Клонідин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клонідин
Систематична назва (IUPAC)
N-(2,6-дихлорофеніл)-4,5-дигідро-1Н-імідазол-2-амін
Ідентифікатори
Номер CAS 4205-90-7
Код ATC C02AC01
PubChem 2803
DrugBank DB00575
Хімічні дані
Формула C9H9Cl2N3 
Мол. маса 230.09
Синоніми Клофелін

Клонідин гідрохлорид

Фізичні дані
Т плавлення 130.0 °C (266 °F)
Т кипіння 319.3 °C (607 °F)
Фармакокінетичні дані
Біодоступність ректальна 95%

пероральна 55 - 80%

Зв'язування 20 - 40%
Метаболізм Печінка (2/3 CYP2D6)
Період напіврозпаду норма: 5 - 24 год; ниркова недостатність: 41 год; повторне дозування: 48 год
Виділення Сеча (72%)

Кал (20%)

Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

B3(AU)

Лег. статус

Prescription Only (S4) (AU) POM (UK) ℞-only (US)

Шляхи введення Перорально, епідурально, внутрішньовенно (IV), трансдермально, місцево

Клонідин (англ. Clonidine, лат. Clonidinum) — 2-(2,6-Діхлорфеніламіно-імідазоліну гідрохлорид)[1] ; — лікарський препарат групи агоністів альфа-2-адренергійних рецепторів та центральних імідазольних рецепторів, який в основному застосовується при лікуванні артеріальної гіпертензії та гіпертензивного кризу.

Синоніми: аркамин, аруклонін, атензина, гемітон, діксарит, катапін, катапрес, катапрезан, клонідин гідрохлорид, чіанда, хлофазолін, клофелін, клофеніл.[2]

Клонідин - це білий кристалічний порошок. Добре розчиняється у воді та важко у спирті. Препарат був запатентований у 1961 році. Став використовуватися в медицині та біомедичних дослідженнях у 1966 році. Випускається у вигляді дженерика. У 2018 році це було 75-е місце серед найбільш часто призначених ліків у Сполучених Штатах: було виписано понад 11 мільйонів рецептів.[3][4]

Фармакологія[ред. | ред. код]

Механізм дії[ред. | ред. код]

Клонідин добре проникає через гематоенцефалічний бар'єр. В якості альфа-адренергійного агоніста в ядрі одинокого шляху (лат. nucleus tractus solitarii; NTS) клонідин стимулює депресорну зону Лешке, що в свою чергу починає пригнічувати пресорну зону Шлефке в судиноруховому центрі. Клонідин надає альфа-антагоністичну дію на задній гіпоталамус і довгастий мозок. Кінцевою відповіддю є зниження симпатичної передачі з центральної нервової системи (ЦНС), що клінічно викликає зниження артеріального тиску.

Клонідин також діє як агоніст імідазолін-1-рецепторів у мозку, і передбачається, що цей ефект може сприяти зниженню артеріального тиску за рахунок зменшення передачі сигналів у симпатичній нервовій системі.[5]

Одна з теорій про механізм дії клонідину при лікуванні болю в ЦНС полягає в тому, що основні больові сигнали виникають у задніх рогах спинного мозку і направляються у вищі центри ЦНС. Відбувається вивільнення норадреналіну гальмівними нейронами низхідного бульбоспінального шляху. Катехоламін зв'язується з альфа-2-адренорецепторами задніх рогів, аби зменшити аферентну передачу болю й викликати знеболювання. Тому такі препарати, як клонідин, що націлені на альфа-2-адренорецептори, можуть впливати на передачу болю.

Епідуральний клонідин, який використовується як доповнення до місцевих анестетиків, володіє трьома різними механізмами дії:

  1. стимуляція альфа-2-рецепторів задніх рогів спинного мозку зменшує передачу болю;
  2. клонідин може викликати локальну вазоконстрикцію, яка обмежує судинне переміщення місцевих анестетиків;
  3. клонідин посилює дію нейроаксіальних опіоїдів і в поєднанні з фентанілом адитивно знижує дозу кожного компонента на 60% для післяопераційної аналгезії.

Точний механізм дії клонідину при лікуванні синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) досі не вивчений, однак, припускають, що препарат за рахунок агонізму альфа-2А-підтипу адренергійних рецепторів пресинаптичної мембрани префронтальної кори пригнічує вивільнення норадреналіну в синамптичній щілині. Як наслідок, відбувається покращення концентрації уваги.[6]

Фармакокінетика[ред. | ред. код]

Фармакокінетика клонідину дозозалежна у діапазоні 0,075 - 0,3мг; лінійність фармакокінетики клонідину у дозах, що за межами цього діапазону, у повному обсязі не продемонстрована. При пероральному застосуванні клонідин повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту та піддається незначному пресистемному метаболізму. Максимальна концентрація у плазмі крові після прийому досягається через 1-3 години. Зв’язок з білками плазми крові становить 30-40%. Клонідин швидко та широко розподіляється у тканинах та легко проникає через гематоенцефалічний та плацентарний бар’єри. Клонідин проникає у грудне молоко людини. Тим не менше, немає достатньої інформації щодо впливу на новонароджених.

Період напіввиведення становить від 5 до 24 годин, при порушенні функції нирок може сягати 41 години. Близько 70% введеної дози елімінується з сечею головним чином у вигляді незміненого клонідину (40-60% введеної дози). Приблизно 20% введеної дози виводиться з калом. Головний метаболіт – п-гідроксиклонідин – є фармакологічно неактивним. Точні дані щодо впливу прийому їжі або расової приналежності на фармакокінетичні параметри клонідину відсутні. Гіпотензивний ефект досягається при концентрації клонідину у плазмі крові від 0,2 до 2,0 нг/мл у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Гіпотензивний ефект послаблюється або зменшується при концентраціях у плазмі крові від 2,0 нг/мл.[7]

Медичне використання[ред. | ред. код]

Показання[ред. | ред. код]

Для системного застосування клонідин використовується для лікування:

Для місцевого застосування:

Також лікарі можуть призначити клонідин не при епізодичному безсонні, синдромі неспокійних ніг і тривозі.[4]

Протипоказаня[ред. | ред. код]

Клонідин не можна приймати людям з наступними відхиленнями: підвищена індивідуальна чутливість до препарату або до будь-якого з допоміжних компонентів; артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок, порушення атріовентрикулярної провідності (AV-блокада II і III ступеня), виражена брадикардія, синдром слабкості синусного вузла, тяжка ішемічна хвороба серця, порушення мозкового кровообігу, виражений атеросклероз судин головного мозку, тяжкі порушення периферичного кровообігу, облітеруючі захворювання периферичних артерій (у т.ч. синдром Рейно), депресивні стани (в т.ч. амнезія), одночасне застосування трициклічних антидепресантів, виражені порушення функції нирок, прийом алкоголю; дитячий вік до 18 років.[8]

Побічні ефекти[ред. | ред. код]

Основними побічними ефектами клонідину є седативний ефект, сухість у роті та гіпотензія (низький кров'яний тиск).

За частотою виявлення[9]

Дуже часто (частота >10%)

Часто (частота 1-10%)

Нечасто (частота 0,1-1%)

Рідко (частота <0,1%)

Припинення прийому[ред. | ред. код]

Оскільки клонідин пригнічує симпатичну передачу, котра призводить до зниження артеріального тиску, раптове припинення прийому може призвести до гострої гіпертензії через відновлення симпатичного відтоку. У крайніх випадках це може привести до гіпертонічного кризу, що вимагає невідкладної медичної допомоги. Припинення терапії клонідину зазвичай слід поступово знижувати, щоб уникнути повторних ефектів. Лікування гіпертензії, спричиненої відміною клонідину, залежить від тяжкості стану. Повторне введення клонідину в легких випадках, альфа- і бета-блокаторів в більш невідкладних ситуаціях. Бета-блокатори ніколи не слід використовувати окремо для лікування синдрому відміни клонідину, оскільки буде продовжуватись альфа-вазоконстрикція.[10][11]

Застосування в криміналістиці[ред. | ред. код]

У 1980 — 1990-х роках очні краплі (за рахунок високої концентрації речовини) застосовувались у кримінальних цілях із снодійною метою. Зокрема були випадки використання клонідину повіями стосовно клієнтів (виник спеціальний термін «клофелінниці»), клієнтів щодо повій, різноманітні грабіжники (у поїздах, люди, що видають себе за таксистів). Періодично траплялись смертельні випадки. На даний момент у зв'язку з суворішим обігом даної форми випуску (на даний момент в Україні не зареєстрована взагалі) частота отруєння суттєво зменшилась. У таблетованій та ін'єкційній формі дозування значно менше[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Словник медичних препаратів. 2005. Архів оригіналу за 26 грудня 2012. Процитовано 19 лютого 2013.
  2. ↑ Canny, S. A.; Cruz, Y.; Southern, M. R.; Griffin, P. R. (13 листопада 2011). PubChem promiscuity: a web resource for gathering compound promiscuity data from PubChem. Bioinformatics. Т. 28, № 1. с. 140—141. doi:10.1093/bioinformatics/btr622. ISSN 1367-4803. Процитовано 1 грудня 2021.
  3. ↑ Stähle, Helmut (2000-06). A historical perspective: development of clonidine. Best Practice & Research Clinical Anaesthesiology (англ.). Т. 14, № 2. с. 237—246. doi:10.1053/bean.2000.0079. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 1 грудня 2021.
  4. ↑ а б New Drugs. American Hospital Formulary Service Drug Information 95, Supplement B. London: Palgrave Macmillan UK. 1995. с. 2—18.
  5. ↑ Brunton, Laurence L.; Hilal-Dandan, Randa; Knollmann, Björn C. (2018). Goodman & Gilman's the pharmacological basis of therapeutics (вид. Thirteenth edition). New York. ISBN 978-1-259-58473-2. OCLC 993810322.
  6. ↑ ADHD drugs: risk of cardiovascular events. Reactions Weekly. Т. 1590, № 1. 2016-02. с. 1—1. doi:10.1007/s40278-016-15053-5. ISSN 0114-9954. Процитовано 1 грудня 2021.
  7. ↑ ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу КЛОФЕЛІН ІС. Архів [26246 оригіналу] за 4 лютого 2020. Процитовано 1 грудня 2021.
  8. ↑ Активна речовина КЛОНІДИН (CLONIDINUM) | Довідник лікарських препаратів Компендіум. Компендіум (укр.). Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
  9. ↑ Catapres. Encyclopedia of Autism Spectrum Disorders. New York, NY: Springer New York. 2013. с. 532—532.
  10. ↑ Soni, Helena (3 вересня 2014). Martindale: The Complete Drug Reference Brayfield Alison (Ed) Martindale: The Complete Drug Reference £459 4,688pp Pharmaceutical Press 9780857111395 0857111396. Emergency Nurse. Т. 22, № 5. с. 12—12. doi:10.7748/en.22.5.12.s13. ISSN 1354-5752. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 1 грудня 2021.
  11. ↑ Goodman, Louis S.; Gilman, Alfred; Brunton, Laurence L.; Lazo, John S.; Parker, Keith L. (2006). Goodman & Gilman's the pharmacological basis of therapeutics (вид. 11th ed.). New York: McGraw-Hill. ISBN 0-07-142280-3. OCLC 56982354. Архів оригіналу за 30 травня 2020. Процитовано 1 грудня 2021.
  12. ↑ Клиническая токсикология детей и подростков, в 2 томах, под ред. Марковой И. В., Афанасьева И. В., Цыбулькина Э. 1999 г. Т2, р 1.4.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Клонідин&oldid=36554985