Жозе Моурінью

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Жозе Моурінью
Mourinho Madrid.jpg
Особові дані
Повне ім'я Жозе Маріу душ Сантуш
Моурінью Фелікс
Дата народження 26 січня 1963(1963-01-26) (52 роки)
Місце народження Сетубал, Португалія Португалія
Зріст 175 см[1]
Прізвисько «The Special One»
(укр. «особливий»)
Позиція центральний півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1980–1982 Португалія «Ріу-Аве» 16 (2)
1982–1983 Португалія «Белененсеш» 16 (2)
1983–1985 Португалія «Сезімбра» 35 (1)
1985–1987 Португалія «Комерсіу е Індустріа» 27 (8)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Позиція
2000 Португалія «Бенфіка»
2001–2002 Португалія «Уніау Лейрія»
2002–2004 Португалія «Порту»
2004–2007 Англія «Челсі»
2008–2010 Італія «Інтернаціонале»
2010–2013 Іспанія «Реал Мадрид»
2013– Англія «Челсі»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Жозе́ Марі́у душ Са́нтуш Моурі́нью (порт. José Mário dos Santos Mourinho Félix; * 26 січня 1963, Сетубал, Португалія) — португальський футбольний тренер, 2013 року очолив англійський «Челсі». Єдиний тренер, який виграв Суперкубок у чотирьох країнах.[2]

Життєпис[ред.ред. код]

Здобування досвіду[ред.ред. код]

Жозе є сином відомого футбольного голкіпера та тренера Фелікса Моурінью. Професіональна кар'єра Жозе Моурінью була дуже короткою і як футболіст португалець нічим не запам'ятався. З ранніх років більше цікавився організацією гри. Закінчив Лісабонський університет за спеціальністю фізична культура.

Працював асистентом головного тренера у португальських командах «Ештрела» і «Віторія» (Сетубал). Потім допомагав Боббі Робсону у «Спортінгу» та «Порту». У цей час Жозе Моурінью стали називати «Традутор». Від 1996 до 2000 року працював у тренерському штабі каталонської «Барселони». Настав момент, коли тренер вже хотів самостійно керувати якоюсь командою — на посту головного тренера.

«Бенфіка» і «Лейрія» (2000–2002)[ред.ред. код]

Першим клубом, який очолив Моурінью, стала лісабонська «Бенфіка». Вже після кількох перших турів чемпіонату 2000/01 було звільнено німця Юппа Гайнкеса і до роботи запросили Жозе Моурінью. Новому наставникові дали 2 місяці часу, щоби покращити гру команди. «Орли» заграли значно сильніше і навіть розгромили у лісабонському дербі «Спортінг» 3:0. Проте цей матч став останнім для Моурінью у «Бенфіці». У клубі змінився президент і новим наставником призначили Тоні — відомого у минулому футболіста, легенду «орлів». Оскільки «Спортінг» теж вигнав свого наставника після тої поразки 0:3 і шукав нового, то Моурінью вів переговори з керівництвом команди, але вони завершилися нічим.

Тренера запросила скромна «Уніау де Лейрія» — середняк португальського чемпіонату, який перебував на 7-й позиції, коли прийшов Моурінью. Він обіцяв вивести клуб на ще вище місце ніж те, яке посідала «Лейрія» до того. Під керівництвом «Традутора» команда провела 19 поєдинків, з яких програла тільки 3. Клуб зайняв хороше, 5-те, місце за підсумками чемпіонату. Але Моурінью завершив сезон 2001/02 вже на чолі іншої команди — його запросив один з португальських грандів — «Порту».

«Порту» (2002–2004)[ред.ред. код]

23 січня 2001 Моурінью представили як нового наставника «Порту». Справи у «драконів» йшли погано — «Порту» займало 6-е місце, а «Лейрія», що її залишив Жозе — четверте. Моурінью підняв клуб на 3-тю позицію, яка давала можливість у сезоні 2002/03 змагатися у Кубку УЄФА.

Наступний сезон команда провела сильно і впевнено — перемога у чемпіонаті та Кубку Португалії і здобуття Кубка УЄФА, коли у фіналі капітулював шотландський «Селтік», де на вістрі грав швед Генрік Ларссон. Ларссон забив 2 м'ячі на які португальці відповіли трьома — 3:2.

До команди Жозе запросив Маніше, бо знав його можливості після роботи у «Бенфіці» і Нуну Валенте з «Лейрії». Головними зірками команди були воротар Вітор Байя, оборонці Паулу Феррейра, Жорже Кошта і Рікарду Карвалью. Ключовим гравцем середньої лінії був Деку — натуралізований бразилець, який почав грати за збірну Португалії. Стабільним футболістом півзахисту був росіянин Дмитро Аленичев. Найкращим бомбардиром був бразилець Дерлей.

Через рік команда досягає ще вищого результату — виграла Лігу чемпіонів і знову перемогла у першості Португалії.

З «Порту» Моурінью за 2 сезони (2002/03 і 2003/04) двічі став чемпіоном Португалії та здобув обидва найпрестижніші клубні трофеї Європи — Кубок УЄФА та Кубок чемпіонів. Це стало великим досягненням для португальського клубу. Влітку 2004 лідер команди, Деку, перейшов до іспанської «Барселони», а Жозе Моурінью запросили до англійського клубу «Челсі», власником якого 2003 року став російський мільярдер Роман Абрамович.

«Челсі» (2004–2007)[ред.ред. код]

До Англії португалець взяв із собою двох захисників з «Порту»: Рікарду Карвалью і Паулу Феррейра. Перед керманичем ставили тільки високу мету — перемога у чемпіонаті Англії та здобуття Кубка чемпіонів. Уривок з представлення Моурінью самого себе у ролі новопризначеного тренера «Челсі»:[3]

« Тільки не називайте мене зазнайкуватим; просто я — чемпіон Європи і вважаю себе особливим  »

Відтоді у ЗМІ наставника почали величати The Special One — «особливий».

У новому клубі Жозе Моурінью отримав величезні фінансові можливості, які забезпечував власник команди. На місце центрфорварда було куплено Дідьє Дрогба, лідером півзахисту залишався Френк Лемпард, але «Челсі» періоду 2004–2006 відзначалося, насамперед, потужною обороною. У чемпіонаті сезону 2004/05 лондонці пропустили тільки 15 голів у 38 матчах і програли лише 1 матч у внутрішній першості. Оплотом оборони були центральні захисники Джон Террі та Рікарду Карвалью і воротар Петр Чех. Команда у 25 іграх чемпіонату залишала поле без пропущеного м'яча. Перевага над найближчим суперником — «Арсеналом» була дуже серйозною — 12 очок. У ролі опорного півзахисника добре зарекомендував себе Клод Макелеле.

У Лізі чемпіонів 2004/05 «Челсі» виступило на високому рівні, але у півфіналі з мінімальним рахунком поступилося «Ліверпулю» — 0:0 вдома та 0:1 на виїзді. Та мінімальна поразка запам'яталася дивним голом півзахисника Луїса Гарсії, коли той ніби заштовхав м'яча за лінію воріт, але з самої лінії кулю вибили оборонці «Челсі». Так чи інакше, суддя взяття воріт зарахував. Гол вийшов досить спірним і цей єдиний влучний удар зупинив клуб Моурінью у півфіналі. Пізніше це взяття воріт назвали «голом-фантомом».[4][5]

Наступного року Моурінью вдруге поспіль зробив «синіх» чемпіонами Англії. Того сезону у португальця вже з'явився реальний конкурент — «Манчестер Юнайтед», який очолював Алекс Фергюсон. Манчестерці відстали від лондонців на 8 очок. Найкращим бомбардиром і справжнім лідером команди Жозе Моурінью став півзахисник Френк Лемпард. У Лізі чемпіонів англійці вилетіли вже у 1/8 фіналу від майбутніх переможців турніру — «Барселони».

«Інтернаціонале» (2008–2010)[ред.ред. код]

У сезоні 2007/08 лондонська команда невпевнено почала сезон і після нічиєї 1:1 у Лізі чемпіонів з «Русенборгом» керівництву урвався терпець. Клуб звільнив португальця восени 2007 року — новим керманичем «Челсі» став помічник Моурінью Авраам Грант. Півроку Жозе Моурінью розглядав пропозиції від різних команд. 2 червня 2008 року його офіційно представили як нового наставника італійського «Інтера». Португалець сказав:Я — Моурінью, оце і все… Я видатний тренер, але не хочу бути далі «особливим».[6]

З «Інтером» португалець за 2 роки двічі переміг у чемпіонаті Італії та 1 раз здобув Кубок країни. У сезоні 2009/10 виграв також Лігу чемпіонів, зробивши так званий «гет-трик»: чемпіонство, Кубок і єврокубок в одному сезоні. Після фіналу Ліги чемпіонів Моурінью заявив, що залишає команду, а єдиним клубом, чию пропозицію він розглядає, є «Реал Мадрид»[7].

Досягнення[ред.ред. код]

«Порту»
«Челсі»
«Інтернаціонале»
«Реал Мадрид»
Особисті

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]