Михайличенко Гнат Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гнат Васильович Михайличенко
Гнат Михайличенко

Гнат Михайличенко
Псевдоніми, криптоніми Ігнатій Михайлич
Брат[1]
Дата народження 15 (27) вересня 1892(1892-09-27)
Місце народження с. Студенок Суджанського пов. Курської губернії (нині в складі с. Миропілля Краснопільського р-ну Сумської обл)
Дата смерті 8 (21) листопада 1919(1919-11-21) (27 років)
Місце смерті Київ
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Flag of Ukrainian SSR (1929-1937).svg УСРР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Мова творів українська
Рід діяльності письменник
Роки активності: 1911–1919
Жанр вірш, проза
Magnum opus: «Блакитний роман»

Михайличе́нко Гна́т Васи́льович (літературний псевдонім Ігна́тій Миха́йлич; 15 [27] вересня 1892(18920927), Миропілля (Краснопільський район) — 8 [21] листопада 1919, Київ) — письменник і політичний діяч, член Центральної Ради.

Біографія[ред.ред. код]

Син селянина. Навчався в 19081912 роках у Харківському хліборобському училищі, звідки за зв'язки з есерами його перевели до Московського хліборобського училища. Живучи в Москві, продовжив навчання в університеті Шанявського. Мобілізований 1914 року до армії, втік з фронту, перебував на нелегальному становищі. 1916 року за належність до харківської організації лівих есерів військовий суд засудив його до шести років каторги (яку замінили засланням) й довічного поселення в Сибіру. Покару відбував у с. Тулуп'єму Нижньоудинського повіту Іркутської губернії.

Після Лютневої революції 1917 року повернувся в Україну. Був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Від лютого по квітень 1919 року входив до колегії Київської ГубЧК. Від березня 1919 року — нарком освіти УСРР. Співредактор (разом із Михайлем Семенком) першого числа літературно-мистецького тижневика «Мистецтва»[2].

У травні-липні 1919 року воював на Західному фронті. Із зайняттям Києва наприкінці серпня 1919 року військами Добровольчої армії перейшов на підпільне становище. 8 (21) листопада 1919 року заарештований разом із Василем Чумаком денікінською контррозвідкою за участь у організації повстання проти білогвардійців на Київщині, розстріляний конвоєм під час спроби втечі[3][4][5]. Похований 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносівського парку (нині парк Вічної Слави, могила не збереглася)[6].

Творчість[ред.ред. код]

Писав вірші з 1911 року, прозу з 1915 року. Автор «Блакитного роману» (Харків, 1921), повісти «Історія одного замаху. (Історична повість з життя українських революціонерів до революції)» (Одеса, 1918), збірки «Новелі» (Харків, 1922), віршів. З передмовою і за редакцією Михайличенка вийшла посмертна збірка оповідань Андрія Заливчого «З літ дитинства» (Київ, 1919).

В Україні дослідженням біографії та творчості поета займався сумський краєзнавець і журналіст Геннадій Петров (1936–1996). Йому вдалося встановити точну дату і місце народження Михайличенка.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

У 1928–1938 роках вулиця Пилипа Орлика в Києві називалася на честь Гната Михайличенка[7][8].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Яловий, 1923, с. 115.
  2. Мистецтво, 1919.
  3. Предупрежденное возстаніе // Кіевлянинъ. — 1919. — № 73. — 20 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  4. N. Игнатій Михайличенко. [8 ноября при попыткѣ къ бѣгству былъ убитъ одинъ изъ виднѣйшихъ боротьбистовъ И. Михайличенко] // Кіевлянинъ. — 1919. — № 74. — 21 ноября [ст. ст.]. — С. 1.
  5. Плужанин, 1926, с. 2–3.
  6. Проценко, 1994, с. 261–263.
  7. Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 463, арк. 202, 204. Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.
  8. Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 11 листопада 1938 року № 1082/6 «Про перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 10720, арк. 30, 30зв, 31, 31зв, 32, 32зв, 33. Архівовано з першоджерела 28 листопада 2015.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]