Єдисан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єдисан

Ukraine-Edisan.png

   Єдисан (18 століття).

Yedisan.jpg

Німецька мапа Західного Ногайстану — Єдисану, Franz Johann Joseph von Reilly, 1789
Мапа Османської імперії 1481—1683 рр.

Єдисан (тур. Yedisan) — у 16—18 століттях історичний регіон Південної України між гирлами Дністра та Південного Бугу, територія сучасної Одеської, Херсонської та Миколаївської областей. На півдні межував із Буджаком, входив до складу провінції Сілістра Османської імперії. У складі Російської імперії мав назву Очаківська область. Серед інших була також назва Західні ногаї.

Географічно Єдисан був частиною Дикого Поля, що простягалося на північ від узбережжя Чорного моря, між річками Дніпром і Дністром, на схід від Буджака й Молдови, на південь від Поділля й Запорожжя, на захід від Тавриди. На початку XX ст. територію Єдисану було розділено між Україною та Молдовою.

Міста — Хаджибей (раніше — Коцюбіїв), Аче-Кале (пізніше — Очаків).

Значну частину населення становили кочові ногайці, або малі татари.

1774 — регіон отримав незалежність від Османської імперії й увійшов до складу Кримського Ханства.

1783 — у складі Кримського Ханства ввійшов до складу Російської імперії.

Назва[ред. | ред. код]

Назва Єдисан походить від ногайської Єдисанської орди. Єдисан з турецької мови значить «Сім імен», що напевно вказує на сім різних етнічних груп у складі Єдисанської орди. Інколи Єдисан називався Очаківською Татарією, за містом Очаків, найголовнішою фортецею регіону.

Історія[ред. | ред. код]

У ранній середньовічний період терени майбутнього Єдисану були домом для уличів, печенігів і, пізніше, половців (куманів). Після монгольської навали XIII ст. ця земля була під контролем хана Золотої Орди. У XV ст. Єдисан уходив до складу Великого Князівства Литовського (як частина Дикого Поля), пізніше — частина васала Османської імперії — Кримського ханства. Кочівні ногаї почали залюднювати ці місця після того, як були витиснені з Центральної Азії спершу на Кубань. Уже звідти після 1724 р. одна з орд перейшла на захід і дала регіону назву Єдисан, хоча його часто анахроністично називають так на багатьох історичних мапах ранішого періоду.

Ця територія часом була інкорпорована в Османську адміністративну структуру як частина еялету Сілістра з фортецями Хаджибей (нині Одеса) та Озі (нині Очаків) як великими центрами. Єдисан був так само частиною територіальної суперечки між ногаями, що були данниками Османської Порти, і запорозькими козаками, що тоді були формально підданими московського царя. Наприкінці XVIII ст. Російська імперія під керівництвом Єкатерини II почала захоплювати землі навкруги Єдисану. Як наслідок Російсько-турецької війни 1768—1774 років, османці поступилися Російській імперії землями на схід від Південного Бугу.

Через Ясський договір, який закінчив російсько-турецьку війну 1787—1792 років, кордон Російської імперії було розширено до річки Дністер і передачу Єдисану було завершено. Після передачі, 1794 р., було засновано, а фактично відновлено місто Одесу (старий Коцюбіїв), а землі заселено українськими, молдовськими та російськими колоністами, а також німцями. Територія ввійшла до складу Херсонської губернії.

Нині ці землі входять до складу Одеської, Миколаївської та Херсонської областей України, а також Молдови.

У літературі[ред. | ред. код]

У 2019 вийшов переклад на російську мову уривків щоденника 1843 року Юзефа Ігнація Крашевського, польського письменника, громадсько-політичного діяча, журналіста, дійсного члена Одеського товариства історії та старожитностей, під назвою «Спогади про Одесу, Єдисан і Буджак». Влітку 1843 року Юзеф Крашевський побував в Одесі і перед цим детально вивчив літературу того періоду з історії Одеси та краю[1].

Привітання одеських країв (мовою перекладу):

Приветствую тебя берег, когда-то греками колонизированный, известный со времён Ольгерда и Витольда. Завоёванный  ими некогда, а их потомками утраченный… На степях которого паслись долгие годы татарские табуны лошадей, овец и верблюдов, где долго не было жизни, не разносился иной возглас, как «Аллах!» ногайцев и турков, крик боевой едисанцев и скрип арб татарских. Приветствую тебя, бывших Язловицких наследство, земля к целому краю, не к одному лишь только относящаяся роду. Целым провинциям дающая движение, жизнь, торговлю, деньги. Приветствую  тебя земля, протоптанная сарматами, скифами, даками, греками, татарами, генуэзцами, поляками, турками, шведами, русскими, немцами, по которой наступали татары на наши  плодородные провинции с огнём и мечом, через которую побеждённый, но не пленённый, убегал через Бендеры Карл XII[2].

Див. також[ред. | ред. код]

  1. Юзеф Крашевский. «Воспоминания об Одессе» | Центральна міська бібліотека ім. Франка м. Одеси. biblioteka-franko.od.ua. Процитовано 2020-07-20. 
  2. Воспоминания об Одессе, Едисане, Буджаке. odessitclub.org (ru-ru). Процитовано 2020-07-20.