Нагороди[ред. | ред. код]

Офіцерський хрест Ордена Відродження Польщі (1930)[13].

Золотий Академічний лавр (1936)[14].

Пам'ять[ред. | ред. код]

У 2008-му році Національним музеєм у Кракові була організована велика ретроспективна виставка робіт Зоф'ї Стриєнської, перша монографічна презентація робіт художниці після 1945 року.

2009-го була проведена виставка, організована Національним музеєм у Познані та Національним музеєм у Варшаві.

У 2015-му була видана біографія художниці під авторством Анжеліки Кузняк.

2018-го був випущений альбом з роботами Стриєнської під авторством Святослава Ленартовича і Леха Маєвського.

15 лютого 2011 року Національний банк Польщі ввів в обіг монети з серії «Польські художники XIX—XX століть», присвячені Зоф'ї Стриєнській з номіналами 20 злотих і 2 злотих[22].

Іменем Зоф'ї Стриєнської названі вулиці в Тарнові[23] і Ченстохові.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Zofia Stryjenska
  2. а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  3. e-teatr.pl — 2004.
  4. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119093340 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. https://rkd.nl/explore/artists/75867
  6. The Fine Art Archive — 2003.
  7. Czy wiesz kto to jest?. Stanisław Łoza (red.). T. 2: Uzupełnienia i sprostowania. Warszawa: Wydawnictwo Głównej Księgarni Wojskowej, 1939, s. 294—295.
  8. а б Zofia Stryjeńska | Życie i twórczość | Artysta. Culture.pl (pl). Процитовано 2021-03-25. 
  9. Grób Zofii Stryjeńskiej na cmentarzu w Chêne-Bourg | POLONIKA Polonika. Polonika (pl). Процитовано 2021-03-25. 
  10. Włodzimierz Kalicki: Trzecia młodość Stryjeńskiej, Gazeta Stołeczna, 19 lutego 2010, s. 14.
  11. а б Zofia Stryjeńska – polskie malarstwo art deco. MAGAZIF (pl-PL). 2020-09-03. Процитовано 2021-03-25. 
  12. Twarze — Zofia Stryjeńska.
  13. а б M.P. z 1930 r. nr 260, poz. 352.
  14. а б M.P. z 1936 r. nr 261, poz. 460
  15. Blask i nędza życia Zofii Stryjeńskiej.
  16. Wiadomości Literackie // Літературна енциклопедія: в 11 т. — [М.], 1929—1939.
  17. Blask i nędza życia Zofii Stryjeńskiej. www.podkowianskimagazyn.pl. Процитовано 2021-03-25. 
  18. Księżniczka polskiej sztuki, «Rzeczpospolita», A20, 27 października 2008.
  19. PAUza Akademicka 17-18/2008. 
  20. Zofia Stryjeńska, „Bożki słowiańskie”, 1918 (kolejne teki 1922, 1934). 
  21. Z. Stryjeńska, Chleb prawie że powszedni, Gebethner i Ska, 1995.
  22. Polscy malarze XIX/XX wieku. Zofia Stryjeńska. 2015-02-10. 
  23. Todesanzeige // Astronomische Nachrichten. — 1936. — Т. 261, вип. 23 (23 вересня). — С. 459–460. — ISSN 1521-3994 0004-6337, 1521-3994. — DOI:10.1002/asna.19362612307.

Посилання[ред. | ред. код]