Коцюбіїв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коцюбіїв

40652914 hadzhibey 1899.jpg

Країна Royal banner of the Grand Duchy of Lithuania.svg Велике князівство Литовське
Геннадій Ладиженський: «Хаджибей». Олія на полотні. 1899. Картина з експозиції Одеського художнього музею
Карта Хаджибея і околиць, 1766 р.

Коцюбіїв[1][2][3] (також Кацюбіїв, Качибей, Коцюбей, Гаджибей, Хаджибей; тюрк. Hacıbey[Прим. 1]) — історичне поселення на півдні України.

Карта Хаджибея та околиць, 1794 р.

XIV—XV століття[ред. | ред. код]

Поселення було засновано в останній третині XIV століття.

Першу писемну згадку польського історика Яна Длугоша (1415—1480) про порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) датують 1415 роком[4]:

«
«Venerunt insuper sub eо tempore ad Wladislaum Polonie Regem Nuncii Patriarchae et Imperatoris Graecorum, cum literis et bullis plumbeis, quatenus Lignaretur eis, a Turcis multifarie lacessicis et oppressis, frumenti tantummodo largitione subuenire. Wladislaus antem Poloniae Rex, necessitati corum satagens pia commiseratione succurere, petitam frumenti quantitatem dat et largitur, et in portu suo Regio Kaczubyeiow, per cos recepiendam, consignat, Datis autem Alexandre Moldauiae Voieuedae et suae consorti donis reuersalibus, et Anna Regina Cracouiam remissa, processit in Camyeniecz, ab inde vero per Sthotricz, Nyeswiez, Kobrin, Krzemyeniecz, Raisko, Sadowie, Turzisko, Mitbo, in Lithuuniam, inuitationi Alexandri Withawdi satisfacturus, desendit…»
«

Поселення з'явилося на берегах Одеської затоки Чорного моря в період Великого князівства Литовського за часів правління князя Вітовта. Заснував його, за переказами, знатний подільський (польський чи український) магнат-шляхтич — Коцюба-Якушинський (Kocub Jakuszynski).

За переказом мандрівника і письменника Османської імперії Евлії Челебі (1611—1682) «землю фортеці Ходжабай» заснували після 1484 року: «Коли султан Баязид II завоював Аккерман, один заможній чоловік, якого прозивали Бай, отримавши дозвіл султана, збудував в цьому місті на скелі міцне укріплення і розташував в ньому загін воїнів. Він став володарем п'яти стад по тисячі п'ятсот овець, і після довгого щасливого життя його стали називати Хаджибай»[5].

Період занепаду[ред. | ред. код]

Наприкінці XV століття поселення було зруйноване кримськими татарами.

Посол Речі Посполитої в Кримському ханстві у 1578—1579 роках Мартін Бронєвський в описі Криму (Tartariae Description) описує руїни Cacibiei: «Далі Качибеєве городище, як нібито обрушилася земля, що омивається широким озером, що знаходиться біля моря й при гирлі Дністра; там, кажуть, був раніше досить значний порт»[6].

У 1657 році мандрівник і письменник Османської імперії Евлія Челебі так схарактеризувати «землю фортеці Ходжабай»: «До сьогоднішнього дня споруди цього укріплення збереглись і їх добре видно на березі Чорного моря, на крутій скелі. Якщо це укріплення хоч трохи підремонтувати, місцевість стане залюдненою, а дорога безпечною. У цих місцях із Чорного моря добувають сіль…»[5].

Потім поселення знову залюднено переважно єдисанськими татарами (ногайцями Єдисанської орди), греками та іншими під назвою Хаджибей (Hacıbey) (нібито — у дослівному перекладі «достойник (князь), що зробив паломництво — хадж до Мекки»). Хаджибей — татарсько-османське (спотворене) звучання (озвучування; кін. XV— поч. XVI століття) українського (староукраїнського) слова Кацібей-Качибей (Кацюбіїв) (із часів Великого князівства Литовського та Руського — кін. XIV — поч. XV ст.)[7].

У 1781 році російський історик Андрій Мейер[ru] писав:

« У XVI — XVII століттях малоросійські козаки Очаківську землю неодноразово розоряли, а заволодівши Гаджибеєм, довгий час ним володіли
Оригінальний текст (рос.)
ВЪ шестомЪ же и седьмомЪ надесять столѢтіяхЪ Малороссійскіе Козаки Очаковскую землю не однократно раззоряли, и завладѢвши ГаджибѢемЪ долгое время оный держали за собою.[8]
«

У книзі Себастьяна де Учедо 1672 року, в списку Європейської Тартарії, позначено міста: Очаків, Білховичі, Качибей, Вінарадна, Крапезаді, Андріїв[9][10].

У книзі Германа Моля 1701 року, у списку Очаківської Тартарії, позначені міста: Очаків, Білховичи, Качибей[11]

Друга половина XVIII століття[ред. | ред. код]

Коцюбіїв (Koczuby) на мапі 1703 р. П'єра Дюваля

У 1765 році, поряд із поселенням Хаджибей, Османська імперія будує фортецю Новий Світ (Єні-Дунья). Розвідувальні дані про побудову османами фортеці привіз запорізький гонець до кримського хана Селім Ґерая військовий перекладач Костянтин Іванов. З рапорту графу Румянцеву: «За Очаковым же, по направлению к Белгороду (Ак-Керману) в 50 верстах от Очакова при море делается крепость, коя наименована Ени-Дуня, т.е. Новый-Свет. Прежде же было там село, а именовалось Куджабей (Качи-бей, Хаджи-бей). Оная же крепость зачалась делаться сего году из весны, а делают ту крепость волохи, на которую возят камень из степи, с речек и балок околичных».

У 1765 році також відкривається пристань Ходжабей для перевезення до столиці Османської імперії Константинополя османським торговельними судами зерна (пшениця та ячмінь), яке раніше перевозилось через пристань Аджидере[12].

Під час російсько-турецької війни 1768—1774 років Хаджибей руйнувався:

  • 2 жовтня 1769 року загін чисельністю 3100 козаків Війська Запорозького Низового під командуванням Семена Галицького в ході рейду від Очакова до Аккерману біля села Хаджибей вступив у бій з османським загоном чисельністю близько 200 вершників, який ішов з боку Очакова. Частина османського загону була вбита, у полон взято 9 поранених османів, які потім померли від холоду. У козаків було поранено два чоловіки. Хати та будівлю в селі спалили, жителів убили. Частині селян вдалося вкритися в замку (паланці). Замок козаки не штурмували[13].

Французький військовий інженер Андре-Жан Лафіт-Клаве (André-Joseph Lafitte- Clavé) зазначав[14], що у 1784 році Коджа-Бей складався з двох татарських селищ, у Коджа-Беї оброблені землі були відсутні. Для захисту рейду в ньому знаходився худий замок та маяк, які не відповідали вимогам свого призначення. У ньому завантажувалися зерно, масло та шкіри.

Взяття Фортеці Хаджибей. Частина монументу Антіну Головатому в Одесі

Під час російсько-турецької війни 1787—1792 фортецю було взято 14 вересня 1789 року передовим загоном російських військ Хосе де Рібаса під командуванням генерала Івана Гудовича. Активну участь у військових діях та взятті фортеці брали загони Війська чорноморських козаків під командуванням Захарія Чепіги та Антона Головатого.

З 1792 року за Ясським мирним договором території на схід від Дністра (у тому числі й Хаджибей) відійшли до Російської імперії. Під керівництвом Хосе де Рібаса 1793 за проектом голландського військового інженера Франца де Воллана була побудована фортеця й започатковані роботи з будівництва порту та міста.
1794 року Хаджибей було перейменовано на Одесу[15].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Хаджі бей — князь-мусульманин, що здійснив паломництво в Мекку.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Болдирєв О. В. Одесі — 600: Іст. нарис. [Архівовано 27 березня 2012 у Wayback Machine.] — О.: Юг, 1994. — 72 с.
  2. Наталя Шушляннікова. Історіографічний нарис дослідження етнокультурних процесів на Херсонщині кінця XVIII — ХХ ст. // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: Зб. наукових праць. — Випуск 6. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. С. 124
  3. Ю. А. Мицик. Рецензія на: Сапожников И. В., Сапожникова Г. В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе. — Одесса, 1998. — 271 с; Сапожников І. В. Матеріали з історичної географії дельти Дунаю. — Іллічівськ, 1998. — 71 с. // Часопис Запорізького наукового товариства ім. Я.Новицького «Південна Україна» — Випуск № 4, 1999 рік. — С. 272—274 [1] [Архівовано 26 липня 2014 у Wayback Machine.]
  4. Długosz J. Historiae Polonicae libri XII. —  Lipsiae, 1711. — p. 367. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  5. а б Евлія Челебі, c.26.
  6. Описание Крыма (Tartariae Description) Мартина Броневского. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 29 лютого 2016. 
  7. А. Д. Бачинский (редактор-составитель), А. О. Добролюбский, Е. Ю. Новицкий. Книги для чтения по истории Одесщины. — Одесса: Редакционно-издательский отдел областного управления по печати; Одесское обл. упр. нар. образования, 1992. — Т. I. С древнейших времён до начала XIX века. — 80 с. (рос.)
    Див. також кримськотатарська мова
  8. Повественное, землемерное и естествословное описание Очаковския земли, содержащееся в двух донесениях и сочиненное Андреем Мейером. — СПб.: Печ. у И.К. Шнора, 1794. — С. 86. — 232 с.(рос. дореф.)
  9. Sebastián de Ucedo. Índice del mondo conocido. — Milan, 1672. — p. 361. [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.]
  10. Цивильский Ф. И. Населенные пункты междуречия Белозерки и Ингульца до основания Херсона // Минуле і сучасність: Херсонщина. Таврія. Каховка" (16 — 17 вересня 2016 р.): Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної краєзнавчої конференції / Упоряд. М. В. Гончар. — Каховка — Херсон: Гілея, 2016. — C. 173—175. [Архівовано 12 березня 2019 у Wayback Machine.]
  11. Herman Moll, Timothy Childe. A System Of Geography: Or, A New & Accurate Description Of The Earth In All Its Empires, Kingdoms and States. — London, 1701. — p. 442. [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.]
  12. Середа О. Аджидере (суч. Овідіополь) в османсько-кримських відносинах другої половини XVIII ст.// Чорноморська минувшина. Записки Відділу історії козацтва на півдні України.– Вип. 8 — Одеса, 2013.– с.153-168
  13. Скальковский А. А. История Новой-Сечи или последнего Коша Запорожского. Часть ІІІ.- Одесса: Городская типография.- 1846.- 294 с.
  14. Лафитт-Клаве Ж. Описание пути от Константинополя до Очакова.- Санкт-Петербург: Типография Генерального Штаба.- 1821.- 92 с. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019. 
  15. Одесса // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]