Емма Голдман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емма Голдман
Portrait Emma Goldman.jpg
Народилася 27 червня 1868(1868-06-27)
Ковно, Російська імперія[1]
Померла 14 травня 1940(1940-05-14) (71 рік)
Торонто, Канада[1]
·інсульт
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the United States (1912-1959).svg США
Національність євреї
Діяльність політична активістка, анархістка, журналістка, політична філософиня, феміністка, лекторка, активістка, видавчиня, антивоєнний активіст
Володіє мовами англійська, німецька, російська і Їдиш
Magnum opus Living My Life[d][2], Анархізм та інші есе, The Social Significance of the Modern Drama[d], Моє розчарування в Росії і My Further Disillusionment in Russia[d]
Конфесія атеїзм

Е́мма Го́лдман (*27 червня 1869 — †14 травня 1940), відома також як Червона Емма — анархістка, феміністка першої половини 20 століття. Удостоєна місця в "Поверху спадщини".

Біографія[ред. | ред. код]

Емма Голдман народилася у 1869 році в дрібнобуржуазній єврейській родині в Ковно (сучасний Каунас, Литва), де її родина мала невеликий готель. Емігрувала до США в 1885 році і жила у Нью-Йорку, де в 1889 році приєдналася до анархічного руху. Зацікавившись анархізмом після Бунту на Хеймаркеті, Гольдман стала письменницею і відомою лекторкою анархістської філософії, прав жінок і соціальних питань, збираючи тисячні натовпи.

Померла 14 травня 1940 року в Торонто. Американською імміграційною владою був даний дозвіл на її поховання в США, і вона була похована в Форест Парк, штат Іллінойс.

На могилі Емми Голдман написано «Liberty will not descend to a people, a people must raise themselves to Liberty» («Свобода не зійде згори на людей. Люди повинні піднятися до Свободи»).

Депортація в Радянську Росію[ред. | ред. код]

Фото Голдман під час висилки в РРФСР. 1919 рік.
Емма Голдман виступає на похоронах П. А. Кропоткіна - останньому публічному заході анархістів в Радянській Росії.

Коли Голдман вийшла з в'язниці, у США розгорнулася антикомуністична кампанія: «Рейди Палмера», спрямовані проти «червоних» - ліворадикальних активістів (як комуністичного, так і анархічного спрямування). В ході цієї кампанії було порушено справу про депортацію Голдман: вона підлягала депортації відповідно до законів про анархізм і підбурювання до заколоту, а також як іноземка, що два або більше разів притягувався до кримінальної відповідальності. В ході процесу звинувачення представлявЕдгар Гувер особисто, котрий охарактеризував Голдман як одного з найнебезпечніших анархістів Америки. 21 грудня 1919 (за три роки до «Філософського пароплава») 249 осіб, включаючи Емму Голдман, Олександра Беркмана і велику групу інших депортованих з числа уродженців колишньої Російської імперії, були посаджені на пароплав «Буфорд» («Червоний / Радянський ковчег») і відправлені в Радянську Росію. «Буфорд» висадив пасажирів у фінському порту Ханко, звідки ті дійшли до Белоострова, де їх з тріумфом зустріли більшовики.

В РРФСР Гольдман їхала, сповнена ейфорії і, незважаючи на свій скепсис до будь-якої держави, готова підтримати більшовиків - хоча шляхи анархістів і марксистів розійшлися ще в Першому Інтернаціоналі. Однак, дійсність виявилася далекою від її уявлень. Прибувши в Петроград, Голман з Беркманом були пригнічені словами партійного функціонера, який назвав свободу слова «буржуазною надмірністю». Вони особисто зустрілися з Леніним, котрий запевняв їх, що революційна влада не може діяти інакше в умовах контрреволюції та іноземної інтервенції.

У відповідь на бажання працювати в ім'я революції радянська влада доручила Голдман і Беркману проїхати по країні з метою збору документів для архіву революції. Незабаром відбулася зустріч Голдман в Гуляйполі з Нестором Махно.

Голдман прожила в Росії два роки (в той час була добре знайома з Джоном Рідом і Луїзою Брайант), але придушення Кронштадтського повстання стало для неї точкою неповернення - як писала сама Голдман, «ідея покинути Росію до цього жодного разу не народжувалася в моїй голові», але після Кронштадту вони з Беркманом прийняли однозначне рішення виїхати. Як тільки став можливий виїзд з Росії за кордон, Голдман і Беркман в грудні 1921 року покинули «першу в світі державу робітників і селян» і направилися до Риги. Свої враження Голдман виклала в серії статей для газети Джозефа Пулітцера «New York World», а потім в книзі «Моє розчарування в Росії» (My Disillusionment in Russia, 1923-1924).


Праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]