Лейшманіози

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Лейшманіоз)
Перейти до: навігація, пошук
Лейшманіози
Leishmania tropica - один із збудників шкірного лейшманіозу
Leishmania tropica - один із збудників шкірного лейшманіозу
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B55
DiseasesDB 3266
MedlinePlus 001386
eMedicine emerg/296
MeSH D007896
CMNS: Лейшманіози на Вікісховищі


Лейшманіо́зи (лат. Leishmaniasis) — група паразитарних природно-вогнищевих інфекційних хвороб, в основному трансмісивних зоонозів, поширених у тропічних і субтропічних країнах. Їх спричинюють найпростіші з роду Leishmania, які передаються людині через укуси москітів.

Передача інфекції[ред.ред. код]

Передача відбувається через москітів з родини Метеликових. У 1950-х роках чисельність москітів (лат. Phlebotominae) значно зменшилась через використання інсектицидів (головним чином ДДТ) проти комарів Анофелес, переносників малярії. У 21-му столітті популяція відновила свою первісну кількість, внаслідок чого в Середземномор'ї знову почастішали випадки захворювання на лейшманіози у людей і тварин.

Рівень захворюваності у людей і собак залежить від локальної популяції москітів, чисельності комах і притаманному їм ступеню кусючості.

Захворюваність лейшманіозами у собак місцями є дуже високою. Так в Андалузії інфіковано близько 42 % собак, на Сицилії близько 80 %.

Патогенез[ред.ред. код]

Для розвитку паразиту потрібно два хазяїни. Один із них кусюча комаха, в крові якої розвиваються і розмножуються лейшманії в джгутиковій промастиготній формі (розмір 10-15мкм). Другим хазяїном є представник хребетних, в тому числі і людина, в організмі якого збудник перебуває в амастиготній безджгутиковій формі (розміри суттєво менші від 2 до 5 мкм). Тут паразити знаходяться переважно в середині макрофагів (внутрішньоклітинно) — особливо в органах системи мононуклеарних фагоцитів.

Лейшманії можуть нейтралізувати кислоту фагосом і захоплювати вільні радикали кисню всередині макрофагів. Тут також проходить їхнє розмноження шляхом поділу.

Після попадання інфікованої крові в кишечник москіта збудник розмножується ще у безджгутиковій формі. Пізніше вони трансформуються у велику джгутикову форму. За допомогою джгутиків лейшманії активно просуваються до хоботка комахи і при наступному укусі попадають на шкіру. Там вони поглинаються дендритними клітинами і макрофагами, і розмножуються всередині них. Після розмноження паразити руйнують клітинну мембрану таким чином попадають в організм, а звідти в нові клітини імунної системи, Цей процес проходить переважно в лімфатичних вузлах, кістковому мозку, селезінці, печінці. Інкубаційний період при цьому може сильно відрізнятися і становити від одного місяця до семи років.

Зазвичай на збудник в організмі тварини чи людини виділяються антитіла, та незважаючи на прикріплення антитіл збудник ще здатний інфікувати, він поглинається макрофагом й інфекція поширюється далі. Із збільшенням тривалості захворювання імунна відповідь стає все менш специфічною, що призводить до надлишку циркулюючих комплексів антиген-антитіло, що в свою чергу може призвести до виникнення вісцеральних форм лейшманії, ниркової недостатності і до смерті.

Класифікація[ред.ред. код]

Існує поділ лейшманіозів за клінічно-географічними факторами на:

Класифікація людських лейшманіозів згідно МКХ-10[ред.ред. код]

  • B.55. Лейшманіоз
    • B.55.0 Вісцеральний лейшманіоз
    • B.55.1 Лейшманіоз шкіри
    • B.55.2 Лейшманіоз шкіри та слизових оболонок
    • B.55.9 Лейшманіоз, неуточнений

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Існує багато форм захворювання, які систематизують відповідно до географічного поширення лейшманій. Діапазон форм поширюється від спонтанно самовиліковуваних поодиноких виразок до летальних генералізованих форм захворювання. У світі розрізняють 3 основних форми лейшманіозів.

Вісцеральний лейшманіоз[ред.ред. код]

При вісцеральному лейшманіозі (відомому ще як гарячка Дум-Дум, чорна гарячка або кала-азар) уражаються внутрішні органи. Збудники — L. Donovani, у Європі — L. Infantum. Ймовірно це захворювання поширилося з стародавньої східної Африки через Близький Схід до Індії.[1][2][3][4]

Нещодавно палеонтологам під керівництвом Альберта Р. Цінка вдалося виділити мітохондріальну ДНК Leishmania donovani з давньоєгипетських мумій Середнього царства.[5]

У 1977 році спостерігали велику епідемію вісцерального лейшманіозу в Індії (північний Біхар). Тоді захворіло близько 70000 осіб. Термін кала-азар походить з хінді і означає «чорна шкіра». Вісцеральний лейшманіоз поширений не лише в Індії і Китаї. Він зустрічається і в Європі, (зокрема, Середземномор'я, від Португалії до Туреччини, а також в Південній Америці, в першу чергу в Бразилії).

При гістологічному дослідженні можна розпізнати типові для цього захворювання човникоподібної форми лейшманії в макрофагах. Без лікування близько 3 % хворих помирають.

Лейшманіоз шкіри[ред.ред. код]

Шкірна форма лейшманіозу з локалізацією на кисті

Шкірний лейшманіоз (хвороба Боровського, багдадська виразка, каучукова виразка) уражує, на відміну від вісцерального лейшманіозу, виключно шкіру і не зачіпає внутрішні органи. Переносниками є москіти чи метеликові. Комахи заражуються збудниками лейшманій під час смоктання крові; потім в травному каналі самок москітів збудники проходять цикл розвитку, потім нові лейшманії попадають у хоботок. При укусі інфікованим москітом відбувається подальша передача паразита. Збудниками цього виду лейшманії є L. tropica major, L. tropica minor, L. tropica infantum та L. aethiopica.

Москіти є поганими літунами. Вони шукають незахищене тіло. Місце укусу комара спочатку червоніє, виникає свербіж і утворюється вузлик, який трансформується в папулу, яка в свою чергу перетворюється в болючу гнійну виразку. Діаметр виразки може бути в межах від 1 до 10 см. Розмноження паразитів обмежується часто місцем укусу. Виразка найчастіше зустрічається на обличчі. Клінічно розрізняють вологу (L. tropica major), суху (L. tropica minor) і дифузну (L. tropica infantum і L. tropica aethiopica) форми лейшманіозу. Від лікування при перших двох формах відмовляються, оскільки виразка протягом 6-12 місяців проходить самостійно. На жаль, часто рубці спотворюють обличчя. Дифузний лейшманіоз шкіри самостійно не проходить.

Лейшманіоз шкіри та слизових оболонок[ред.ред. код]

Лейшманіоз шкіри та слизових оболонок (відомий у південній Америці як ута і еспундія). При цьому уражається як шкіра, так і слизові оболонки. Збудник L. brasiliensis brasiliensis і переноситься метеликовими. Клінічно відрізняється тяжким тривалим деструктивним враженням шкіри, яке не проходить самостійно.

Лейшманіози у тварин[ред.ред. код]

Лейшманіоз може зустрічатися в домашніх тварин, переважно в собак. Хоча описані захворювання котів, гризунів, великої рогатої худоби. Собаки і гризуни найважливіші резервуари збудників. Люди швидше за все не були первинними хазяїнами лейшманій. Оскільки лейшманії можуть вражати майже всі системи органів, хвороба може мати дуже різноманітні прояви. У переважної більшості хворих тварин вражається тільки шкіра. За клінічною картиною можна визначити прогноз захворювання:

  • Симетрична втрата шерсті і утворення лупи: близько 60 % випадків; розвивається переважно у тварин з нормальною імунною системою; процес починається на голові і поширюється на інші частини тіла;
  • Шкірна виразка над кістковими виступами, на кінчику хвоста, на вухах і на межі шкіри і слизової оболонки: зустрічається у 20 % хворих тварин і вказує на ослаблену імунну систему. Симптоми виникають з однієї сторони і викликаються безпосередньо паразитами, хоча можуть також спричинятися через імонокомплекси, викликаючи васкуліт.
  • Утворення вузликів у шкірі: прибулі макрофаги призводять до утворення вузликів у товщі шкіри; потім імунні клітини поділяються тільки незначно. Цей варіант виникає приблизно у 12 % хворих тварин і вказує на недостатню імунну відповідь.
  • Генералізована дегенерація шкіри з утворенням пустул на тулубі: найрідша форма близько 4 %. Пустули наповнені негнійною рідиною і власними паразитами. Патогенез цієї форми є недостатньо вивчений і нема жодних вказівок на зв'язок з імунною системою хворих тварин.

Поряд з описаними порушеннями на шкірі можуть з'являтися й інші порушення, такі як гіперкератоз, параніхії, безпігментні плями на носі і пащі. Може уражатися слизова оболонка.

При хворобі шкіри часто можуть вражатися внутрішні органи (вісцеральний лейшманіоз). Залежно від вражених органів можливі наступні прояви захворювання: гепатит, гастроентерит, ниркову недостатність, васкуліт, остеомієліт, поліартрит, неврити і міозити.

Через вище згадане різноманіття клінічних картин діагностика може бути важкою. Тим більше, що для України хвороба не є ендемічною і не належить до звичних діагнозів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. P. Desjeux: Leishmaniasis. Nature reviews. Microbiology, Sept. 2004, Nr. 2; S. 692, PMID 15378809
  2. S. M. Beverley: Protozomics: Trypanosomatid parasite genetics comes of age. Nature reviews. Genetics, Jan. 2003, Nr. 4, S. 11-9, PMID 12509749
  3. B. L. Herwaldt: Leishmaniasis. Lancet, Oct. 1999, Nr. 354, S. 1191-9, PMID 10513726
  4. F. Pratlong, J. Dereure et al.: Sudan: the possible original focus of visceral leishmaniasis. Parasitology, Juni 2001, Nr. 122, S. 599–605. PMID 11444612
  5. Albert R. Zink et al.: Letter: Leishmaniasis in Ancient Egypt and Upper Nubia. Emerging Infectious Diseases, Oct. 2006, Vol. 12, Nr. 10, vollständiger Text

Посилання[ред.ред. код]

Rod of Asclepius2.svg Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.