Кріоліт
| Кріоліт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Crl[2] |
| Хімічна формула | Na₃AlF₆ |
| Nickel-Strunz 10 | 3.CB.15[3] |
| Ідентифікація | |
| Колір | безбарвний, білий, сіруватий, жовтуватий, брудно-бурий, блідо зеленуватийб рідко рожевуватий |
| Сингонія | моноклінна сингонія |
| Спайність | відсутня |
| Твердість | 2,5-3,5 |
| Блиск | від скляного до жирного |
| Колір риси | білий |
| Густина | 2,95 — 3,01 г/см³ |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь |
лід (давньогрецька мова)[4], камінь (давньогрецька мова) |
| Типова місцевість | Івігтут[4] |
 Кріоліт у Вікісховищі | |
Кріоліт — мінерал класу галогенідів, природний фторид.
Історія та етимологія[ред. | ред. код]
Кріоліт вперше був виявлений та описаний в 1799 році в Івіттууті в Гренландії данським природознавцем, ветеринаром і лікарем Педером Крістіаном Абільдгаардом (Peder Christian Abildgaard, 1740—1801). Він назвав цей мінерал за характерним виглядом від грецьких слів κρύος [krýos] «мороз, лід» та λίθος [lítʰos] «камінь» — кріоліт, що означає «крижаний камінь».
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Алюмофторид (фторалюмінат) натрію острівної будови. Формула Na3[AlF6]. Теоретично містить 12,8 % Al, 32,9 % Na і 54,3 % F. Домішки: Si, Fe, Mg, K, Sr, Th.
Поширений типовий акцесорний мінерал метасоматично змінених лужних гранітів і полевошпатових альбітрибекітових метасоматитів, що містять рідкіснометалічні (тантало-ніобієве, цирконієве) зруденіння. Зустрічається в пегматитах, утворюючись із залишкових розчинів, збагачених фтором. Мінерал зазвичай утворюється на стадії пегматиту і зустрічається в гранітних пегматитах і в матриксі деяких багатих фтором ріолітів, що містять топаз. Він супроводжується егірином, шабазитом, евдіалітом, флюоритом, кріоліт-іонітом, мікрокліном, натролітом, пахнолітом, фенакітом, кварцом, сидеритом, содалітом, сфалеритом, томсенолітом, топазом, вілліомітом і веберитом.
Кристалізується в моноклінній сингонії. Зазвичай утворює безбарвні, білі, сірі, коричневі, коричнево-чорні або червонуваті кристалічні скупчення, псевдокубічні кристали, або масивні агрегати зі скляним блиском. Кубовидні кристали і двійникові пластини зустрічаються рідко. Можливе фарбування мінералу домішками органічних речовин.
Завдяки наявності йонів фтору отруйний. ГДК у робочій зоні 1 мг/м³ (за гідрофторидом).
Поширення[ред. | ред. код]
Родовища кріоліту дуже рідкісні. Найбільше промислове родовище в Західній Гренландії (Івіттуут), де кріоліт утворює масивні скупчення серед грейзенізованого граніту у вигляді великого штока, що вертикально йде на глибину, розроблялося до 1987 року.
У Ерзінському гранітному масиві (Тива) кріоліт поряд з томсенолітом є звичайним акцесорним мінералом в альбіто-рибекітових гранітах.
Кріоліт знайдений в Ільменських горах на Південному Уралі (Міас), Канаді та США (штат Колорадо).
В Україні поблизу смт Хорошів, Житомирської області в мікрокліно-кварцових пегматитах виявлені великі друзові порожнини з гігантськими кристалами топазу, з рясними включеннями кріоліту, кварцу та інших мінералів[5].
Застосування[ред. | ред. код]
Кріоліт використовується в процесі електролітичного одержання алюмінію, нагріваючи до 1010 °C у ньому плавлять оксид алюмінію для подальшого електролізу. У виробництві плавикової кислоти, скла та емалей. Оскільки мінерал рідкісний, то більшу частину кріоліту, що використовується в промисловості, одержують синтетично. Кріоліт штучно отримують із флюоритової сировини, шляхом взаємодії фториду алюмінію з фторидом натрію, а також дією плавикової кислоти на гідроксид алюмінію в присутності соди. Що стосується ефективності електролізу, то вона не залежить від того, яка сировина бралася для роботи — природна чи синтетична[6].
Рисс Йосип Григорович відомий український вчений-хімік під його керівництвом вдосконалювалась технологія виробництва «кріоліту», що дозволило збільшити випуск дефіцитного алюмінію.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ а б C A. P. Norwegische titanerze und andre neue fossilien // Allgemeines Journal der Chemie / за ред. A. N. Scherer — 1799. — Т. 2. — С. 502–502.
- ↑ Кріоліт - опис мінералу / Криолит - описание минерала. Архів оригіналу за 26 вересня 2020.
- ↑ Кріоліт: застосування та властивості. Архів оригіналу за 9 лютого 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Кріоліт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Кріоліт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Palache, C., H. Berman, and C. Frondel (1951) Dana’s system of mineralogy, (7th edition), v. II, 110–113.
- Carl Hintze: Kryolith. AlFl3·3NaFl = Na3AlFl6. In: Handbuch der Mineralogie von Dr. Carl Hintze. Erster Band. Elemente – Sulfide – Oxyde – Haloide – Carbonate –Sulfate – Borate – Phosphate : Zweite Abtheilung. Oxyde und Haloide. 1. Auflage. Band 1. Veit & Comp., Leipzig 1915, S. 2507–2505.
Інтернет-ресурси[ред. | ред. код]
- Handbook of Mineralogy / cryolite [Архівовано 5 квітня 2012 у Wayback Machine.]
