Манліо Скопіно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Манліо Скопіно
Scopigno-solo.jpg
Особові дані
Народження 20 листопада 1925(1925-11-20)
  Пауларо, Італія
Смерть 25 вересня 1993(1993-09-25) (67 років)
  Рієті, Італія
Прізвисько філософ (італ. il Filosofo)[1]
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
Італія «Рієті»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1946–1948 Італія «Рієті» 56 (0)
1948–1951 Італія «Салернітана» 87 (?)
1951–1953 Італія «Наполі» 7 (1)
1953–1954 Італія «Катандзаро» 6 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1953–1955 Італія «Рієті»
1955–1957 Італія «Тоді»
1957–1958 Італія «Рієті»
1958–1959 Італія «Ортона»
1959–1961 Італія «Ланероссі» (помічник)
1961–1965 Італія «Ланероссі»
1965 Італія «Болонья»
1966–1967 Італія «Кальярі»
1967 США «Чикаго Мустангс»
1968–1972 Італія «Кальярі»
1973 Італія «Рома»
1974–1976 Італія «Ланероссі»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Манліо Скопіно (італ. Manlio Scopigno, 20 листопада 1925, Пауларо — 25 вересня 1993, Рієті) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. У цьому статусі здобув найбільших результатів, ставши чемпіоном Італії з «Кальярі» у сезоні 1969/70.

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 20 листопада 1925 року в місті Пауларо на півночі Італії. Втім ріс Манліо в Рієті, куди він переїхав зі своєю родиною після того, як його батько, професійний лісник, був переведений туди. Там Скопіно також почав грати в футбол і пройшов через молодіжні команди місцевого клубу «Рієті». В 1946 році потрапив до першої команди і протягом двох років грав за неї у Серії В, взявши участь у 56 матчах чемпіонату.

1948 року рідна команда Скопіно через фінансові проблеми була відправлена у Промоціоне, четвертий за рівнем дивізіон країни і футболіст перейшов у «Салернітану», що саме вилетіла з Серії А. Відіграв за команду з Салерно наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Салернітани», був основним гравцем команди, але так і не зумів повернути її в еліту. Натомість у сезоні 1948/49, в матчі 38 туру проти проти «Лечче», після травми воротаря Альдо Де Фаціо був змушений грати на його позиції і пропустив чотири голи[2].

1951 року перейшов у «Наполі», у складі якого дебютував у Серії А. Втім 11 травня 1952 року у матчі чемпіонату проти «Комо» (7:1) Скопіно отримав серйозну травму — розрив зв'язок коліна, через яку фактично змушений був закінчити професійну кар'єру. За іронією долі травму Манліо отримав за кілька секунд після того, як забив свій єдиний гол у Серії А.

Після відновлення Скопіно недовго пограв у Серії С за «Катандзаро», але 1954 року остаточно закінчив кар'єру.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру у нижчолігових італійських клубах «Рієті», «Тоді» та «Ортона».

1959 року Скопіно став асистентом головного тренера Роберто Лерічі у «Ланероссі Віченца». Після звільнення Лерічі на початку 1961 року Скопіно сам став головним тренером клубу Серії А. Манліо зумів зайняти з командою 14 місце у сезоні 1961/62 і врятувати команду від вильоту. У першому повному сезоні 1962/63 команда виступила краще, закінчивши сьомому місці. Крім того, «Ланеросі Віченца» під керівництвом Скопіно у тому сезоні здобула перемоги над такими командами, як «Фіорентина», «Мілан» та «Рома». Наступний сезон 1963/64 вони завершили шостими у серії А, що стало найкращим результатом команди в історії. Прми цьому команда лише на два очки відстала від п'ятої команди «Ювентуса», що отримали право зіграти у Кубку ярмарків, попереднику Кубка УЄФА. Втім далі команда погіршила результати і сезон 1964/65 закінчила на 12 місці, лише на два очки випередивши «Дженоа», що вилетіло у Серію В, після чого Скопіно покинув клуб.

Влітку 1965 року Скопіно очолив інший клуб Серії А «Болонья», втім після кількох невдалих матчів вже у жовстні був звільнений і замінений на Луїса Карнілью.

1966 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Кальярі». Сезон 1966/67 команда з Сардинії закінчила на 6 місці, а сам Скопіно був названий тренером року в Італії. Влітку 1967 року Скопіно з командою взяв участь у чемпіонаті США, організованому United Soccer Association[en]. Оскільки асоціація не встигла організувати власний повноцінний чемпіонат, у ньому взяли участь європейські і південноамериканські команди під франшизами американських клубів і «Кальярі» представляв команду «Чикаго Мустангс». Клуб зайняв 3 місце у Західному дивізіоні, а головною зіркою став Роберто Бонінсенья, що забив 11 голів у 9 іграх[3].

Після турніру в США команда прибула до посольства Італії в США у Вашингтоні, де Скопіно був помічений за сечоспусканням у кущах посольства[4]. Розпочався скандал, в результаті якого Манліо на посаді тренера «Кальярі» був замінений на Етторе Пурічеллі, і сезон 1967/68 неофіційно працював у штабі Еленіо Еррери в «Інтернаціонале». Після цього 1968 року Манліо повернувся до роботи в «Кальярі». У сезоні 1968/69 він став з командою другим, що стало найвищим досягненням команди в історії. Наступного року, маючи таких зірок, як воротар Енріко Альбертозі, півзахисник Анджело Доменгіні та, звичайно, форвард Луїджі Ріва, що з 21 голом став найкращим бомбардиром чемпіонату (усі троє були чемпіонами Європи 1968 року), клуб вперше в своїй історії став чемпіоном Італії і до сьогодні клуб є єдиним володарем скудетто з Сардинії. Після цього тренер пропрацював з командою ще два сезони, проте більше вагомих досягнень не було — команда зайняла сьоме та четверте місце відповідно.

Після року без роботи влітку 1973 року Скопіно став головним тренером столичного клубу «Рома». У новій команді справи у Скопіно не пішли: клуб у шести перших турах зазнав чотири поразки, після чого Манліо був звільнений у листопаді того ж року.

Після звільнення з римського клубу Скопіно знову тривалий час лишався без клубу, поки у квітні 1975 року не повернувся до «Ланероссі» із завданням врятувати команду від вильоту з Серії А. Скопіно зайняв з командою 14 місце і не зумів зберегти для команди місце в еліті, втім залишився з клубом працювати і у Серії В. Лише після того як клуб опинився у зоні вильоту і з другого дивізіону Скопіно був звільнений у лютому 1976 року, а новий тренер бразилець Шинезінью зумів залишити команду у Серії В.

Помер 25 вересня 1993 року на 68-му році життя у місті Рієті від серцевого нападу[5]. Після його смерті місцевий стадіон Рієті був названий в його честь, а «Кальярі» включив його в свою Залу слави[6].

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

Особисті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Giulio Angioni, Una scuola antropologica sarda?, in AA. VV., La Sardegna contemporanea, cit. qui in Bibliografia, p. 649
  2. Giovanni Vitale, Salernitana storia di gol sorrisi e affanni, International Printing Editore, 2010, ISBN 978-88-7868-094-4.
  3. The Year in American Soccer - 1967. Homepages.sover.net. Процитовано 12 giugno 2014. 
  4. Con Scopigno negli States 47 anni fa. Lanuovasardegna.gelocal.it. Процитовано 12 giugno 2014. 
  5. La Provincia, 28 settembre 1993, pagina 46
  6. cagliaricalcio.net (ред.). Hall of fame Cagliari Calcio. Процитовано 12 ottobre 2017. 

Посилання[ред. | ред. код]