Баклажан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Eggplant / Aubergine
Solanum melongena ja02.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Айстериди
Порядок: Пасльоноцвіті (Solanales)
Родина: Пасльонові (Solanaceae)
Рід: Паслін
Вид: Баклажан
Біноміальна назва
Solanum melongena
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Solanum melongena
EOL logo.svg EOL: 581188
IPNI: 820053-1
ITIS logo.svg ITIS: 30446
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4111

Баклажа́н — трав'яниста рослина Solanum melongena, родини пасльонових (Solanaceae). Походить із тропіків Азії (Східна Індія).

Слово «баклажан» запозичене з турецької мови: patlydžan від перс. bādinǰān (bādindžān)[1][2].

Загальна інформація[ред.ред. код]

Культивується в субтропічних і тропічних країнах, на Кавказі, в країнах Середньої Азії; в Україні — в усіх областях, при цьому промислові плантації зосереджені найбільше на піщаних і чорноземних ґрунтах степу й лісостепу, а в лісовій зоні вирощується переважно для власного споживання. Баклажан вимогливий до тепла й вологи, найкраще росте на родючих зрошуваних землях. Баклажани вирощують з розсади. Урожайність — 14—35 т/га. Плоди бувають від світло- до чорнофіолетових (найчастіше), білі, зелені, рябі, сині, чорні, кремові, янтарні; гладкі, гранені і репані; довгі, дугоподібні і кулясті. Вони багаті вуглеводами, білками, дубильною кислотою і вітамінами.

Споживають плоди, які не досягли фізіологічної стиглості. Вони м'ясисті, м'якуш білий. Форма і розмір плодів залежать від сорту. Баклажан займає видне місце у кулінарії: його вживають вареним, тушеним, жареним, печеним, маринованим, запарюють сушений чи морожений та навіть сирим. Також баклажан — цінна сировина для консервування (баклажанна ікра). У холодильнику зберігається дуже довго, а в морозильній камері — до наступного урожаю.

Вирощування[ред.ред. код]

Хоч в Україні й культивується скрізь, без розсади встигнути тримати більш-менш значні плоди украй важко. Навіть у степових областях треба бодай замочити зерна в приміщенні для пророщування. Проростають баклажани легко, але довго: два тижні, а то й місяць. Рекомендується кілька разів промивати у воді 50 гр. Цельсія для змивання ефірних олій з поверхні насіння та для сприяння пробудженню. Ще одна причина сіяти на розсаду — це те, що паростки боться не лише заморозків, а й навіть температур, близьких до нуля, отже вони мають зміцніти в теплі до середини травня (в умовах лісової і лісостепової зони). Дорослі рослини помітно вегетують лише за температури понад 10 гр. Цельсія.

Промислові посадки можливі у Миколаївській, Херсонській, Кримській, Одеській, Черкаській, частково Вінницькій, Кіровоградській, Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській областях, в околицях Ужгорода та долині Дністра, любительскі — по всій Україні. На даний час ці можливості не повністю задіяні.

У лісостепу рослину висівають у кінці січня — першій декаді лютого, щоб з урахуванням пророщування мати 70-денну розсаду до травня, можна й пізніше, але це втрата врожайності.

Підсвітка в пасмурні дні не завадить, але суто для запобігання витягуванню. Довжина дня 9-11 годин, яка є в лютому, цілком оптимальна для цієї рослини.

Ще одна причина ранньої висадки на розсаду: якщо на початку травня не закладуться квіти — то їх чекати аж до тієї пори, поки день не піде на спад, бо рослина при довгому дні не цвіте. За цей час рослина добряче вигорить на сонці і зав'язь під кінець літа буде витягувати останні соки з ледь живого стебла. І звісно ж, виснажена рослина миттєво ляже на землю і зав'яне при першому ж осінньому зниженні температури (навіть без заморозку).

Висівається неглибоко, на кілька міліметрів і сходить досить довго, але дружно. При збільшенні глибини до 8 мм насіння сходитиме місяць, а при збільшенні до 2 см — два місяці. Зволоження потрібне оптимальне, але щойно наклюнута насінина легше переносить посуху за перезволоження. У випадку невчасного зволоження у насінини вистачить енергії до розкриття сім'ядоль, а от при перезволоженні може задихнутись і зігнити. Вода насінню в першу чергу є одним із сигналів до проростання.

Паростки досить сильні, не бояться пікування навіть з 2-3 парами листочків. А от поширена помилка — розміщати всі пасльонові поруч. Баклажанове листя через два тижні починає жухнути, забарвлюється у фіолетовий колір, гальмується ріст, якщо навіть в радіусі метра є паростки помідорів.

Натомість інші рослини-родичі: картопля і перець такої реакції не викликають, однак з картоплі налітає жук та інші хвороби. Між баклажанами з метою економії площі висівається зелень та бобові.

Шкідники, хвороби[ред.ред. код]

Фітофтора, колорадський жук, але в менших масштабах, ніж у картоплі.

Морозостійкість[ред.ред. код]

  • Розсада не витримує заморозків
  • Пагони, листя -4°С (до трьох коротких жовтневих заморозків, не щодня)
  • Корінь -5°С
  • Плоди -1°С
  • Квіти -1°С

Всі цифри дуже приблизні, у виснажених рослин морозостійкість знижується.

Якщо пагін обрізати і добре укрити перед морозами корінь, в районах з м'яким (зокрема, західноєвропейським або середземноморським) кліматом навесні кущ може відрости і уже в червні дасть перші плоди. В Україні це майже нереально, через суворі морози, але на підвіконні або оранжереї рослина може жити багато років.

Сорти[ред.ред. код]

Сині сорти далеко не найсмачніші, не найкорисніші і не найпрактичніші, тож навіть саме слово «синенькі» — явно застаріле.

Баклажани світлих, рябих сортів дуже ніжні, не гіркі.

Також у моді «пузаті» і кулясті баклажани.

Загалом в Україні поширені сорти: Делікатес, Напівдовгий, Донський 14, Сімферопольський 105, Довгий фіолетовий 239, Кримський 7/14, Матрос, Геліос (синя куля), Айсберг, Білосніжний тощо.

Заготівля насіння[ред.ред. код]

Плоди на насіння зривають у фазі біологічної стиглості. Необхідно вибрати найдосконаліші за всіма ознаками рослин (з великим числом зав'язей та плодів, нічим не хворі тощо). На цих рослинах залишають по 2 — 3 плоди. У кожному баклажані формується від 2 до 4 тис. насінин, але краще не ризикувати, і залишити кілька плодів на кількох рослинах: адже в процесі дозрівання рослина може зламатися або захворіти і тоді один-єдиний овоч, залишений на насіння, може не встигнути визріти.

Більше, ніж 2-3 залишати на одній рослині теж не доцільно: найправильніше протягом всього літа і осені отримати плоди двох-трьохтижневого віку. Тоді рослина буде інтенсивно цвісти і продовжувати утворення зав'язі до самого жовтня.

Найкращі фізичні якості у насіння плодів, сформованих на гілках перших трьох порядків. Використання плодів, що сформувалися пізніше, призводить до зниження енергії проростання, схожості та зменшення врожаю на 7 — 20 %.

Збір насіннєвих плодів проводиться у кінці вересня — початку жовтня в суху погоду зранку.

При самодозріванні завчасно знятих плодів перців і баклажанів схожість і енергія проростання насіння зростають. Однак у процесі зберігання вони скоріше знижують свої посівні якості, аніж насіння з плодів, які дозріли природним шляхом, висячи на рослині. Тому краще використовувати нормально визрілі плоди.

Схожість насіння баклажанів знижує низька температура, особливо чутливі насінини з недозрілих плодів. Справа в тому, що насіння переходить у стан спокою. Ось чому подальше прогрівання протягом 3 — 5 днів їх схожість підвищує.

З іншого боку, кілька короткочасних заморозків (винесення на вулицю або в холодильник) забезпечує стількість до малих заморозків у рослин, які виростуть з насіння.

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.
  2. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973