Емма Голдман
| Емма Голдман | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
27 червня 1868, 1869[1][2][3] або 27 червня 1869[4] Ковно, Російська імперія[5] |
| Померла |
14 травня 1940 Торонто, Канада[5] ·інсульт |
| Поховання | Іллінойс |
| Громадянство (підданство) |
 Російська імперія.svg){kind=small} США |
| Національність | євреї |
| Діяльність | політична активістка, анархістка, журналістка, політична філософиня, феміністка, лекторка, видавчиня, антивоєнна активістка, автобіограф, медична сестра, письменниця |
| Галузь | філософія |
| Знання мов | англійська, німецька, російська і Їдиш |
| Magnum opus | Living My Lifed[6], Анархізм та інші есе, The Social Significance of the Modern Dramad, Моє розчарування в Росії і Моє подальше розчарування в Росіїd |
| Конфесія | атеїзм |
Е́мма Го́лдман (Ґо́лдман; 27 червня 1869 — 14 травня 1940) — анархістка, феміністка першої половини XX століття, відома також як Червона Емма[7][8]. Удостоєна місця в "Поверху спадщини".
Біографія[ред. | ред. код]
Емма Голдман народилася у 1869 році в дрібнобуржуазній єврейській родині в Ковно (сучасний Каунас, Литва), де її родина мала невеликий готель. Емігрувала до США в 1885 році і жила у Нью-Йорку, де в 1889 році приєдналася до анархічного руху. Зацікавившись анархізмом після Бунту на Хеймаркеті, Гольдман стала письменницею і відомою лекторкою анархістської філософії, прав жінок і соціальних питань, збираючи тисячні натовпи.
Померла 14 травня 1940 року в Торонто. Американською імміграційною владою був даний дозвіл на її поховання в США, і вона була похована в Форест Парк, штат Іллінойс.
На могилі Емми Голдман написано «Liberty will not descend to a people, a people must raise themselves to Liberty» («Свобода не зійде згори на людей. Люди повинні піднятися до Свободи»).
Депортація в Радянську Росію[ред. | ред. код]
Коли Голдман вийшла з в'язниці, у США розгорнулася антикомуністична кампанія: «Рейди Палмера», спрямовані проти «червоних» - ліворадикальних активістів (як комуністичного, так і анархічного спрямування). В ході цієї кампанії було порушено справу про депортацію Голдман: вона підлягала депортації відповідно до законів про анархізм і підбурювання до заколоту, а також як іноземка, що два або більше разів притягувався до кримінальної відповідальності. В ході процесу звинувачення представлявЕдгар Гувер особисто, котрий охарактеризував Голдман як одного з найнебезпечніших анархістів Америки. 21 грудня 1919 (за три роки до «Філософського пароплава») 249 осіб, включаючи Емму Голдман, Олександра Беркмана і велику групу інших депортованих з числа уродженців колишньої Російської імперії, були посаджені на пароплав «Буфорд» («Червоний / Радянський ковчег») і відправлені в Радянську Росію. «Буфорд» висадив пасажирів у фінському порту Ханко, звідки ті дійшли до Белоострова, де їх з тріумфом зустріли більшовики.
В РРФСР Гольдман їхала, сповнена ейфорії і, незважаючи на свій скепсис до будь-якої держави, готова підтримати більшовиків - хоча шляхи анархістів і марксистів розійшлися ще в Першому Інтернаціоналі. Однак, дійсність виявилася далекою від її уявлень. Прибувши в Петроград, Голман з Беркманом були пригнічені словами партійного функціонера, який назвав свободу слова «буржуазною надмірністю». Вони особисто зустрілися з Леніним, котрий запевняв їх, що революційна влада не може діяти інакше в умовах контрреволюції та іноземної інтервенції.
У відповідь на бажання працювати в ім'я революції радянська влада доручила Голдман і Беркману проїхати по країні з метою збору документів для архіву революції. Незабаром відбулася зустріч Голдман в Гуляйполі з Нестором Махно.
Голдман прожила в Росії два роки (в той час була добре знайома з Джоном Рідом і Луїзою Брайант), але придушення Кронштадтського повстання стало для неї точкою неповернення - як писала сама Голдман, «ідея покинути Росію до цього жодного разу не народжувалася в моїй голові», але після Кронштадту вони з Беркманом прийняли однозначне рішення виїхати. Як тільки став можливий виїзд з Росії за кордон, Голдман і Беркман в грудні 1921 року покинули «першу в світі державу робітників і селян» і направилися до Риги. Свої враження Голдман виклала в серії статей для газети Джозефа Пулітцера «New York World», а потім в книзі «Моє розчарування в Росії» (My Disillusionment in Russia, 1923-1924).
Праці[ред. | ред. код]
- Анархізм та інші есе. New York: Mother Earth Publishing Association, 1910.
- Соціальне значення сучасної драми. Boston: Gorham Press, 1914.
- Моє розчарування в Росії. Garden City, New York: Doubleday, Page and Co., 1923.
- Мої подальші розчарування в Росії. Garden City, New York: Doubleday, Page and Co., 1924.
- Проживаючи своє життя. New York: Knopf, 1931.
 | В іншому мовному розділі є повніша стаття Emma Goldman(англ.) |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ LIBRIS — 2018.
- ↑ Проект Гутенберг — 1971.
- ↑ Enciclopedia delle donne
- ↑ Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
- ↑ а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118540475 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ https://openlibrary.org/works/OL2983647W/Living_my_life
- ↑ Goldman, Emma, 1869-1940. ([1972]). Red Emma speaks; selected writings and speeches. (вид. [1st ed.]). New York,: Random House. ISBN 0394470958. OCLC 483522.
- ↑ Red Emma's Bookstore Coffeehouse : About : Who is Red Emma?. web.archive.org. 2008-05-06. Процитовано 2019-08-18.
Посилання[ред. | ред. код]
- Емма Голдман — Біографія
- Міхаель Дорфман. Эмма Гольдман — борьба и любовь
- Валентин Андросов. Російська революція: розчарування Емми Голдман // Спільне. — 25 грудня 2017
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
