Західний світ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Західний світ, іноді прирівнюється до західної цивілізації, західної культури; просто «Захід»; застарілим є «Окцидент» (від лат. occidens — «Західний Світ», що протиставлено «Орієнт» — «Схід (макрорегіон)») — є культурно-географічною загальною назвою для цілої низки країн, що залежить від контексту та історичного періоду часу. В контексті є важливим те, що в це вкладають дослідники, журналісти, політики чи інші, котрі оперують також поняттями Близький Схід, Індокитай, арабськомовний світ, Східний фронт, "Чорна Африка", скандинавські країни, країни Середньої Європи тощо, класифікуючи території, цивілізації Землі, культури, географічні регіони або «блоки», котрі можуть бути класифіковані за багатьма параметрами: релігією, демократичні/недемократичні, економіками, мовами, історією, союзами і т.д

Класичний Західний світ

Перелік країн Західного світу[ред. | ред. код]

Захід — це так звані ліберальні демократії (демократичні держави з ринковою економікою). Як правило, термін охоплює Західну Європу, Сполучені Штати, Канаду, Австралію, Нову Зеландію та Центральну Європу, але межі плавають.

Захід в середині 1990-х років, на думку американського політолога Самюеля П. Гантінгтона,[1][2] на карті, де основні цивілізації в цілому розділені по культурних сферах. Темно-синій колір відображає Західний світ, ісламський — зелений, голубий — Східний ортодокс, фіолетовий — іспаномовний, помаранчевий — індуїстський світ, жовтий — буддистський, темно-червоний — китайський-конфуціанський, який також включає в себе В'єтнам і дві корейські держави. Коричневий — символ можливої ​​єдиної африканської цивілізації. Деякі країни, такі як Гаїті і Ямайка позначені відносно того, що у них "переважає", а країни Японія та Ізраїль мають свої кольори — світло-червоний та бірюзовий.

Різні автори визначають ці країни по-різному. В Україні, підручники можуть визначати країни заходу так: Захід — загальна назва країн, до яких належить не лише Західна Європа, а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія тощо.[3] Статистичне управління Данії зараховує до західних країн ЄС, Андорру, Австралію, Канаду, Ісландію, Ліхтенштейн, Монако, Нову Зеландію, Норвегію, Сан-Марино, Швейцарію, США і Ватикан.[4] На думку американського політолога Самюеля П. Гантінгтона Захід в середині 1990-х років виглядав так, як показано на малюнку праворуч.

В окремих випадках, як синонім поняттю «Західна Європа», вживають такі поняття, як: Захід, Західний світ (тотожне поняттю Захід), Європа (виокремлюючи західноєвропейські держави від інших східноєвропейських держав і ставлячи їх на вищий щабель розвитку цивілізації), країни Північної Європи (Скандинавські): Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія і Фінляндія, країни Середньої Європи: Велика Британія, Ірландія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН, Австрія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Франція, Монако; країни Південної Європи: Іспанія, Португалія, Андорра, Італія, Мальта, Ватикан, Сан-Марино.[3]

Опис основних цінностей Західного світу[ред. | ред. код]

Головною особливістю західної цивілізації є низка унікальних принципів, що викристалізувалися в ході багатовікового становлення європейської культури: класичний спадок (грецька філософія й раціоналізм, римське право, латинська мова й християнство); західне християнство (католицизм і протестантизм); європейські мови; поділ духовної й світської влади; верховенство закону; соціальний плюралізм і громадянське суспільство; представницькі органи; індивідуалізм.[3] Для західної цивілізації однією з імператив стало індивідуалістичне спрямування, незалежність та автономність індивіда.[3] В сучасній Європі, що зберегла принципи індивідуалізму, більше уваги звертається не на засоби конкуренції, а на фактори консолідації соціуму.[3] Кожен індивід має право на власний шлях до добробуту, але його рівень не можна піднести, віднімаючи водночас шанс в інших.

Вступ[ред. | ред. код]

Західна культура була під впливом багатьох старих великих цивілізацій стародавнього Близького Сходу, таких як: Фінікія, Древній Ізраїль, мінойський Крит, Шумер, Вавилон, а також Древній Єгипет. Вона виникла у Середземному басейні та його околицях; Стародавня Греція та Стародавній Рим часто називаються місцями її народження.

Розбіжності в значенні поняття «Західний світ» в історичному контексті[ред. | ред. код]

Геополітичні розбіжності в Європі, які створили концепцію Сходу та Заходу, виникли в давніх тиранічних та імперіалістичних греко-римських часах.[5] Східне Середземномор'я було домом для високо урбанізованих культур, які мали грецьку мову як свою спільну мову (через давню імперію Олександра Великого та спадкоємців еллінізму), тоді як Захід був набагато більш сільським за своєю природою та більше легко прийняв латинську мову як загальну мову. Після падіння Західної Римської імперії і початку середньовічних часів (або середньовіччя), Західна та Центральна Європа були суттєво відрізані від Сходу, в котрому візантійська грецька культура та східне християнство стали основоположними впливами у східноєвропейському світі, — як східні та південнослов'янські народи.

Стародавні греко-елліністичні світи (13 - 1 ст. до н.е.)[ред. | ред. код]

Старогрецький поділ між народом Греції та «варварами» відмежовував культуру тих, хто розмовляв грецькою мовою, від іншомовних культур. Геродот вважав греко-перські війни у 5-му сторіччі до н. е. конфліктом Європи та Азії. Тоді слово «схід» або «захід» не використовувалося жодним автором. Коли термін «Захід» з'явився, його використовували скоріше, протиставляючи старогрецькій культурі.

Стародавній Римський світ (509 р. до н.е. - 476 н.е.)[ред. | ред. код]

Західна і східна частини Римської імперії

Хоча Середземномор'я і було об'єднане римлянами, тут існував розрив між більш урбанізованими східними регіонами, де переважали греки, та сільськогосподарськими західними районами, де переважно розмовляли латиною. У 292 році римський імператор Діоклетіан розділив імперію на дві частини, кожна з яких керувалася Августом і Цезарем; з 5-го століття римське право встановилось у західній частині, але важко просувалось у східній частині, де нова столиця була встановлена у 330 році в Константинополі римським імператором Костянтином I Великим і християнство стало державною релігією імперії.

Християнський розкол[ред. | ред. код]

Під час правління Карла I Великого франки встановили імперію, яку було визнано Папою Римським Священною Римською Імперією. Церква в західній і центральній Європі керувалася Папою Римським і розкололася зі східним грекомовним патріархатом. Скандинавія, Німеччина, Британія та інші нехристиянські країни північного заходу були долучені до Західної церкви, тоді як Русь і більшість східної Європи до Східної церкви.

Колоніальний "Захід": відкриття Америки, меркантилізм та імперіалізм (15 - 20 ст.)[ред. | ред. код]

Поняття Західний світ вживають також у критичному ключі, коли згадують про вплив Заходу в його історії імперіалізму і колоніалізму.[3]

Контекст "холодної війни" (1947-1991)[ред. | ред. код]

Під час "холодної війни" виникла концепція "Першого світу", котра включала країни, які в цілому були приєднані до НАТО та протистояли Радянському Союзу під час "холодної війни". Протиставлялись країни, приєднані до НАТО та країни Варшавського договору як два основні блоки з використанням таких концепцій, як "східний блок" та "західний блок" (Західний світ). Залишалися такі країни, як Швейцарія, Швеція, Ірландія, які не належали до жодної групи за таким визначенням і які обрали бути нейтральними. Фінляндія була, швидше, у радянській сфері впливу, але залишалася нейтральною. Проте було швидко виявлено, що було багато країн, які не входили до цих двох категорій, і в 1950-х роках окремі люди стали називати ці країни "третім світом". Потім для деяких людей почалося здаватися природним, що існує також "перший світ" та "інший світ".

Перший світ, другий світ і третій світ — ці концепції ніколи не відбувалися одночасно.

З часу розпаду Радянського Союзу в 1991 р. замість такого поділу визначення першого світу змінилося, і багато в чому перейшло в будь-яку країну з невеликим політичним ризиком та добре функціонуючою демократією, верховенством права, ринковою економікою, економічною стабільністю та високим рівнем життя.

Контекст "холодної війни II"[ред. | ред. код]

Новітній час[ред. | ред. код]

В період новітньої історії нові цивілізаційні кордони світу почали визначатися такими чинниками як економічна та політична системи. У з'вязку з цим світ умовно поділився на країни, що успішно подолали історичний період індустріалізації та мають розвинену систему вільного та ринку та соціальну економіку. Політичний чинник — це сучасна ліберальна демократична система, розвинені політичн та соціальні інститути держави і суспільства, безумовне дотримання поділу властей на законодавчу, виконавчу та судову; їх незалежність одна від іншої.

У зв'язку з цим світ умовно поділявся на:

Деякі країни західного світу належали до нього тільки економічно. Наприклад Фінляндія, була у військово-політичному значенні цілком в радянській сфері впливу (див. наприклад Фінляндизація), але залишалася нейтральною. У 1955-му році, коли Австрія знову стала незалежною республікою на умовах нейтралітету, але як країна, яка лежала на заході від Залізної Завіси і перебувала у сфері впливу США. Туреччина ж була членом НАТО, але не розглядалася як частина Першого або Західного світу, бо була у економічному та політичному сенсі чисто «країною що розвивається», тобто була країною «Третього світу». Іспанія не приєднувалася до НАТО до 1982-го року і зробила це лише по смерті диктатора Франко. Тоді визначення Західний світ стало синонімом Першого світу, що включало згадані західноєвропейські країни, за винятком Туреччини.

Останні визначення[ред. | ред. код]

Західна Європа — частина Західного світу

Хоча термін «Західний світ» не має чіткого інтернаціонального визначення, не використовується в дипломатичних процедурах, але все одно широко вживаний в інших сферах. Наприклад, в академічних статтях загалом термін використовують відносно тих часів і територій, які відносяться до Західної Римської імперії.

Термін «Північ» часом також вживали (особливо раніше) як заміну терміну «Захід», особливо у критичному ключі, як більш жорстке визначення. Північ визначає розташування розвинутих країн, більшість з яких дійсно знаходиться в Північній півкулі і далеко на північ від екватора. Хоча Ізраїль, Сінгапур, Тайвань або Гонконг не є розташованими на півночі і не є членами Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD), вони також вважаються такими, які належать до «західних» і до «північних» країн, завдяки високому рівню життя та їх соціальній, політичній і економічній структурі, яка схожа на інші країни OECD.

«Захід» вживають також у критичному ключі, коли згадують про вплив Заходу в його історії імперіалізму і колоніалізму.

Існує етно-центрична компонента визначення «Західна цивілізація», сконцентрована довкола «західної культури». Британський письменник Редьярд Кіплінг написав про цей культурний контраст: «Схід є Схід, і Захід є Захід, і ніколи ці близнюки не зустрінуться», — тобто людина з Заходу ніколи не зрозуміє азійську культуру, яка дуже відрізняється від західної культури.

Існують ще поняття Близький Схід і Далекий Схід — обидва ці поняття протилежні Заходу. Для Сходу різниця між Східною Європою і Західною Європою менш значна, наприклад, Росію на Сході можуть вважати «Заходом», позаяк це країна європейська і християнська. Часто люди на Сході називають людей на Заході «західняками» (англ. «Westerners»)

Україна в контексті Західної цивілізації[ред. | ред. код]

Україна займає велику територію, це найбільша держава, повністю розташована в Європі. Її складна історія, багато часу в колоніальній залежності від різних країн та знаходження на перехресті Європи з Азією зумовили сучасну ментальність в суспільстві. Отже, спори стосовно належності до якоїсь окремої цивілізації залишаються відкритими.

Частина суспільства вважає, що Україна є невід'ємною частиною Західної цивілізації. Так думають переважно на заході та в центрі країни. А частина народу (південь та схід) впевнена, Україна належить до російсько—православної цивілізації, т. зв. «російського світу»[джерело?]. Проблема в тому, що в цьому «світі» тільки Росія вважає себе головною, а наша країна для неї колонія, «менший брат», що не має власної ідентичності.

На даний момент домінує прозахідна позиція. Проголошений курс на членство в ЄС та НАТО, до типових прозахідних структур є підтвердженням цьому. Більшості свідомих патріотичних громадян притаманна думка та впевненість в тому, що ми є частиною Європи. Західні моральні цінності й ідеали (демократія, свобода, гідність та ін.) притаманні здавна українцям. Проте протилежна проросійська точка зору багато в чому зумовлена впливом Росії, завданням якої є знищення держави як такої або положення в якості васала.

Але є українці, які вважають, що Україною проходить цивілізаційний розлом між Заходом та Сходом. Через те ситуація в країні нестабільна та утримувати державу як одне ціле зможе зважена нейтральна політика.

Де саме цей розлом найбільш ймовірно вказують результати виборів у 2004 — 2010 роках. Тут простежувалася чітка межа між областями, де виборці підтримують прозахідні сили та виборцями, які зберігали проросійські симпатії. [1]

Результати переголосування другого туру по регіонах, 2004 р.

Саме через такі розбіжності, через обдурювання проросійськи налаштованого населення пропагандою Кремля, стала можлива російсько-українська війна як остання спроба Росії втримати Україну в своїй орбіті та закрити їй шлях до євроінтеграції, бажанню стати повноцінною європейською державою.

Що цікаво, Україну здебільшого вважають східноєвропейською країною, але географічний центр Європи знаходиться на Закарпатті, тому західні області розташовані в Центральній Європі. А населення цих земель вважають типовими європейцями. Але на півдні, по Керченській протоці в Криму проходить уявна межа Європи з Азією.

До останнього часу багато хто на Заході не вважав Україну західною країною, часто споріднюючи з Росією. Однак події Євромайдану, окупація Росією Криму та Російсько-українська війна, що вибухнула слідом, все більше формують уявлення про Україну як про країну, яка принаймні прагне приєднатися до західної цивілізаційної системи. Багато людей на Заході висловлюють солідарність з вибором Україною демократичних цінностей, схвально оцінюють прагнення її народу.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У радянській термінології

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Hånad professor gör svensk comeback (recension av den svenska översättningen av The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order i Dagens Nyheter 15 februari 2006)
  2. Samuel P. Huntington (1993) The Clash of Civilizations? Archived липень 20, 2011 на сайті Wayback Machine.. Foreign Affairs.
  3. а б в г д е Рудько С.О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 412 с.
  4. Що це означає?, Статистика Данії. Завантажено 9 січня 2017 року
  5. Bideleux, Robert; Jeffries, Ian. A history of eastern Europe: crisis and change. Routledge. p. 48. ISBN 978-0-415-16112-1.

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]