Левицький Орест Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Орест Іванович Левицький
Левицький Орест Іванович.jpg
Народився 13 (25) грудня 1848(1848-12-25)
с. Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 9 травня 1922(1922-05-09) (73 роки)
с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Місце проживання Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukranian State.svg УНРFlag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg Українська СРР
Національність українець
Alma mater Київський університет
Галузь наукових інтересів історія
Заклад Українська академія наук
Науковий ступінь академік
Науковий керівник Антонович Володимир
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
4-го ст.

Леви́цький О́рест Іва́нович (псевдонім Маяченець; 13 [25] грудня 1848(18481225), село Маячка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 травня 1922, с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, УСРР) — український історик, етнограф, письменник. Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, Київського товариства старожитностей і мистецтв, академік УАН (з 1918 pоку). В 1919—1921 та у 1922 роках — Президент Української (Всеукраїнської) академії наук (УАН, ВУАН)

Біографія[ред.ред. код]

Народився в родині священика в селі Маячка Полтавської губернії (нині — у Новосанжарському районі Полтавської області). Батько походив з козацько-старшинського роду Носів-Левицьких. В 1857—1859 роках навчався в початковій приватній школі, у 1859—1869 роках — у Полтавському духовному училищі й семінарії

З 1870 року навчався на юридичному, згодом перевівся на історико-філологічний факультет Київського імператорського університету Св. Володимира, учень Володимира Антоновича. Закінчив університет 1874 року, дипломна праця  — «Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века».

З 1874 по 1921 рік займав посаду відповідального секретаря Тимчасової комісії з розбору давніх актів у Києві, був її першим історіографом. Водночас працював (до 1906, за іншими джерелами — 1909 року) викладачем російської мови і письменства в 4-й Київській гімназії та викладачем географії в музичному училищі (1876—1877 роки), а також помічником завідувача Центрального архіву в Києві (1879—1887). Співробітник журналу «Кіевская старина».

Працював діловодом управління Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора та від 1913 року був першим секретарем Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва[1][2].

Після революційних подій 1917 року очолював громадські і державні комісії з питань української правничої термінології. Від 1918 року був членом Комітету для охорони пам'яток історії та мистецтва.

У листопаді 1918 року включений до складу перших фундаторів (академіків) Українській академії наук.

У лютому 1919 року брав участь у роботі зборів міської колегії Київського виконкому, що підготувала перейменування вулиць Києва[3][4][5][6].

Від грудня 1919 року — в. о. Голови-Президента УАН—ВУАН. Від 1921 року — голова правничого товариства при ВУАН. У березні 1922 року став Президентом ВУАН.

Загалом написав більше 200 наукових праць з правознавства й історії України XVI—XVIII століть. Автор багатьох історичних оповідань, повісті «Ганна Монтовт»[7] на матеріалах актових книг і судових документів Волині та Гетьманщини XVI—XVIII століть, розвідки «Сім'я та побут українців у XVI ст.»[8].

Власний архів, колекцію історичних документів та бібліотеку вчений 1921 року передав до ВУАН. Нині вони зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (особовий архів вченого загалом містить 162 одиниці зберігання).

Помер у селі Драбів, нині в Драбівському районі Черкаської області; похований у с. Митлашівка поблизу Драбова.

Нагороди[ред.ред. код]

Ушанування пам'яті[ред.ред. код]

У Полтаві існує вулиця Ореста Левицького.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Комарова И. И., 151. Киевское общество охраны памятников старины и искусства / Справочник научных обществ России (рос.)
  2. Федорова Л. Д., Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва // Інститут історії України Національної академії наук України
  3. Переименование улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 21 (29). — 18 февраля. — С. 4. (рос.)
  4. Совещание по вопросу о переименовании киевских улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 24 (32). — 21 февраля. — С. 3. (рос.)
  5. Новые названия улиц // Киевский Коммунист. — 1919. — № 27 (35). — 25 февраля. — С. 4. (рос.)
  6. Перейменуванння вулиць у Киіві // Життя Поділля. — 1919. — № 68. — 10 березоля. — С. 3.
  7. Левицький, 1994, с. 96—151.
  8. Левицький, 1994, с. 190—255.

Джерела[ред.ред. код]