Миколай (Шкрумко)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Митрополит Миколай
Микола Якович Шкрумко
Николай (Шкрумко).jpg
Митрополит Іжевський і Удмуртійський
до 25 лютого 2007 року — архієпископ
25 березня 1993 року — 5 травня 2015 року
Церква: Російська православна церква
Попередник: Палладій (Шиман)
Наступник: Вікторін (Костенков)
Архієпископ Владивостокський і Приморський
31 січня 1991 — 12 серпня 1992
Попередник: Веніамін (Новицький)
Наступник: Веніамін (Пушкарь)
Архієпископ Орєхово-Зуєвський,
вікарій Московської єпархії
до 20 травня 1987 року — єпископ
23 березня 1987 — 30 січня 1991
Попередник: Іоанн (Широков)
Наступник: Алексій (Фролов)
керуючий Патріаршими приходами у Канаді
23 березня 1987 — 31 січня 1991
Попередник: Климент (Капалін)
Наступник: Макарій (Свистун)
Єпископ Звенигородський,

вікарій Московської єпархії
21 липня 1985 — 23 березня 1987
Попередник: Валентин (Міщук)
Наступник: Никандр (Коваленко)
 
Альма-матер: Московська духовна академія
Народження: 22 травня 1927(1927-05-22)
село Кізя, Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область, УРСР, СРСР
Смерть: 3 червня 2015(2015-06-03) (88 років)
Іжевськ, Удмуртія, РФ
Священство: 21 листопада 1954 року
Чернецтво: 13 листопада 1954
Єп. хіротонія: 21 липня 1985 року
Миколай у Вікісховищі?

Митрополит Миколай (у миру Микола Якович Шкрумко; 22 травня 1927, село Кізя, Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область, УРСР — 3 червня 2015[1], Іжевськ) — єпископ Російської православної церкви, колишній митрополит Іжевський і Удмуртійський (1993—2015).

Тезоіменитство — 27 липня (9 серпня) (Блаженного Миколая Кочанова, Христа заради юродивого).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селі Кізя (Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область) у селянській родині Якова Захаровича Шкрумко. Його батьки були релігійними людьми (його мати пізніше постриглася в монашество)[2]. Ще хлопчиком він почав прислуговувати в храмі. Під час війни, рятуючись від голоду, він недовгий час жив в Почаївській лаврі, де один із старців прорік йому, що в майбутньому він стане ченцем цієї обителі. Після закінчення школи прислужував у Вознесенському храмі в рідному селі. 22 березня 1948 року був заарештований по дорозі в церкву за релігійні переконання і як син депортованих батьків-українців, засланий на 8 років у Карело-фінську РСР, де працював в ліспромгоспах (станція Енозеро, Пічна Губа, станція Комора) і на слюдяних розробках (станція Чупа, копальня Вуат-Варовка). Звільнений достроково у 1953 році. Останній рік перед звільненням працював слюсарем на будівництві МВС міста Петрозаводська. З тим, у Петрозаводську він таємно відвідував Крестовоздвиженський кафедральний собор (йому це було заборонено), де його примітив настоятель (згодом єпископ Пермський Никон Фомічьов) і добився відміни встановленої заборони. З 1953 року співав у хорі, був читцем та іподияконом у Крестовоздвиженском соборі міста Петрозаводська (Олонецька єпархія). У тому ж році поступив у Ленінградську духовну семінарію, але стаття, за якою він відбував ув'язнення, не давала йому можливості жити в семінарії — тільки за 101-м кілометром. Щоб вчитися, йому довелося жити на вокзалі. «Змучився, вічно спати хотів. І так цілий рік. Семінарії не закінчив», — як потім згадував владика Миколай[3].

13 листопада 1954 року прийняв чернечий постриг з нареченням імені Микола, на честь блаженного Миколая Кочанова, Новгородського. 21 листопада 1954 року рукоположений в ієродиякона митрополитом Ленінградським і Новгородським Григорієм (Чуковим) та призначений у храм святих апостолів Петра і Павла міста Валдай (Новгородська єпархія). Владика згадував, що це йому далося не просто і що в цьому йому допоміг начальник паспортного столу, віруюча людина. Чиновник, ризикуючи своїм статусом і свободою, запропонував інсценувати втрату паспорта і на підставі довідки, отриманої в міліції, виписав майбутньому владиці новий паспорт, де не було ніяких відміток про судимість і обмеження місця проживання. З 1956 по 1960 рік служив на приходах Калінінської єпархії; з 1960 по 1968 рік — у Преображенському кафедральному соборі в місті Іваново; з 1966 по 1968 рік виконував обов'язки секретаря Івановського єпархіального управління. З 1968 року служив у Тульській єпархії, діаконом у храмі преподобного Сергія Радонежського міста Плавськ (Тульська область, з 1969 року — штатний диякон храму Святих Дванадцяти Апостолів міста Тула[4].11 травня 1969 року єпископом Тульським і Белевским Ювеналієм (Поярковим) рукоположений в ієромонаха з призначенням у Всехсвятский кафедральний собор в місті Тула, де відзначався ревними відношенням до богослужінь і проповіддю. У 1970 році заочно закінчив Московську духовну семінарію; у 1973 — Московську духовну академію з присудженням вченого ступеня кандидата богослов'я за твір по кафедрі церковного права «Професор В. Н. Бенешевич і його праці по церковному праву». 13 лютого 1973 року постановою патріарха Пімена та Священного Синоду призначений членом Російської Духовної Місії в Єрусалимі, 26 грудня 1974 року — заступником начальника Місії із зведенням у сан ігумена, 22 липня 1977 року — начальником Російської Духовної Місії в Єрусалимі із зведенням у сан архімандрита. У його обов'язки входило окормлення усього близькосхідного регіону: Сирія, Ліван та Ірак. На престольне свято в храмі Пророка Ілії на Голанських висотах народ дуже гучно і привітно зустрічав російського архімандрита. 16 липня 1982 року був звільнений від обов'язків начальника Російської духовної місії в Єрусалимі у зв'язку із закінченням терміну відрядження. У 19821985 роки — намісник Почаївської лаври (Тернопільська область).

Архієрейство[ред. | ред. код]

21 липня 1985 року у Богоявленском соборі Москви архімандрита Миколая хіротонісали в єпископа Звенигородського та призначили представником Патріарха Московського при Патріарху Антиохійському в Дамаску (Сирія). З 23 березня 1987 року — єпископ Орєхово-Зуєвський, керуючий Патріаршими приходами в Канаді. 20 травня 1987 року був зведений в сан архієпископа. У владики завжди були хороші стосунки з ієрархами Російської православної церкви закордоном. Він був добре знайомий з митрополитом Східно-американським і Нью-йоркським Лавром. 17 квітня 1991 року владика був реабілітований прокуратурою Хмельницької області України[5]. З 31 січня 1991 року — архієпископ Владивостокський і Приморський. Тоді новостворена Владивостокська єпархія була в жалюгідному стані. 29 березня владика прибув у Владивосток, 31 березня здійснював перше урочисте богослужіння у Свято-Микільському храмі міста, а 1 квітня відправився в поїздку по приходах єпархії. Впродовж року (з весни 1991 до весни 1992 року) зусиллями архієпископа Миколая в Примор'ї було відкрито 8 нових приходів, будувалися 3 нових храми, йшли ремонт і реставрація старих храмів. У більшості приходів почали діяти недільні школи для дітей і дорослих. Церкві була повернута будівля житлового корпусу зі вбудованою домовою церквою, які раніше належали Південно-Уссурійському Різдва-Богородицькому монастирю біля міста Уссурійськ. Була виділена ділянка землі в центрі Владивостока для будівництва нового кафедрального собору і створення меморіального Покровского парку. Також, велася підготовка до відкриття в місті духовній семінарії. Архієпископ Миколай докладав особливих праць і великої напруги сил для здійснення даних проектів. Крім цього, на початку 1992 року він просив благословіння Московського патріарха Алексія II на оголошення голодовки з вимогою повернути єпархії будівлю колишньої духовній консисторії (будівля була повернена). 12 серпня 1992 року був звільнений на спокій за станом здоров'я.

З 25 березня 1993 року — архієпископ Іжевський і Удмуртійський. У 2-ій половині 1996 року був тимчасовим членом Священного Синоду Російської Православної Церкви. 17 липня 2002 року Священний Синод розглянувши прохання про звільнення його на спокій, згідно із Статутом Російської Православної Церкви, у зв'язку з настанням 75-річчя. Але Синод ухвалив просити його продовжити архіпастирське служіння в Іжевській єпархії. Владика займався пошуком таємного поховання свого попередника на Іжевській кафедрі — архієпископа Ювеналія (Кіліна) († 28 грудня 1958 року), для чого почав ремонт Троїцького собору; на початку травня 2003 року оголосив про нетлінність віднайдених його мощів[6]. 25 лютого 2007 року наказом Патріарха Алексія II зведений у сан митрополита[7]. У червня 2008 року не прибув на Архієрейський собор Російської православної церкви через хворобу[8]. Рішенням Священного Синоду від 25-26 грудня 2013 року призначений головою Удмуртійської митрополії. 5 травня 2015 року Синод задовольнив повторне прохання про почислении на спокій за станом здоров'я та почислив митрополита Миколая на спокій з вираженням вдячності «за 22-х річне архіпастирське окормление Удмуртії, яке відмічене установою нових єпархій, багатократним збільшенням числа приходів, відкриттям монастирів»[9]. Місцем перебування владики Синод визначив місто Іжевськ.

Митрополит раптово помер у віці 88 років 3 червня 2015 року у 11:40 ранку в міській лікарні № 6 міст Іжевська[10]. Причиною смерті стало загострення серцево-судинного захворювання, викликане жаркою погодою. 6 червня відбулося поховання, яке в Олександро-Невского кафедральному соборі в місті Іжевську очолив митрополит Іжевський і Удмуртський Вікторин (Костенков) спільно з єпископом Глазовським та Ігринським Віктором (Сергєєвим) і сонмом духовенства Удмуртійської митрополії. Похований на території Олександро-Невского кафедрального собору в Іжевську згідно з його волею.

Оцінки сучасників[ред. | ред. код]

Митрополит Іжевський і Удмуртійський Вікторін (Костенков)

«

Ті, хто знав владику, згадують, що у богослужінні він був дуже вимогливий і строгий, тому в Удмуртії одні з найкращих прикладів богослужінь і співу. У особистому спілкуванні він любив пожартувати, був по-батьківськи привітний і дбайливий. Владика Миколай міг знайти підхід і тему для розмови з кожною людиною. Практично в усіх викликав почуття трепету. Дуже любив маленьких дітей. Кожного свого візиту на далекі приходи він дарував усім дітям по іконці і, благословляючи, цілував у маківку.[11]

»

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • «Профессор В. Н. Бенешевич и его труды по церковному праву» (кандидатська дисертація).
  • Речь при наречении во епископа Звенигородского. ЖМП. 1985, № 10, с. 9.

Нагороди[ред. | ред. код]

Церковні[ред. | ред. код]

Російської православної церкви[ред. | ред. код]

  • Орден преподобного Сергія Радонежського I[12] і II ступенів
  • Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира II ступеня
  • Орден святого благовірного князя Данила Московського II ступеня
  • Орден преподобного Серафима Саровського II ступеня

Інших помісних православних церков[ред. | ред. код]

Світські[ред. | ред. код]

  • Орден Шани (2000) — за великий вклад у зміцнення цивільного світу і відродження духовно-моральних традицій[13]
  • Срібна медаль Міністерства юстиції Російської Федерації «За зміцнення кримінально-виконавчої системи»
  • Медаль Міністерства юстиції Російської Федерації «В пам'ять 200-річчя Мінюсту Росії»
  • Медаль Міністерства юстиції Російської Федерації «В пам'ять 125-річчя кримінально-виконавчої системи Росії»
  • Пам'ятний знак Міністерства юстиції Російської Федерації «120 років кримінально-виконавчої системи Росії»
  • Нагрудний знак МНС Росії «За заслуги»
  • Пам'ятний знак кримінально-виконавчої системи Міністерства юстиції Російської Федерації
  • Пам'ятна медаль Управління виконання покарань Міністерства Юстиції Російської Федерації по Удмуртській Республіці «На честь 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні»
  • Нагородний знак-орден «Золотий орден мецената» Міжнародного благодійного фонду «Меценати століття»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Умер бывший митрополит Удмуртии Николай
  2. "Из воспоминаний о Владыке Николае (Шкрумко)", официальный сайт Патриарших приходов РПЦ в Канаде, 16 июня 2015
  3. Митрополит Ижевский и Удмуртский Викторин «Митрополит Ижевский и Удмуртский Николай (Шкрумко)»
  4. "Тульский синодик 1568—2009. Шкрумко Николай" (файл PDF), официальный сайт Отдела религиозного образования и катехизации Тульской епархии // Патриархия.Ru
  5. Справка о реабилитации N 13/216ШН93 от 28 мая 1993 года. См. "Николай (Шкрумко Николай Яковлевич)", БД ПСТГУ Новомученики и Исповедники Русской Православной Церкви XX века
  6. В Ижевске обретены нетленные мощи архиепископа Ювеналия (Килина)
  7. Святейший Патриарх Алексий удостоил церковных наград ряд архиереев Русской Православной Церкви. // Патриархия.Ru
  8. Доклад председателя Мандатной комиссии архиепископа Берлинско-Германского и Великобританского Марка о Мандатной комиссии Архиерейского Собора Русской Православной Церкви: Рус…
  9. Журналы заседания Священного Синода от 5 мая 2015 года. Журнал № 12. // Патриархия.Ru
  10. "3 июня 2015 года в Ижевске скончался митрополит Николай (Шкрумко)", Пресс-служба Ижевской епархии. Официальный сайт Ижевской епархии, 3 июня 2015
  11. Митрополит Ижевский и Удмуртский Викторин «Митрополит Ижевский и Удмуртский Николай (Шкрумко)»
  12. Патриаршее поздравление митрополиту Ижевскому Николаю с 85-летием со дня рождения
  13. Указ Президента Российской Федерации от 11 августа 2000 года № 1491 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». // Официальный сайт Президента России. Процитовано 2016-08-04. 

Посилання[ред. | ред. код]