Вітренко Наталія Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наталя Вітренко
Vitrenko.JPG
Ім'я при народженні Наталія Михайлівна Дубинська
Народилася 28 грудня 1951(1951-12-28) (70 років)
Київ, Українська РСР,
СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українка
Діяльність політична діячка, економістка
Alma mater Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Науковий ступінь доктор економічних наук[d]
Членство Парламентська асамблея Ради Європи і Верховна Рада України III скликання
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2] і заступник члена у Парламентській асамблеї Ради Європиd[3]
Партія ПСПУ
Конфесія Православна (УПЦ МП)
Діти Вітренко Юрій Юрійович[4]
Сайт vitrenko.org

Україна Народний депутат України
2-го скликання
СПУ 18 січня 1995 12 травня 1998
3-го скликання
ПСПУ 12 травня 1998 14 травня 2002

Ната́лія Миха́йлівна Вітре́нко (у дівоцтві — Дубинська; нар. 28 грудня 1951, Київ) — український політик, доктор економічних наук, лідерка Прогресивної соціалістичної партії України. Політичні погляди та програма Вітренко мають виразну антизахідну та проросійську спрямованість. Вона виступає проти вступу України до НАТО та інтеграції з Європейським Союзом, а натомість підтримує ідею міждержавного союзу з Росією та Білоруссю[5]. За власними твердженнями, є прихильницею соціалізму й радянської влади.

Завдяки своїй, часом неординарній, поведінці Наталію Вітренко порівнюють з праворадикальним російським політиком Володимиром Жириновським[6]. На виборах до Верховної Ради України «Блок Наталії Вітренко» не подолав тривідсотковий бар'єр і не представлений в парламенті України.

Після вторгнення Росії в Україну, звинуватила у війні США та Британію, та виправдовувала російську агресію[7]. Пізніше, діяльність її проросійської партії ПСПУ була повністю заборонена в Україні[8].

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Наталія Михайлівна Дубинська народилася 28 грудня 1951 року в Києві. За два місяці до її народження помер її батько, фронтовий журналіст — Михайло Ківович Дубинський (1910-1951)[9][10]. Вихованням Наталії, її сестри Тетяни та брата Кіма займалася її мати — Валентина Матвіївна Федченко (1910-1998), яка працювала викладачкою «наукового комунізму» в Київському медичному інституті, була доцентом, кандидатом історичних наук[11]. Дитинство Наталія провела на Донбасі, в м. Костянтинівка, де працювала її мати. В 1965 році Валентина Матвіївна вийшла на пенсію і разом з сім'єю повернулася до Києва, де Наталія закінчувала середню школу[12].

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчивши 1969 року середню школу № 37 м. Києва «на відмінно», вона вступила до Київського інституту народного господарства (КІНГ) на обліковий факультет. За власним визнанням, під час навчання, була ленінською стипендіаткою, членом комітету комсомолу інституту, депутаткою Ради депутатів трудящих Радянського району Києва, займалася науковою студентською роботою, була переможницею республіканського і міжнародного конкурсів наукових студентських робіт[13].

По закінченню інституту Наталія Вітренко навчалася в аспірантурі Київського інституту народного господарства з листопада 1973 до листопада 1976.

1977 захистила кандидатську дисертацію на тему «Регіональні проблеми розвитку соціальної інфраструктури»[13].

Кар'єра[ред. | ред. код]

1974 року Вітренко вступила до лав КПРС.

З червня 1977 до вересня 1979 року Наталія Вітренко працювала молодшою науковою співробітницею, згодом — старшою науковою співробітницею НДІ науково-технічної інформації Держплану УРСР.

1979–89 рр. — доцент кафедри статистики КІНГа[14].

У квітні 1994 p. захистила докторську дисертацію. 1994 pоку обрана академіком Академії будівництва України, 1997 року — академіком Академії економічної кібернетики.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Наталія Вітренко, зустріч з мешканцями міста Алчевська, вересень 2008

У квітні 1991 р. Вітренко зробила доповідь в Академії наук України «Приватизація і соціалістичний вибір», 16 червня того ж року вона написала свою першу публіцистичну статтю в газеті «Правда України» під заголовком «Комуністична ідея: чи не рано відспівуєте?». Завдяки цій публікації її запросили взяти участь в роботі над економічним розділом нової редакції програми Комуністичної партії України. Після заборони КПУ Вітренко активно допомагала створенню Соціалістичної партії України, — розробляла програмні документи партії, редагувала партійний журнал «Вибір». В лавах СПУ Вітренко відносилась опонувала Олександру Морозу, звинувачуючи його в «ігнорування волі народу», зокрема стосовно питання відновлення СРСР. Попри це, вона продовжувала працювати радником Голови Верховної Ради України О. Мороза[14].

У грудні 1994 року балотується до Верховної Ради від СПУ, випередивши конкурента-комуніста з 66 % голосів. В парламенті Наталія Вітренко спочатку приєдналася до соціалістичної фракції, а в грудні 1995 через суперечки з керівництвом партії вийшла з неї і була згодом виключена з керівних органів СПУ, а 3 лютого 1996 — також і з партії. Основними суперечностями з СПУ була позиція Вітренко щодо невизнання приватної власності, введення двох офіційних мов (при одній державній) і дозвіл подвійного громадянства[14]. У лютому 1996 року Вітренко почала створення своєї власної партії — «Прогресивної соціалістичної партії України» (ПСПУ). Установчі збори ПСПУ відбулися 20 квітня 1996 року, на котрих Вітренко була обрана головою партії. Програмні документи партії, окрім іншого, передбачали «повновладдя трудящих», збереження влади Рад, основну роль загальнонародної власності (при визнанні «трудової приватної»), зовнішньополітична орієнтація на схід і союзницькі відносини з республіками колишнього СРСР при збереженні незалежності української держави[14].

На виборах до Верховної Ради 1998 року, ПСПУ отримала 4,04 % голосів і потрапила до парламенту, де Вітренко очолила фракцію ПСПУ. На наступних, президентських виборах в 1999 р. партія Наталії Вітренко зайняла 4-те місце за кількістю голосів. 2000 року через внутрішні конфлікти, а саме через непорозуміння з Наталією Вітренко розпалася фракція ПСПУ в парламенті. Під час виборчої компанії по виборам президента, 2 жовтня 1999 р. на Наталію Вітренко був скоєний замах в Кривому Розі. Від 2 гранат вона отримала незначні пошкодження, постраждало 45 осіб. На наступних виборах, 2002 року, партія Вітренко не змогла подолати чотиривідсотковий бар'єр і не потрапила до парламенту. Тимчасом 2004 року Вітренко стала членом Вищої Ради Міжнародного євразійського руху разом з Олександром Дугіним та Дмитром Корчинським[13].

2004 року Наталія Михайлівна Вітренко балотувалася на посаду президента України і отримала 1,97 % голосів, зайнявши п'яте місце після В. Ющенко, В. Януковича, О. Мороза і П. Симоненка. У другому турі виборів та переголосуванні підтримувала кандидатуру Віктора Януковича. Різко критично віднеслась до подій «Помаранчевої революції». Під час парламентських виборів деякі політики звинувачували Наталію Вітренко, що виборча кампанія Блоку Наталі Вітренко фінансувалась російськими кримінальними угрупуваннями. В інтерв'ю газеті «Комсомольская правда в Украине» російський бізнесмен Максим Курочкін, проти якого висувалися кримінальні звинувачення і який був оголошений у всеукраїнський розшук визнав факт фінансування Н. Вітренко[15]. Наталія Вітренко зазначені звинувачення спростовувала.

Попри це, Наталія Вітренко не подолала 3%-бар'єр і не потрапила до Верховної Ради України. На початку лютого 2007 року Наталія Вітренко проголосила про перехід до тотальної опозиції, як до Президента Ющенка, так і до прем'єр-міністра Януковича[16].

Проросійська позиція значною мірою підтримується фінансуванням політика з російських фондів. Під час подій у лютому 2014 року у Києві, відразу після втечі В. Януковича, Наталія Вітренко провела «референдум» серед мешканців Слов'янська із питанням, чи довіряють вони новій владі у Києві, на який мешканці більшістю відповіли негативно. Це викликало появу «народних захисників» і так званого «народного мера» Пономарьова, потім приїзд диверсанта Стрєлкова та врешті збройного протистояння, підтриманого добровольцями з Росії, Чеченії, Криму, та зброєю з території сусідньої держави, і яке не припинилося після виборів нового президента України П. Порошенка та після проголошеного перемир'я. Це протистояння привело до численних жертв серед військових, сепаратистських ополченців та мирних мешканців. Держфінмоніторингом України спільно із Службою безпеки України відслідкували перерахування грошей з фонду Представництва ВАТ «Головне управління облаштування військ» м. Севастополя — це структура Міноборони РФ — на фірму в Донецьку, а також з рахунку «Фонду поддержки и защиты прав соотечественников проживающих за рубежом» (Російська Федерація), на рахунок ВГЖО «Дар життя», керівником якого є Наталя Вітренко.

Серед громадськості та в деяких виданнях за Наталією Вітренко закріпилося прізвисько «Конотопська відьма»[17][18].

Приватне життя[ред. | ред. код]

1971 року Наталія вийшла заміж за Ю. М. Вітренка і через рік народила першу доньку Ольгу.

1976 року народився син Юрій та 1983 року народилася дочка Марина.

За власним визнанням Вітренко, її шлюб розпався через активну політичну діяльність. Її колишній чоловік працює в міністерстві економіки. Велику увагу привернули стосунки Вітренко та її соратника по партії Володимира Марченка, в основному через гучну справу по побиттю народного депутата Мовчана за висловлювання про їхні інтимні стосунки[14]. Старша дочка Ольга закінчила Київський університет, працює помічником-консультантом у Верховній раді України і також є членом ПСПУ. У липні 2000 року в неї народився син Михайло.

Син Наталії Вітренко — Юрій закінчив аспірантуру в інституті міжнародних відносин[19], до 2008 року працював головним радником голови правління НАК «Нафтогаз України»[20], станом на 2018 рік Юрій Вітренко — головний виконавчий директор НАК «Нафтогаз України»[21]. Старший брат Наталії Михайлівни — Ким Михайлович Дубинський помер 1986 року, її сестра Тетяна Михайлівна Іванова мешкає в Москві — вона кандидат біологічних наук, завідує лабораторією в одній з московських клінік.

Висловлювання[ред. | ред. код]

6 листопада 2019 року, в Москві, де вона мешкає з 2014, Вітренко заявила, що «нацизм підняв голову в Україні. Колаборанти, прислужники Гітлера, вони зараз здійснюють реванш»[22].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  3. Members A-Z since 1949Парламентська асамблея Ради Європи.
  4. https://web.archive.org/web/20170920044315/http://www.vitrenko.org/article/4
  5. Передвиборча програма Блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція» Прогресивної соціалістичної партії України та Партії «Русько-Український Союз» (РУСЬ). Архів оригіналу за 18 лютого 2007. Процитовано 26 лютого 2007. 
  6. Сергей Рахманин. Наталия Витренко: «Постараюсь победить в первом туре». Зеркало Недели. Архів оригіналу за 31 грудня 2004. Процитовано 27 лютого 2007. 
  7. Зубченко, Ярослав (15 березня 2022). Дошка ганьби. Українські політики і медійні персони, які підтримали агресію Росії проти України. detector.media (укр.). Процитовано 23 червня 2022. 
  8. Суд заборонив партію Вітренко. Українська правда (укр.). Процитовано 23 червня 2022. 
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021. 
  10. «Социалистическая революция спасла Россию. А может быть и весь мир», – Наталия Витренко. YouTube. VitrenkoNatalia. 4 листопада 2021. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 14 березня 2022. 
  11. Медіа-Центр Кандідат. Біографія Наталії Вітренко.. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 26 лютого 2007. 
  12. Лидер партии. Жизненный путь Наталии Витренко. ПСПУ. Архів оригіналу за 19 лютого 2007. Процитовано 26 лютого 2007. 
  13. а б в Информационный центр Украина.Ru Персоналии: Наталия Витренко. Архів оригіналу за 12 грудня 2006. Процитовано 26 лютого 2007. 
  14. а б в г д Витренко Наталья Михайловна. Интернет-библиотека «Антикомпромат». Архів оригіналу за 10 травня 2007. Процитовано 10 травня 2007. 
  15. Російський бізнесмен Максим Курочкін має намір продовжувати голодування, яке він оголосив 24 листопада. Архів оригіналу за 25 листопада 2006. Процитовано 20 березня 2007. 
  16. Lenta.ru Наталія Вітренко перейшла в тотальну опозицію. 13 лютого 2007. Архів оригіналу за 16 лютого 2007. Процитовано 26 лютого 2007. 
  17. http://bdpu.org/scientific_published/akt_probl_sl_filol-9/51.doc [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.] «Стереотипи масової свідомості та проблеми ґендерної ідентичності української жінки в політиці». Центр українознавства, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка]
  18. [[https://web.archive.org/web/20131022100053/http://postup.brama.com/001031/179_1_2.html Архівовано 22 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Наталія Вітренко нагадала про себе. «Конотопська відьма» жадає дострокових президентських виборів. Газета «Поступ»]
  19. «Молодіжна газета Вінничини». Діти відомих політиків — хто вони, як живуть, де працюють? 5 жовтня 2005 p. Архів оригіналу за 28 жовтня 2006. Процитовано 26 лютого 2007. 
  20. «proUa». Тимошенко призначила главою держзакупівель колишнього чоловіка Вітренко. 18 грудня 2009 p.[недоступне посилання з червня 2019]
  21. Прес-конференція: Газовий ринок України напередодні опалювального сезону 2018/2019. www.naftogaz.com. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 17 жовтня 2018. 
  22. «Зачистити українців»: мати одного із керівників «Нафтогазу» у Москві розповіла, як ненавидить Україну (відео). Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 8 листопада 2019. 

Джерела і посилання[ред. | ред. код]