Емма Голдман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Емма Голдман
Portrait Emma Goldman.jpg
Народилася 27 червня 1868(1868-06-27)
Каунас, Ковенський повіт, Ковенська губернія, Російська імперія[1]
Померла 14 травня 1940(1940-05-14) (71 рік)
Торонто, Онтаріо, Канада[1]
інсульт
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the United States.svg США
Національність євреї
Діяльність політична активістка, анархістка, журналістка, політична філософиня, феміністка, лекторка, активістка, видавчиня, антивоєнний активіст
Конфесія атеїзм

Е́мма Го́лдман (*27 червня 1869 — †14 травня 1940), відома також як Червона Емма — анархістка першої половини 20 століття.

Біографія[ред.ред. код]

Емма Голдман народилася у 1869 році в дрібнобуржуазній єврейській родині в Ковно (сучасний Каунас, Литва), де її родина мала невеликий готель. Емігрувала до США в 1885 році і жила у Нью-Йорку, де в 1889 році приєдналася до анархічного руху. Зацікавившись анархізмом після Бунту на Хеймаркеті, Гольдман стала письменником і відомим лектором анархістської філософії, прав жінок, і соціальних питань, збираючи тисячні натовпи.

Померла Емма Голдман 14 травня 1940 року в Торонто. Американською імміграційною владою був даний дозвіл на її поховання в США, і вона була похована в Форест Парк, штат Іллінойс.

На могилі Емми Голдман написано «Liberty will not descend to a people, a people must raise themselves to Liberty» («Свобода не зійде згори на людей. Люди повинні піднятися до Свободи»).

Депортація в Радянську Росію[ред.ред. код]

Фото Гольдман, що висилається в РРФСР. 1919 рік.
Емма Гольдман виступає на похоронах П. А. Кропоткіна - останньому публічному заході анархістів в Радянській Росії.

Коли Емма вийшла з в'язниці , в США розгорнулася антикомуністична кампанія: «Рейди Палмера» спрямовані проти «червоних» - ліворадикальних активістів, як комуністичного, так і анархічного толку. В ході цієї кампанії було порушено справу про депортацію Гольдман: вона підлягала депортації відповідно до законів про анархізм і про підбурюванні до заколоту, а також як іноземка, що два або більше разів притягувався до кримінальної відповідальності. В ході процесу звинувачення представляв не хто інший, як Едгар Гувер особисто. Гувер охарактеризував Емму Гольдман як одного з найнебезпечніших анархістів Америки . 21 грудня 1919 рік а (за три роки до « Філософського пароплава») 249 осіб, включаючи Емму Гольдман, Олександра Беркмана і велику групу інших депортованих з числа уродженців колишньої Російської імперії, були посаджені на пароплав «Буфорд» ( «Червоний / Радянський ковчег») і відправлені в Радянську Росію. «Буфорд» висадив пасажирів у фінському порту Ханко, звідки ті дійшли до Белоострова, де їх з тріумфом зустріли більшовики. В РРФСР Гольдман їхала повна ейфорії і, незважаючи на свій скепсис до будь-якої держави, готова підтримати більшовиків - хоча шляхи анархістів і марксистів розійшлися ще в Першому Інтернаціоналі. Однак, дійсність виявилася далекою від її уявлень. Прибувши в Петроград, вони з Беркманом були пригнічені словами партійного функціонера, який назвав свободу слова «буржуазною надмірністю». Вони особисто зустрілися з Володимиром Іллічем Леніним, запевняв їх, що революційна влада не може діяти інакше в умовах контрреволюції та іноземної інтервенції. Бажає працювати в ім'я революції Гольдман і Беркманна Радянська влада доручила проїхати по країні з метою збору документів для архіву революції. Незабаром відбулася її зустріч в Гуляйполе з Нестором Івановичем Махно. Емма прожила в Росії два роки (в той час вона була добре знайома з Джоном Рідом і Луїзою Брайант), але придушення Кронштадтського повстання стало для неї точкою неповернення - як писала сама Гольдман, «ідея покинути Росію до цього жодного разу не народжувалася в моїй голові», але після Кронштадта вони з Беркманом прийняли однозначне рішення виїхати. Як тільки став можливий виїзд з Росії за кордон, вони в грудні 1921 року покинули «першу в світі державу робітників і селян» і відправилися в Ригу. Свої враження Гольдман виклала в серії статей для газети Джозефа Пулітцера «New York World», а потім в книзі «Моє розчарування в Росії» ( My Disillusionment in Russia , 1923-1924) .

Праці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]