Західна цивілізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Класична карта Західної цивілізації

Західна цивілізація, «Західний світ», «Західна культура», або просто «Захід» чи «Окцидент» (від лат. occidere — заходити) — близькі за значенням розхожі поняття, залежно від контексту та способу вжитку; часом пропагандистське кліше. Підґрунтям цього поняття дуже часто є масові стереотипи малоосвічених соціальних низів, які не розрізняють національні культурні, та державні утворення і бачать культурну дійсність тільки в однополярному або біполярному світлі.

Термін історично походить від поняття «Західна Римська імперія». А після її розпаду та зникнення, в Середньовіччя та Новий час — було поширене на всю Європу. В сучасному значенні розуміється як вся європейська цивілізація, так і похідні від неї суспільств у історичному, релігійному, лінгвістичному та культурному сенсі; такими наприклад, як — північно- та південно-американські культури (англо-американський та латино-американський світ), австралійська, новозеландська культури — також відносяться до Західної цивілізації.

Антитезою, в дихотомії «Захід-Схід», виступають: «азійська цивілізація»[1].[2] та за власною ініціативою — «євразійська культура» або «Євразійське державне утворення», тобто Велика Росія.

Історичний поділ[ред. | ред. код]

Еллінічне

Старогрецький поділ між народом Греції та «варварами» відмежовував культуру тих, хто розмовляв грецькою мовою, від іншомовних культур. Геродот вважав греко-перські війни у 5-му сторіччі до н. е. конфліктом Європи та Азії. Тоді слово «схід» або «захід» не використовувалося жодним автором. Коли термін «Захід» з'явився, його використовували скоріше, протиставляючи старогрецькій культурі.

Римське
Західна і східна частини Римської імперії

Хоча Середземномор'я і було об'єднане римлянами, тут існував розрив між більш урбанізованими східними регіонами, де переважали греки, та сільськогосподарськими західними районами, де переважно розмовляли латиною. У 292 році римський імператор Діоклетіан розділив імперію на дві частини, кожна з яких керувалася Августом і Цезарем; з 5-го століття римське право встановилось у західній частині, але важко просувалось у східній частині, де нова столиця була встановлена у 330 році в Константинополі римським імператором Костянтином I Великим і християнство стало державною релігією імперії.

Християнське

Під час правління Карла I Великого франки встановили імперію, яку було визнано Папою Римським Священною Римською Імперією. Церква в західній і центральній Європі керувалася Папою Римським і розкололася зі східним грекомовним патріархатом. Скандинавія, Німеччина, Британія та інші нехристиянські країни північного заходу були долучені до Західної церкви, тоді як Русь і більшість східної Європи до Східної церкви.

Новітній час[ред. | ред. код]

В період новітньої історії нові цивілізаційні кордони світу почали визначатися такими чинниками як економічна та політична системи. У з'вязку з цим світ умовно поділився на країни, що успішно подолали історичний період індустріалізації та мають розвинену систему вільного та ринку та соціальну економіку. Політичний чинник — це сучасна ліберальна демократична система, розвинені політичн та соціальні інститути держави і суспільства, безумовне дотримання поділу властей на законодавчу, виконавчу та судову; їх незалежність одна від іншої.

У зв'язку з цим світ умовно поділявся на:

Деякі країни західного світу належали до нього тільки економічно. Наприклад Фінляндія, була у військово-політичному значенні цілком в радянській сфері впливу (див. наприклад Фінляндизація), але залишалася нейтральною. У 1955-му році, коли Австрія знову стала незалежною республікою на умовах нейтралітету, але як країна, яка лежала на заході від Залізної Завіси і перебувала у сфері впливу США. Туреччина ж була членом НАТО, але не розглядалася як частина Першого або Західного світу, бо була у економічному та політичному сенсі чисто «країною що розвивається», тобто була країною «Третього світу». Іспанія не приєднувалася до НАТО до 1982-го року і зробила це лише по смерті диктатора Франко. Тоді визначення Західний світ стало синонімом Першого світу, що включало згадані західноєвропейські країни, за винятком Туреччини.

Останні визначення[ред. | ред. код]

Західна Європа — частина Західного світу

Хоча термін «Західний світ» не має чіткого інтернаціонального визначення, не використовується в дипломатичних процедурах, але все одно широко вживаний в інших сферах. Наприклад, в академічних статтях загалом термін використовують відносно тих часів і територій, які відносяться до Західної Римської імперії.

Термін «Північ» часом також вживали (особливо раніше) як заміну терміну «Захід», особливо у критичному ключі, як більш жорстке визначення. Північ визначає розташування розвинутих країн, більшість з яких дійсно знаходиться в Північній півкулі і далеко на північ від екватора. Хоча Ізраїль, Сінгапур, Тайвань або Гонконг не є розташованими на півночі і не є членами Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD), вони також вважаються такими, які належать до «західних» і до «північних» країн, завдяки високому рівню життя та їх соціальній, політичній і економічній структурі, яка схожа на інші країни OECD.

«Захід» вживають також у критичному ключі, коли згадують про вплив Заходу в його історії імперіалізму і колоніалізму.

Існує етно-центрична компонента визначення «Західна цивілізація», сконцентрована довкола «західної культури». Британський письменник Редьярд Кіплінг написав про цей культурний контраст: «Схід є Схід, і Захід є Захід, і ніколи ці близнюки не зустрінуться», — тобто людина з Заходу ніколи не зрозуміє азійську культуру, яка дуже відрізняється від західної культури.

Існують ще поняття Близький Схід і Далекий Схід — обидва ці поняття протилежні Заходу. Для Сходу різниця між Східною Європою і Західною Європою менш значна, наприклад, Росію на Сході можуть вважати «Заходом», позаяк це країна європейська і християнська. Часто люди на Сході називають людей на Заході «західняками» (англ. «Westerners»)

Україна в контексті Західної цивілізації[ред. | ред. код]

Україна займає велику територію, це найбільша держава, повністю розташована в Європі. Її складна історія, багато часу в колоніальній залежності від різних країн та знаходження на перехресті Європи з Азією зумовили сучасну ментальність в суспільстві. Отже, спори стосовно належності до якоїсь окремої цивілізації залишаються відкритими.

Частина суспільства вважає, що Україна є невід'ємною частиною Західної цивілізації. Так думають переважно на заході та в центрі країни. А частина народу (південь та схід) впевнена, Україна належить до російсько—православної цивілізації, т. зв. «російського світу». Проблема в тому, що в цьому «світі» тільки Росія вважає себе головною, а наша країна для неї колонія, «менший брат», що не має власної ідентичності.

На даний момент домінує прозахідна позиція. Проголошений курс на членство в ЄС та НАТО, до типових прозахідних структур є підтвердженням цьому. Більшості свідомих патріотичних громадян притаманна думка та впевненість в тому, що ми є частиною Європи. Західні моральні цінності й ідеали (демократія, свобода, гідність та ін.) притаманні здавна українцям. Проте протилежна проросійська точка зору багато в чому зумовлена впливом Росії, завданням якої є знищення держави як такої або положення в якості васала.

Але є українці, які вважають, що Україною проходить цивілізаційний розлом між Заходом та Сходом. Через те ситуація в країні нестабільна та утримувати державу як одне ціле зможе зважена нейтральна політика.

Де саме цей розлом найбільш ймовірно вказують результати виборів у 2004 — 2010 роках. Тут простежувалася чітка межа між областями, де виборці підтримують прозахідні сили та виборцями, які зберігали проросійські симпатії. [1]

Результати переголосування другого туру по регіонах, 2004 р.

Саме через такі розбіжності, через обдурювання проросійськи налаштованого населення пропагандою Кремля, стала можлива російсько-українська війна як остання спроба Росії втримати Україну в своїй орбіті та закрити їй шлях до євроінтеграції, бажанню стати повноцінною європейською державою.

Що цікаво, Україну здебільшого вважають східноєвропейською країною, але географічний центр Європи знаходиться на Закарпатті, тому західні області розташовані в Центральній Європі. А населення цих земель вважають типовими європейцями. Але на півдні, по Керченській протоці в Криму проходить уявна межа Європи з Азією.

До останнього часу багато хто на Заході не вважав Україну західною країною, часто споріднюючи з Росією. Однак події Євромайдану, окупація Росією Криму та Російсько-українська війна, що вибухнула слідом, все більше формують уявлення про Україну як про країну, яка принаймні прагне приєднатися до західної цивілізаційної системи. Багато людей на Заході висловлюють солідарність з вибором Україною демократичних цінностей, схвально оцінюють прагнення її народу.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. у багатьох російських авторів кінця ХІХ, початку ХХ ст. — як «азійщина»
  2. У сучасному розумінні така країна як Японія культурно-історично належить до азійського світу, але політично, економічно та військово — до «західного світу». Австралія та Нова Зеландія належать до «східного світу» тільки географічно і частково торгово.
  3. У радянській термінології

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • М. Капітоненко. Пакс американа // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.529 ISBN 978-966-611-818-2
  • Н. Хамітов. Захід та Схід // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 222. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • В.Заблоцький. Оксиденталізм - Орієнталізм // ФЕС, с.447
  • Л. Менжуліна. Наступність у культурі // ФЕС, с.408