Марчук Євген Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Кирилович Марчук
Євген Кирилович Марчук
6-й Міністр оборони України
25 червня 2003 — 23 вересня 2004
Президент Леонід Кучма
Прем'єр-міністр Віктор Янукович
Попередник Володимир Шкідченко
Наступник Олександр Кузьмук
4-й Прем'єр-міністр України
6 березня 1995 (до 8 червня, в. о.) — 27 травня 1996
Президент Леонід Кучма
Попередник Віталій Масол
Наступник Павло Лазаренко
1-й Голова Служби безпеки України
6 листопада 1991 — 12 липня 1994
Президент Леонід Кравчук
Попередник Микола Голушко
Наступник Валерій Маліков
Народився 28 січня 1941(1941-01-28)[1]
Долинівка, Гайворонський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Помер 5 серпня 2021(2021-08-05) (80 років)
Київ, Україна
Похований Байкове кладовище
Відомий як політик
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Alma mater Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Політична партія СДПУ(О), Партія Свободи
У шлюбі з Лариса Олексіївна Івшина
Діти сини Тарас і Вадим
Звання UA-OF10-ARMY-GEN-GSB-H(2015).png Генерал армії України
Нагороди
Орден Свободи
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги перед Польщею» (Командорський Хрест (з зіркою)
Орден Трудового Червоного Прапора
Іменна вогнепальна зброя
Підпис Підпис Марчук.jpg
Україна Народний депутат України
2-го скликання
СДПУ(О) 10 грудня 1995 12 травня 1998
3-го скликання
СДПУ(О) 12 травня 1998 2 березня 2000[2]

Євге́н Кири́лович Марчу́к (28 січня 1941, Долинівка, Гайворонський район, Одеська (нині Кіровоградська) область, УРСР — 5 серпня 2021, Київ[3]) — український державний діяч, 4-й Прем'єр-міністр України (керував урядом: 6.03.1995 (до 8.06.1995 — в. о.) — 27.05.1996), генерал армії України, кандидат юридичних наук, Народний депутат II та III скликань[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 28 січня 1941 року в с. Долинівка Гайворонського району Одеської області (нині Кіровоградська область) у селянській родині. 1963 року закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту за спеціальністю вчитель української мови і літератури та німецької мови.

З 1963 року працював у складі 1-го управління (зовнішня розвідка) Комітету державної безпеки УРСР. До середини 70-х років перебував на оперативних посадах за кордоном, у тому числі й Німеччині. Знав чотири іноземні мови (англійську, німецьку, іспанську та російську).

З кінця 70-тих років працював в Україні на посаді заступника керівника 5-го управління КДБ СРСР. Майже 4 роки очолював комісію по реабілітації жертв політичних репресій[5].

Станом на червень 1991 року — перший заступник керівника КДБ СРСР. Генерал армії України (звання присвоєно указом Президента України 23 березня 1994 року)[6].

5 червня 1991 року на засіданні Верховної Ради УРСР був призначений міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР[7][8].

За поданням Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука 6 листопада 1991 року Марчук був призначений Верховною Радою України першим Головою Служби безпеки України (1991—1994)[9].

Указом Президента Кравчука (№ 348/94) від 1 липня 1994 року (між першим і другим туром президентських виборів) Марчука призначили віцепрем'єр-міністром в Уряді Віталія Масола[10].

А восени того ж року, 31 жовтня, Указом новообраного президента Леоніда Кучми (№ 647/94) Марчука призначено першим віцепрем'єр-міністром України — головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю[11]. У зв'язку з тим, що прем'єр-міністр Масол подав у відставку з посади керівника уряду, президент Кучма указом від 3 березня 1995 року (№ 166/95) призначив Марчука виконувачем обов'язків прем'єр-міністра[12].

Під час підписання Конституційного договору між президентом і парламентом (08.06.1995. № 1к/95-ВР) указом президента Кучми (№ 433/95) перший віце-прем'єр-міністр Євген Марчук призначений прем'єр-міністром України[13].

На початку цих призначень, у «Народній газеті» вийшла замітка, підписана групою осіб, у якій ці особи висловили протест такому призначенню в самостійній Україні, зазначивши, що Євген Марчук здобув високу посаду генерала КДБ і переїхав з Полтави до Києва за те, що вони були передані до суду та ув'язнені з подачі Марчука. Ці особи в кав'ярні вели бесіди на тему незалежної України, а офіцер КДБ Марчук був відповідальний за їхнє прослуховування.

Згідно з тодішнім законодавством (1995 р.) Марчук, бувши державним службовцем, мав право балотуватися до Верховної Ради. У грудні 1995 року на довиборах до Верховної Ради по Миргородському виборчому округу (№ 324) був обраний народним депутатом у першому турі. У парламенті був обраний до Комітету з питань оборони і державної безпеки, а у жовтні 1996 року очолив фракцію «Соціально-ринковий вибір».

Розбіжності у поглядах із президентом і його оточенням на подальший розвиток держави все більше давалися взнаки і Кучма своїм указом від 27 травня 1996 року (№ 378/96) звільнив Євгена Марчука «з посади прем'єр-міністра України у зв'язку з виконанням ним функцій і повноважень народного депутата України на постійній основі»[14]. Пояснення Адміністрацією Президента Кучми такого рішення в публічному дискурсі набуло фольклорного виразу: «за створення власного політичного іміджу»[15].

У березні 1998 року на виборах до ВРУ, не вступаючи до партії СДПУ(о), увійшов під № 2 до її списку, очолюваного Леонідом Кравчуком (1991—1994). Ставши народним депутатом, обраний керівником фракції СДПУ(о) (квітень — грудень 1998), а згодом очолив Комітет з питань соціальної політики та праці (липень 1998 — лютий 2000). Через те, що СДПУ(о) ухвалила рішення підтримати Кучму на президентських виборах 1999 року, Марчук у грудні 1998 року склав із себе повноваження керівника фракції цієї партії в парламенті, а невдовзі взагалі вийшов з її складу і приєднався до депутатської групи «Незалежні».

Брав участь у виборах президента України 1999 року, де у першому турі набрав 2 138 356 голосів (8,13 %), посівши 5 місце з 13 претендентів.

Указом президента Кучми від 10 листопада 1999 року (№ 1453/99) Марчук був призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України[16].

З червня 2003 року до вересня 2004 року — Міністр оборони України[17][18]. За час перебування на цій посаді брав участь у врегулюванні конфлікту щодо острова Тузла.

19 травня 2008 призначений радником (поза штатом) президента Ющенка[19].

10 грудня 2014 року очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО[20]. За словами Валентина Наливайченка, Євген Марчук мав представляти й координувати всю діяльність міжнародної співпраці в питаннях безпеки у форматі Україна — НАТО, Україна — ЄС.

З травня 2015 року — представник України у підгрупі з питань безпеки[21] Тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах щодо ОРДЛО.

З 21 листопада 2018 року розпорядженням Президента Порошенка уповноважений представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання Російсько-української війни в ОРДЛО замість Леоніда Кучми. Марчук здійснював цю діяльність на громадських засадах[22]. Залишив посаду 19 травня 2019 року[22][23].

Помер 5 серпня 2021 року. Коронавірусна хвороба загострила захворювання, що спровокувало гостру серцево-легеневу недостатність[24][25][26]. Був похований 7 серпня 2021 року на Байковому кладовищі[27] (ділянка № 42а).

Відзнаки та нагороди[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Munzinger Personen
  2. Постанова Верховної Ради України від 2 березня 2000 року № 1506-III «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Марчука Є.К.»
  3. Помер український політичний діяч Євген Марчук. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021. 
  4. Прищепа, Ярослав (6 серпня 2021). Зеленський підписав закон про заборону продажу ліків дітям. Суспільне | Новини. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021. 
  5. Інтерв'ю з Євгеном Марчуком | #укрдерждовгобуд | Центр спільних дій (uk-UA). Архів оригіналу за 19 серпня 2021. Процитовано 19 серпня 2021. 
  6. Указ Президента України від 23 березня 1994 року № 111/94 «Про присвоєння Є. Марчуку військового звання»
  7. Постанова Верховної Ради УРСР від 5 червня 1991 року № 1148-XII «Про призначення Державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій Української РСР»
  8. Помер колишній прем'єр України Євген Марчук. РБК-Україна. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021. 
  9. Постанова Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1794-XII «Про призначення Голови Служби національної безпеки України»
  10. Указ Президента України від 1 липня 1994 року № 348/94 «Про призначення Є. Марчука Віце-прем'єр-міністром України»
  11. Указ Президента України від 31 жовтня 1994 року № 647/94 «Про призначення Є. Марчука Першим віце-Прем'єр-міністром України - Головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю»
  12. Указ Президента України від 3 березня 1995 року № 166/95 «Про покладення на Є. Марчука виконання обов'язків Прем'єр-міністра України»
  13. Указ Президента України від 8 червня 1995 року № 433/95 «Про призначення Є. Марчука Прем'єр-міністром України»
  14. Указ Президента України від 27 травня 1996 року № 378/96 «Про увільнення Є. Марчука з посади Прем'єр-міністра України»
  15. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 22 вересня 2016. 
  16. Указ Президента України від 10 листопада 1999 року № 1453/99 «Про призначення Є. Марчука Секретарем Ради національної безпеки і оборони України»
  17. Указ Президента України від 25 червня 2003 року № 550/2003 «Про призначення Є. Марчука Міністром оборони України»
  18. Указ Президента України від 23 вересня 2004 року № 1114/2004 «Про звільнення Є. Марчука з посади Міністра оборони України»
  19. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 455/2008 Про призначення Є.Марчука Радником Президента України
  20. Марчук очолив секретаріат із координації співпраці з НАТО — глава СБУ [Архівовано 10 лютого 2015 у Wayback Machine.] // interfax, 13:47 10.12.2014
  21. Досьє на Євгена Марчука на сайті liga.net у рубриці ЛІГА. Досье. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018. 
  22. а б Розпорядження Президента України № 210/2018-рп від 21 листопада 2018 року «Про представника України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях». Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 22 листопада 2018. 
  23. Розпорядження Президента України № 51/2019-рп від 19 травня 2019 року «Про представника України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях». Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 3 червня 2019. 
  24. Помер Марчук. СБУ назвала причину смерті. Українська правда. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021. 
  25. З життя пішов перший Голова Служби безпеки України Євген Марчук. SSU. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021. 
  26. Стала відома причина смерті Марчука. РБК-Україна. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021. 
  27. У Києві попрощалися з Євгеном Марчуком. Архів оригіналу за 8 серпня 2021. Процитовано 8 серпня 2021. 
  28. Указ президента України №406/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 25 серпня 2021. 
  29. Указ Президента України від 27 січня 2001 року № 59/2001 «Про нагородження Є. Марчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  30. Оружие от президента. Полный список владельцев именных пистолетов [Архівовано 10 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Александр Хорольский, Денис Иванеско / ІнА «Українські Новини», 8 грудня 2016 р. (рос.)
  31. Головні новини 5 серпня: смерть експрем'єра Марчука та велике інтерв'ю президента Зеленського. 24 Канал. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021. 
  32. Марчук Евгений. LIGA. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Міністри оборони України
25 червня 200323 вересня 2004
Наступник:
Шкідченко Володимир Петрович
12 листопада 200125 червня 2003
Кузьмук Олександр Іванович
24 вересня 20043 лютого 2005
Попередник: 1-й Голова Служби безпеки України
6 листопада 199112 липня 1994
Наступник:
Голушко Микола Михайлович
Маліков Валерій Васильович
Попередник: Прем'єр-міністр України
6 березня 199527 травня 1996
Наступник:
Масол Віталій Андрійович
Лазаренко Павло Іванович
Попередник: Секретар Ради національної безпеки і оборони України
10 листопада 199925 червня 2003
Наступник:
Горбулін Володимир Павлович
Радченко Володимир Іванович