Комісаренко Сергій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Васильович Комісаренко
Komisarenko 22.jpg
Народився 9 липня 1943(1943-07-09) (75 років)
Уфа, Башкортостан
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Україна Україна, м. Київ
Діяльність дипломат
Відомий завдяки біохімія, молекулярна біологія,імунологія
Alma mater Київський медичний інститут
Київський університет ім. Т. Г. Шевченко
Науковий ступінь доктор біологічних наук
Відомі учні 7 докторів та 16 кандидатів наук
Заклад Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України
Членство НАН України
Посада директор
Відомий завдяки: молекулярна імунологія, імунохімія
Батько Василь Павлович Комісаренко (1907—1993)
Мати Любов Іларіонівна Дросовська-Комісаренко (1908—1994)
Нагороди
Орден Свободи
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Заслужений діяч науки і техніки України — 2008Державна премія України в галузі науки і техніки — 1979Почесна грамота Верховної Ради України — 2003
Звання професор,
академік Національної академії наук України,
академік Національної академії медичних наук України

державна служба

Заступник Голови Ради Міністрів УРСР
Час на посаді:
1990 — 1991

Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань
Час на посаді:
1991 — 04.1992
ПрезидентКравчук Леонід Макарович
Прем'єр-міністр  Фокін Вітольд Павлович

1-й Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великій Британії
Час на посаді:
05.1992 — 02.1998
ПрезидентКравчук Леонід Макарович
Кучма Леонід Данилович
Прем'єр-міністр  Кучма Леонід Данилович
Фокін Вітольд Павлович
Віталій Андрійович Масол
Євген Кирилович Марчук
Павло Іванович Лазаренко
Василь Васильович Дурдинець(в.о)
Валерій Павлович Пустовойтенко
НаступникВасиленко Володимир Андрійович

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ірландії за сумісництвом
Час на посаді:
1995 — 02.1998

Народився9 липня 1943(1943-07-09) (75 років)
Уфа, Башкирська АРСР, РРФСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Професіядипломат
ЗванняНадзвичайний і Повноважний Посол

Сергій Васильович Комісаренко (нар. 9 липня 1943, Уфа, Башкортостан) — український науковець, державний та політичний діяч, дипломат. Академік-секретар Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України. Директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Дійсний член (академік) Національної академії наук України (імунологія, 1991 р.), дійсний член (академік) Національної академії медичних наук України (імунологія, 1993 р.). Доктор біологічних наук (зі спеціальності молекулярна біологія, біохімія), професор (біохімія).

Хронологія життя[ред. | ред. код]

Народився 9 липня 1943 року в місті Уфа, Башкортостан.

Закінчив українсько-англійську школу № 92 в місті Києві; Київський медичний інститут (1966) з відзнакою, лікувальний факультет; аспірантуру Інституту біохімії АН УРСР (1969); курси французької мови (1966—1969). Навчався на механіко-математичному факультеті Київського університету ім. Т. Г. Шевченко (1964—1966).

З 1963 по 1964 — працював фельдшером на Київській міській станції швидкої медичної допомоги .

З 1969 — працював в Інституті біохімії ім. О. В. Палладіна АН України — молодшим, старшим науковим співробітником, вченим секретарем, завідувачем лабораторії, завідувачем відділу.

З 1974 по 1975 — працював в Інституті Пастера в Парижі.

З 1975 — засновник лабораторії імунохімії, яка в 1982 році була перетворена у відділ молекулярної імунології Інституту біохімії АН УРСР.

З 1976 по 1984 читав курс лекцій з імунохімії в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка.

З 1978 по 1986 — керував республіканською міжвідомчою науковою програмою з імунології «Механізми імуностимуляції», був організатором Республіканських шкіл з молекулярної імунології.

У 1981 — працював в Нью-Йоркському протираковому центрі ім. Слоан-Кеттерінга.

З 1983 по 1990 — читав лекції з молекулярної імунології — у Київському Відділенні МФТІ.

З 1989 по 1992 — директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна АН України.

З 1990 по 1991 — Заступник Голови Ради Міністрів УРСР.

З 1991 по 04.1992 — Віце-Прем'єр-Міністр України з гуманітарних питань.

З травня 1992 по лютий 1998 — перший Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великій Британії.

У 1993 — заснував у Лондоні благодійний фонд допомоги чорнобильцям.

У 1993 — ініціював вступ України до директорату Європейського банку реконструкції та розвитку.

У 1995 — ініціював вступ України до Міжнародної морської організації.

1995—1998 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ірландії за сумісництвом.

У 1995 — організував безкоштовну передачу Україні Британської Антарктичної станції Фарадей (зараз — Академік Вернадський).

У 1997 — заснував Британо-Українську торговельну палату.

1997 — Почесний доктор Кінгстонського Університету та Університету Північного Лондона[en] (тепер — Лондонський Столичний Університет[en]).

З 1998 — почесний член Британо-Української торговельної палати.

З квітня 1998 — був знову обраний директором Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України.

З 1999 — обраний першим заступником Голови Української ради миру.

З 1999 — президент Українського біохімічного товариства.

З 2000 — президент Українського Інституту миру і демократії.

З 2002 — президент благодійної організації інвалідів «Спеціальна Олімпіада України».

З квітня 2004 — член Президії Національної академії наук України та Академік-секретар Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України.

Член редколегії міжнародних журналів Європа (Польща) та журналу з імунофармакології (Італія), член Ради міжнародного товариства імунофармакологів (США), Головний редактор «Українського біохімічного журналу» та журналу «Біотехнологія».

Діяльність[ред. | ред. код]

Напередодні 60-річчя академіка журнал «Вісник НАН України» писав, що з ім'ям С. В. Комісаренка пов'язане створення, становлення та активний розвиток молекулярної імунології у нашій державі. По суті, в Україні він є засновником цієї винятково перспективної галузі, яка з'явилася на стику біохімії, молекулярної біології, імунології та медицини. Основні фундаментальні досягнення вченого пов'язані з імунохімічним дослідженням антигенної структури пептидів і білків. Адже Сергій Васильович разом з учнями першим у колишньому Радянському Союзі розпочав вивчення імуно-хімічної структури цих сполук, зокрема з використанням методів імуноензимології та проточної щитофлуометрії, ввів у дослідження гібридомну техніку одержання моноклональних антитіл.[джерело?]

Дуже важливим є те, що наукова діяльність С. В. Комісаренка має не лише велике фундаментальне, а й вагоме науково-практичне значення. У 1979 р. за імунохімічне дослідження білків молока вченому присуджено Державну премію України. Під його безпосереднім керівництвом було проведено унікальне дослідження стану імунітету у людей, які працювали на Чорнобильській АЕС після аварії. За допомогою найсучасніших методів наприкінці 1986 та у 1987 р. дослідники вперше з'ясували і довели (всупереч тогочасній офіційній позиції), що низькі дози радіації істотно пригнічують систему «природного імунітету», який відповідає за протипухлинний і противірусний захист в організмі людини. Саме Сергій Васильович ввів в обіг термін «Чорнобильський СНІД».[джерело?]

Під керівництвом Сергія Васильовича Комісаренка ґрунтовно вивчено біологічну дію фосфорорганічних комплексів — біофосфонатів, виявлено протипухлинну та імуномодулюючу активність такої сполуки, як метилен-бісфосфонова кислота. На основі останньої розроблено новий лікувальний препарат «Мебіфон», який успішно пройшов клінічне випробування.[джерело?]

Комісаренко був призначений першим Послом України у Великій Британії та Ірландії у 1992 році. У записці про основні результати діяльності Посольства читаємо: «У вересні 1992 р. Посольство розпочало роботу „з нуля“. У Лондоні не було, на відміну від Нью-Йорка, Москви, Парижа, Женеви та Відня, представництв України при міжнародних організаціях чи урядах, не було також, як у Римі, Бонні, Будапешті, українських дипломатів у складі посольств колишнього СРСР, яких можна було б призначити дипломатами, зокрема тимчасовими повіреними у справах, скористатись їх досвідом, кабінетами, автомашинами тощо — жоден із працівників Посольства не мав досвіду роботи в дипломатичних установах. Російське посольство у Лондоні не передало Україні жодного приміщення.[джерело?]

У 1992—1993 рр. діаспора за символічну орендну плату передала МЗС України будинок для Посольства, площею біля 250 кв.м, який до останнього часу використовувався як єдине службове приміщення Посольства в Лондоні. У 1993 р. нам вдалося переконати одного заможного українця заповісти Посольству будинок, який перейшов у повну власність МЗС України і в якому ми влаштували житло для співробітників на чотири квартири. Крім того, нам вдалося переконати британський уряд скасувати для Посольства сплату податку за обидва ці будинки (сума становить понад 200 тис. фунтів стерлінгів), що, за свідченням місцевих юристів, не має прецеденту. Наприкінці 1995 р. ми виграли тендер і придбали в Лондоні новий будинок для Посольства (площею біля 850 кв.м), заощадивши при тендері понад 400 тис. фунтів стерлінгів. Цей будинок разом зі старим створив нормальні умови для роботи. Крім того, є домовленість та завершується оформлення документів про передачу Уряду України невеликого будинку в центрі столиці Шотландії — м. Едінбурзі. В такому випадку загальна сума „зароблених“ Посольством на нерухомості коштів для України складатиме понад 1,5 млн фунтів стерлінгів. Ведуться також переговори про передачу Посольству ще трьох будинків у Лондоні, які можуть бути використані для розширення службових приміщень Посольства та помешкання його працівників».[джерело?]

Посол Комісаренко ініціював вступ України до директорату Європейського банку реконструкції та розвитку (1993 р.), Міжнародної морської організації (1995 р.), ІНМАРСАТу та Міжнародної організації з цукру, штаб-квартири яких знаходяться у Лондоні. Організував заснування у Лондоні благодійного фонду допомоги чорнобильцям (1993 р.) та Британо-Української торговельної палати (1997 р.), безкоштовну передачу Україні Британської Антарктичної станції «Фарадей» (1995 р.). Ще в 1994—1996 рр. він пропонував керівникам України організувати за підтримкою уряду Великої Британії серед країн Європи та США своєрідний план «Маршалла» для України і проводив цю ідею серед британського істеблішменту.[джерело?]

Крім короткострокових наукових відряджень, працював в Інституті Пастера у Парижі (1974—1975 рр.) та у Нью-Йоркському протираковому центрі ім. Слоан-Кеттерінга (1981 р.).[джерело?] Саме йому належить ідея встановлення від імені Академії наук УРСР пам'ятника І. Мечникову в Інституті Пастера у Парижі. (Пам'ятник роботи В. Зноби встановлено у Парижі у лютому 1986 року).[джерело?]

Нагороди[ред. | ред. код]

Орден «Дружба», КНР

Почесні відзнаки[ред. | ред. код]

Наукові праці[ред. | ред. код]

  • Автор біля 400 наукових праць з біохімії і молекулярної імунології та численних статей з політики і культури України, а також співавтор двох монографій («Радиация и имунитет человека», Київ, 1994; «Структура і біологічна активність бактеріальних біополімерів», Київ, 2003).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]