Левицький Орест Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Орест Іванович Левицький
Левицький Орест Іванович.jpg
Народився 13 (25) грудня 1848(1848-12-25)
с. Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 9 травня 1922(1922-05-09) (73 роки)
с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Місце проживання Україна
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНРFlag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg Українська СРР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Alma mater Київський університет
Галузь наукових інтересів історія
Заклад Українська академія наук
Науковий ступінь академік
Науковий керівник Антонович Володимир
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
4-го ст.

Леви́цький О́рест Іва́нович (псевдонім Маяченець; 13 [25] грудня 1848(18481225), село Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 травня 1922, с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, УСРР) — український історик, етнограф, письменник. Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, Київського товариства старожитностей і мистецтв, академік УАН (з 1918 pоку). В 1919—1921 та у 1922 роках — Президент Української (Всеукраїнської) академії наук (УАН, ВУАН)

Біографія[ред.ред. код]

Народився в родині священика в селі Маячка Полтавської губернії (нині — у Новосанжарському районі Полтавської області). Батько походив з козацько-старшинського роду Носів-Левицьких. В 1857—1859 роках навчався в початковій приватній школі, у 1859—1869 роках — у Полтавському духовному училищі й семінарії

З 1870 року навчався на юридичному, згодом перевівся на історико-філологічний факультет Київського імператорського університету Св. Володимира, учень Володимира Антоновича. Закінчив університет 1874 року, дипломна праця  — «Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века».

З 1874 по 1921 рік займав посаду відповідального секретаря Тимчасової комісії з розбору давніх актів у Києві, був її першим історіографом. Водночас працював (до 1906, за іншими джерелами — 1909 року) викладачем російської мови і письменства в 4-й Київській гімназії та викладачем географії в музичному училищі (1876—1877 роки), а також помічником завідувача Центрального архіву в Києві (1879—1887). Співробітник журналу «Кіевская старина».

Працював діловодом управління Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора та від 1913 року був першим секретарем Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва[1][2].

Після революційних подій 1917 року очолював громадські і державні комісії з питань української правничої термінології. Від 1918 року був членом Комітету для охорони пам'яток історії та мистецтва.

У листопаді 1918 року включений до складу перших фундаторів (академіків) Українській академії наук.

У лютому 1919 року брав участь у роботі зборів міської колегії Київського виконкому, що підготувала перейменування вулиць Києва[3][4][5][6].

Від грудня 1919 року — в. о. Голови-Президента УАН—ВУАН. Від 1921 року — голова правничого товариства при ВУАН. У березні 1922 року став Президентом ВУАН.

Загалом написав більше 200 наукових праць з правознавства й історії України XVI—XVIII століть. Автор багатьох історичних оповідань, повісті «Ганна Монтовт»[7] на матеріалах актових книг і судових документів Волині та Гетьманщини XVI—XVIII століть, розвідки «Сім'я та побут українців у XVI ст.»[8].

Власний архів, колекцію історичних документів та бібліотеку вчений 1921 року передав до ВУАН. Нині вони зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (особовий архів вченого загалом містить 162 одиниці зберігання).

Помер у селі Драбів, нині в Драбівському районі Черкаської області; похований у с. Митлашівка поблизу Драбова.

Нагороди[ред.ред. код]

Ушанування пам'яті[ред.ред. код]

У Полтаві існує вулиця Ореста Левицького.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Комарова И. И., 151. Киевское общество охраны памятников старины и искусства / Справочник научных обществ России (рос.)
  2. Федорова Л. Д., Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва // Інститут історії України Національної академії наук України
  3. Переименование улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 21 (29). — 18 февраля. — С. 4. (рос.)
  4. Совещание по вопросу о переименовании киевских улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 24 (32). — 21 февраля. — С. 3. (рос.)
  5. Новые названия улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 27 (35). — 25 февраля. — С. 4. (рос.)
  6. Перейменуванння вулиць у Киіві // Життя Поділля. — 1919. — № 68. — 10 березоля. — С. 3.
  7. Левицький, 1994, с. 96—151.
  8. Левицький, 1994, с. 190—255.

Джерела[ред.ред. код]