Історичне товариство імені Нестора-Літописця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Історичне товариство імені Нестора-Літописця (рос. Историческое общество летописца Нестора при Киевском университете[1]) — наукове товариство з історії, що існувало в Києві протягом 18721931 років.

Засноване в 1872 р. на основі наукового гуртка в Києві, офіційно відкрилося в січні 1873 р.. У 1874 р. перейшло у відання Київського університету. З 1879 р. видавало «Читання в Історичному товаристві Нестора-літописця» (скорочено ЧІТНЛ, 24 томи до 1914 р.). Новий статут було прийнято в 1898 р.. Закрито в 1917 р.[2], але в 1921 р. відновило свою діяльність у складі Історико-філологічного відділу ВУАН. На початку 1930-х років було ліквідовано.

Напрямки діяльності товариства[ред.ред. код]

Етапи існування та діяльності[ред.ред. код]

У сучасній українській історіографії діяльність ІТНЛ умовно прийнято поділяти на три основні етапи:

Становлення[ред.ред. код]

1872—1893 рр., які стали періодом його становлення та формування, коли були створені його організаційні засади, визначилися пріоритетні напрями роботи у вивченні історії України. В цей час неухильно і поступово зростала кількість його членів (у 1873 р. — 6 почесних і 15 дійсних; у 1893 р.- відповідно 24 та 108), постійно долучалися до участі в його засіданнях студенти та представники громадськості. Доповіді, представлені на засіданнях ІТНЛ, торкалися найрізноманітніших аспектів давньої та середньовічної історії України й Росії, загальної історії, історіографії, бібліографії, археології, літературознавства тощо. Активну участь товариство взяло в підготовці та проведенні в Києві ІІІ Археологічного з'їзду (серпень 1874 р.).

Розширення діяльності[ред.ред. код]

У 1894—1917 рр. діяльність товариства значно активізувалася, а його авторитет суттєво зріс. Регулярно проводилися його засідання, було створено статут наукового товариства (у його підготовці найактивнішу роль відіграли М. Дашкевич та М. Володимирський-Буданов), за яким ІТНЛ надавалися досить широкі повноваження, зокрема історії України, затвердження дослідницьких тем на здобуття премій та надання їх, друкування праць товариства без сторонньої цензури та ін.. Затвердження 2-го Статуту ІТНЛ відбулося у 1894 р.. За ініціативи О. Лазаревського товариство в 1895 р. започаткувало читання лекцій в Київському університеті, а в 1904 р. вони були заборонені урядом Російської імперії.

Протягом цього періоду було опубліковано 17 книг «ЧІТНЛ», до яких увійшли наукові праці українських і російських істориків, філологів, літературознавців (монографії, статті, нариси), археографічні публікації, матеріали доповідей на засіданнях товариства, рецензії та огляди, присвячені різноманітним аспектам історії та філології, мистецтвознавства та філософії. Новою формою роботи ІТНЛ стала організація та читання публічних (спочатку безоплатних, а потім — платних) лекцій з історії, геології та ін. наук для громадськості Києва. Наприклад, у навчальному році 1898—1899 рр. 9 лекторів читали лекції з 11 курсів, на які лише протягом осіннього семестру записалося близько 250 слухачів. Крім того, ІТНЛ відіграло помітну роль у відновленні діяльності Вищих жіночих курсів у Києві, в проведенні в 1899 р. ХІ Всеросійського Археологічного з'їзду (Київ), в організації охорони пам'яток історії та культури. Весь цей час зміцнювалися його наукові контакти з ін. науковими інституціями та товариствами Російської імперії та поза її межами. ІТНЛ брало участь у підготовці й проведенні Всеросійських археологічних з'їздів у Києві, Ризі, Харкові, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Чернігові.

У 1910 р. з ініціативи членів ІТНЛ засновано було Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва[3].

Громадянська війна в Україні 1917—1921 рр. паралізувала діяльність товариства.

Період змін[ред.ред. код]

На третьому етапі своєї діяльності (1917—1931 рр.) ІТНЛ зазнало різноманітних змін як організаційного, так і суто наукового характеру. Вже з травня 1921 р. воно було приєднане до ВУАН на правах повної автономії у внутрішній науковій діяльності. У 1921 р. затвердженим третім статутом товариства було звужене коло діяльності до історії доби середньовіччя, культури, історіографії, бібліографії. У цей час його члени займалися переважно проблемами історії України феодальної доби. Як і раніше, основною формою діяльності залишалося влаштування засідань товариства, щоправда останні, на відміну від попередніх двох періодів, проводилися вже не регулярно. На цих засіданнях ІТНЛ зачитувалися доповіді та повідомлення його членів. Протягом цього етапу товариство вже не видавало «ЧІТНЛ» (остання їх книга вийшла в 1914 р.), а свої праці його члени публікували у виданнях ВУАН, наукових збірниках, часописах та окремими працями. Як і раніше ІТНЛ підтримувало зв'язки з іншими науковими товариствами та установами, спільно з ними проводило деякі засідання, організовувало екскурсії, конференції, наукові симпозіуми, з'їзди, займалося організацією охорони пам'ятників старовини тощо.

У 1931 р. по реорганізації ВУАН товариство було ліквідовано. За період діяльності ІТНЛ провело 700 засідань, випустило 24 книги «ЧІТНЛ».

Активні учасники[ред.ред. код]

Голови[ред.ред. код]

Головами товариства в різний час були

За часів головування Кулаковського Ю. (у 1904—1905, 1907—1917 роках) у зазначеному товаристві панували українофобські настрої й пріоритет надавався історико-філологічній тематиці[4].

Секретарі[ред.ред. код]

Відомі члени товариства[ред.ред. код]

Протягом майже 60-річного періоду існування ІТНЛ з ним була тісно пов'язана наукова діяльність багатьох відомих українських та російських істориків, серед яких відомі

та інші.

Наукова література[ред.ред. код]

Існує досить різноманітна спеціальна наукова література, яка стосується окремих напрямів діяльності ІТНЛ. Серед таких праць першими за часом появи були замітки засновників товариства М. Максимовича та І. Хрущова, а також активних членів товариства В. Базилевича, М. Дашкевича, І. Житецького, О. Нестроєва, А. Степовича та інших, в яких було підсумовано проміжкові результати діяльності товариства (у формі своєрідних звітів).

Від 1876 р. праці ІТНЛ друкувалися на сторінках видання «Університетські вісті» (рос. Университетские известия).

Окремі археографічні публікації, вміщені на сторінках видання «Читання в Історичному товаристві Нестора-літописця, ЧІТНЛ» (рос. Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца) від 1879 року, що були предметом досить ретельного джерелознавчого аналізу сучасних українських істориків М. Ковальського, Ю. Мицика, М. Литвиненко, Г. Швидько та ін.

Вже в радянський час основні напрями діяльності товариства стисло були висвітлені в узагальнюючих працях і енциклопедичних словниках, статтях В. Сарбея та О. Степанського. Особливу увагу відвів діяльності ІТНЛ у своїх працях сучасний український історик М. Колесник.

До кінця першого періоду функціювання товариства вийшло 7 книг «ЧІТНЛ», в яких було вміщено чимало змістовних наукових праць та археографічних публікацій, різних за жанром, обсягом, важливістю та значенням.

Видання[ред.ред. код]

  • (рос.)Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца. Киев, 1879—1913.
  • (рос.)Труды III Съезда в Киеве, в 1874 г. Киев, 1878. Т. 1—2.
  • (рос.)Поминки по А. А. Котляревском. Киев, 1892.
  • (рос.)Публичные лекции по геологии и искусству Киева. Киев, 1897.
  • (рос.)Сборник в память 900-летия Крещения Руси. Киев, 1899.
  • (рос.)Памяти Гоголя. Научно-литературный сборник. Киев, 1902.
  • (рос.)Изборник Киевский, посвященный Т. Д. Флоринскому. Киев, 1904.
  • (рос.)Eranos. Сб. статей по литературе и истории в честь Н. П. Дашкевича. Киев, 1906.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. — Львів, 1994. — Т.3. — С.886.
  • Колибанова К. В., «Історичне товариство Нестора-літописця» // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України — К.: Наукова думка, 2005. — Т.3 (Е-Й).
  • Наріжний С. Історичне товариство Нестора Літописця в Києві // Український історик. — 1975, р. XII. — Ч.1–2 (45–46). — С.29–44; Ч.3–4 (47–48). — С.43–60; 1976, р. XIII. — Ч.1–4 (49–52). — С.57–70.
  • Кревецький І., Історичне товариство Нестора-літописця // Літературно-науковий вістник, 1904, т. 28, с. 65 — 72.
  • Житецький І., Заходи коло організації історичного товариства в Києві // Україна. — 1929. — Січень — лютий. — С.23-30.
  • Бутич І. Л., Публікація документів у «Чтениях в Историческом обществе Нестора-летописца» // Український археографічний щорічник. — К., 1999. — Вип.3-4. — С.15-30.
  • Колесник М. П., Історичне товариство Нестора-літописця: основні етапи й напрями діяльності (1872—1931) // Український історичний журнал. — 1989. — № 9.
  • Колесник М. П., Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні // Український історичний журнал. — 1995. — № 5.
  • Губицький Л. В., Дослідження історії Росії в Історичному товаристві Нестора-літописця (1872—1931 рр.): автореферат дис. … канд. іст. наук. — К., 2002.
  • Сарбей В. Г., Розвиток науки в Києві у другій половині ХІХ ст. // Український історичний журнал. — 1982. — № 3. — С.67-76.
  • Ковпаненко Н. Г., Архітектурно-мистецька спадщина Наддніпрянської України у вітчизняних історичних дослідженнях (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — С.45—59, 77, 96, 229 та ін.
  • Ковпаненко Н. Г., Дослідження вітчизняної архітектурно-мистецької спадщини у діяльності Історичного товариства Нестора-літописця (1900-ті рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. статей. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2014. — Вип.19. — С.257—271.
  • Ковпаненко Н. Г., Внесок наукових товариств України в дослідження вітчизняної архітектурно-мистецької спадщини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Історія України: Маловідомі імена, події, факти (Зб. статей) // К.: Інститут історії України НАНУ, 2006. — Вип.33. — С.4—16.
  • Микитчук С. П., Історичне товариство Нестора літописця — осередок етнографічних досліджень Наддніпрянської України (кінець XIX — початок XX ст.) // Література та культура Полісся: зб. наук.праць. — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2009. — Вип.57. — С.220—228.
  • Нестроев А. И., Историческое общество летописца Нестора в Киеве (1873—1890 гг.) // Историческое обозрение: Сборник исторического общества при СПб университете. — СПб., 1891. — Т.2. — С.114—132.(рос.)
  • Дашкевич Н. П., Историческая записка о возникновении и деятельности Исторического общества Нестора-Летописца по январь 1898 г. // Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца. — 1899. — Кн.13.(рос.)
  • Дашкевич Н. П., 25-летие Исторического общества Нестора-летописца. — К., 1899.(рос.)
  • Устав Исторического общества Нестора-Летописца. «Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца», 1894, кн. 8. (рос.)
  • Базилевич В., Историческое Общество Нестора Летописца (1919—1921 гг.) //Русский исторический журнал. — Петроград, 1922. — Кн.8. — С.327−329.(рос.)
  • Степович А., К 50-летию Киевского Исторического Общества Нестора-летописца // Slavia. — Прага, 1927—1928. — VI. -№ 4. — С.843—844.(рос.)
  • Колесник М. П., Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца (1879—1914): Бібліографічний довідник — К., 1989. — 84 с.
  • Колесник М. П., Вклад исторического общества Нестора-летописца в археографию истории Украины // Исследования по археографии и источниковедению отечественной истории XVI—XX вв. — Днепропетровск, 1990. — Вып. 8. — С. 123—129.
  • Круглова Л. Б., Публикация источников по истории Украины на страницах научного журнала «Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца»: автореферат дис. … канд. ист. наук. — К., 2009.

Посилання[ред.ред. код]