Вулиця Листопадового чину

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Листопадового Чину
Львів
Вигляд з площі святого Юра
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Назва на честь Листопадового чину
Колишні назви
Святоюрська дорога, Цісарська, Святого Юра, Міцкевича, Паркштрассе, Міцкевича
польського періоду (польською) Świętojurska droga, Cesarska, St. Georg Gasse, Mickiewicza
радянського періоду (українською) Міцкевича
радянського періоду (російською) Мицкевича
Загальні відомості
Протяжність 670 м
Координати початку 49°50′28″ пн. ш. 24°01′20″ сх. д. / 49.8413583° пн. ш. 24.0223333° сх. д. / 49.8413583; 24.0223333Координати: 49°50′28″ пн. ш. 24°01′20″ сх. д. / 49.8413583° пн. ш. 24.0223333° сх. д. / 49.8413583; 24.0223333
Координати кінця 49°50′15″ пн. ш. 24°00′53″ сх. д. / 49.8375806° пн. ш. 24.0148694° сх. д. / 49.8375806; 24.0148694
Поштові індекси 79007[1]
Транспорт
Автобуси № 2А, 2Н[2]
Тролейбуси № 22, 29, 32[2]
Маршрутні таксі № 33, 38[2]
Зупинки громадського транспорту «вул. Листопадового Чину»[2]
Рух односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 3/5,4,6,7,10,11,12,14,26[3]
Пам'ятники пам’ятник героям Західноукраїнської Народної Республіки та Української Галицької Армії
Навчальні заклади заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25
Заклади культури художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької, художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського
Поштові відділення ВПЗ № 7 (вул. Гребінки, 6)[1]
Забудова класицизм, історизм
Організації благодійний фонд «Карітас — Львів УГКЦ»
Парки імені Івана Франка
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Листопадового чину на Вікісховищі

Ву́лиця Листопа́дового Чи́ну — вулиця у Галицькому районі міста Львова, неподалік від історичного центру. Починається від площі Григоренка та прямує до площі Святого Юра.

Прилучаються вулиці Університетська, Лепкого, Огієнка, Гоголя, Матейка та Новаківського.

Назва[ред. | ред. код]

  • кінець XVII століття — кінець XVIII століття — Святоюрська дорога, оскільки вулиця виникла на місці дороги, що вела від середмістя до собору святого Юра.
  • кінець XVIII століття — 1825 року — Цісарська.
  • 1825 — 1871 роки — Святого Юра.
  • 1871 — 1941 роки — Міцкевича, на честь польського поета, засновника романтизму у польській літературі, діяча національно-визвольного руху Адама Міцкевича.
  • листопад 1941 — липень 1944 років — на часі німецької окупації Львова — Паркштрассе, бо прокладена попри парк ім. Тадеуша Костюшка (нині парк імені Івана Франка).
  • липень 1944 — 1993 роки — Міцкевича, повернена передвоєнна назва.
  • від 1993 року — сучасна назва, вулиця Листопадового Чину, пам'ять про події, що відбувалися у Львові в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року та увійшли в історію під назвою Листопадовий чин.[4]

Забудова[ред. | ред. код]

В забудові вулиці Листопадового Чину переважають історизм та класицизм.[5] Більшість будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення:[3]

№ 2. За Польщі в будинку містилася кав'ярня «Варшавська».[6]

№ 3/5. Чиншові зблоковані кам’яниці споруджені у 18961897 роках за проектом архітектора Юліана Цибульського у стилі пізнього історизму на замовлення Кароля Зеновича (власник будинку № 5)[7] та відомого львівського адвоката Тадеуша Соловія (власник будинку № 3).[8] В інтер'єрі будинів примітний неоренесансний скульптурний декор, автором якого був скульптор Антон Попель.[9]

1901 року Зенович провів у власному будинку під № 5 реконструкцію офіцини (флігеля) за проектом архітектора Зиґмунта Кендзерського: стайня перероблено на пральню, возівню — на сторожівку. По смерті Зеновича у 1902 році, кам’яницю успадкували вдова та діти, які 1908 року продають її Марії Криґовській, а та, своєю чергою, 1910 року перепродує його подружжю Герману та Йоанні Датнерам. У міжвоєнний період колишня кам’яниця Зеновича переходить у власність університету Яна-Казимира, а нині використовується як навчальний корпус ЛНУ імені Івана Франка.[7]

Відомий львівський адвокат Тадеуш Соловій був власником будинку № 3 до 10 березня 1908 року. За контрактом купівлі-продажу, укладеним того дня, кам’яниця перейшла у власність Крайового виділу — виконавчого органу при Галицькому сеймі, який передав об’єкт Крайовому банку. По закінченню війни кам’яниця разом з іншим майном Крайового банку перейшла у власність банку крайового господарства Польщі. У міжвоєнний період було проведено дві реконструкції будинку. Так, 1929 року за проектом будівничого Анджея Шиманського проведено реконструкцію помешкань її другого та третього поверхів, на партері облаштовано гараж, а подвір’я розділено муром навпіл (до того будинки № 3 і № 5 мали спільний внутрішнє подвір’я). У 19311932 роках — з метою перепланування помешкань та заміни дерев’яних міжповерхових перекриттів на залізобетонні, за проектом будівничого Антона Мокшицького. Нині будинок є житловим, а приміщення на першому поверсі орендують банківська установа та крамничка-бутік. Декілька офісів обладнано в офіцині, з боку подвір’я.[8] Кам'яниці-«близнюки» є пам'яткою архітектури місцевого значення № 643-м.[3]

№ 4. Триповерховий житловий будинок, що є пам'яткою архітектури місцевого значення № 993-м.[3]

№ 6. Попередній будинок на цьому місці був зведений 1879 року за проектом Войцеха Гаара.[10][11] Тут від 1896 року діяла адвокатська контора Євгена Петрушевича.[12] У 18971898 роках тут споруджено Національне казино (від 1948 року — «Будинок вчених»[13]). Проект Германа Гельмера і Фердинанда Фельнера.[14] 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[15] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 181-м.[3]

№ 7. В будинку у 1928 року містилася редакція часопису «Вікна» — друкованого органу літературного об'єднання західноукраїнських письменників «Горно». За радянських часів була встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщала про це.[16] Тут упродовж 19381967 років мешкала Олена Кульчицька. 1971 року тут відкрився художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької. В експозиції понад 80 картин, бібліотека, килими, зіткані за її проектами, меблі, створені за ескізами Кульчицької.[17] 23 вересня 2008 року дім внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[15] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 182-м.[3]

№ 8. Будинок споруджено за проектом архітекторів Едмунд Жихович та Міхал Лужецький у 19121913 роках для філії «Австро-угорського банку», згодом тут містився «Польский банк».[18] За часів СРСР — залізничне відділення «Держбанку».[19] Уздовж фасадів над першим поверхом встановлена серія горельєфних композицій з алегоріями Ощадності, Праці, Торгівлі, Гірництва, Техніки, Рільництва та Промисловості авторства Юліуша Белтовського.[20] За часів незалежності тут містилося відділення «Промінвестбанку».[21], від 2016 року приміщення банку знаходилося на реконструкції.[22]. 8 червня 2018 року у відреставрованій будівлі відкрився новий п’ятизірковий «Банк Готель», головним інвестором та власником котрого є Вячеслав Юткін. Реконструкція будівлі обійшлася його власнику майже 20 мільйонів доларів. На нижніх поверхах облаштувано рецепцію, ресторан та конференц-хол на 300 осіб, а на верхніх — сто номерів. Серед інших п’ятизіркових готелів Львова, «Банк Готель, у першу чергу, орієнтуватиметься на бізнес-клієнтів, проведення конференцій та ділових заходів.[23]

№ 10. Наріжна кам'яниця споруджена у 18911892 роках у стилі історизму, за проектом архітектора Йоганна Шульца для графині Марії Дрогойовської. Фасад будинку прикрашений скульптурами Марса та Венери роботи Петра Віталіса Гарасимовича. До 1939 року тут містилося почесне консульство Голландії. Під час німецької окупації в цьому будинку перебував Український центральний комітет — допомогова організація, що діяла під керівництвом професора Володимира Кубійовича. 1993 року на фасаді будинку встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут у 19411944 роках працював видатний український історик, географ, громадсько-політичний діяч Володимир Кубійович (скульптор Ярослав Скакун, архітектори Олег Чамара і Василь Каменщик). З повоєнних часів тут міститься з'єднання залізничних військ,[24][19] нині — 1-й об'єднаний загін Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т0110). Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 644-м.[3]

№ 11. Житловий будинок, споруджений за проектом Юліана Захаревича у 1889-1890 роках як вілла художника Яна Стики[pl].[25] Будівля складається з двох частин, що мають різні входи та функціонують окремо. Перша частина — триповерхове житлове приміщення при вул. Новаківського, 2, нині звичайні приватні помешкання львів'ян. Друга частина — колишнє приміщення власного мистецького ательє Олекси Новаківського при вул. Листопадового Чину, 11. Нині тут розташовані виставкові зали художньо-меморіального музею Олекси Новаківського. 1972 року на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю на честь Олекси Новаківського, авторства Еммануїла Миська,[26] відлиту на Львівській кераміко-скульптурній фабриці.[27] 23 вересня 2008 року будинок внесений до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[15] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 183-м.[3]

№ 12. Будинок споруджено 1874 року за проектом Войцеха Гаара і перебудовано 1892 року.[11] До першої світової війни тут містилася дирекція поліції.[19] У міжвоєнний період в будинку працював ординаторський лікарський пункт 39-го району м. Львова,[28] нині тут працює благодійний фонд «Карітас — Львів УГКЦ».[29] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 184-м.[3] 2015 року проведено реставрацію балконів будинку та скульптурних груп атлантів і каріатид під керівництвом скульптора Андрія Федоришина.[30]

№ 14. Житловий будинок у стилі історизму, споруджений 1880 року за проектом Владислава Галицького. Скульптурне оздоблення Леонарда Марконі,[31] зокрема погруддя Адама Міцкевича, розташоване над вікном другого поверху.[32] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1633-м.[3]

№ 16. Палац Голуховських. (колишня адреса — вул. Святого Юра).[33] Палац, споруджений посеред великого парку у 18621865 роках за проектом архітектора Карла Омана у стилі італійського неоренесансу. Власником палацу був Аґенор Голуховський, котрий неодноразово був намісником цісаря в Галичині у другій половині ХІХ століття.[34] Нині у колишньому палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.[35]

№ 20. Дирекція державних залізниць.[36] За Польщі тут містилась Молочарська спілка Малопольщі, нині цієї адреси не існує.[5]

№ 22. Інженерний корпус Укрзалізниці, споруджений у 1978 року за проектом Романа Сивенького.[37] Нині тут містяться Львівська дирекція залізничних перевезень та об'єднана профспілкова Львівської дирекції залізничних перевезень.

№ 26. Наприкінці 1830-х років власниця парцелі (ділянки) під конскрипційним № 653 2/4 Мар'яна Чехунська планувала збудувати двоповерховий будинок з офіциною. За нез'ясованих обставин будинок так і не був зведений, натомість був збудований лише видовжений одноповерховий будинок у глибині ділянки, на межі з ділянкою з конскрипційним № 641 2/4 (нинішня вул. Листопадового чину, 24). У 1840-х роках постали будинки на сусідніх парцелях при вул. Міцкевича. 1859 року за проектом архітектора Вінцента Равського одноповерховий будинок розширили завдяки прибудові однієї кімнати. 1877 року за проектом, розробленим архітектором Людвіком Радванським, споруджено двоповерховий будинок із сутеренами у неоренесансному стилі, добудувавши його спереду старого одноповерхового будинку. На той час новою власницею ділянки була Софія з Вендриховських Шидловська. Новий будинок складався з сіней, 2 кухонь і 9 кімнат на першому поверсі та 2 кухонь і 10 кімнат — на другому. 1883 року одноповерхову будівлю пристосували під возівню, сторожівку, ванну та пральню за окремо розробленим проектом архітектора Мауса.[38]

Наприкінці XIX століття власником будинку став відомий львівський підприємець Юліуш Міколяш та вирішив його реконструювати, для чого запросив архітектора Яна Шульца. За проектом Яна Шульца у 1893 році частина одноповерхового будинку переобладнана на кухню із ванною, а 1896 року проведена реконструкція самого будинку, в результаті був надбудований третій поверх, проведена реконструкція фасаду у неоренесансному стилі, та розбудовані дві симетричні триповерхові житлові офіцини. У листопаді 1897 році будинок введений в експлуатацію. 1905 року за проектом Яна Шульца до будинку добудували два крила чотириповерхових офіцин зі стайнями, возівнями і пральнею на першому поверсі. 1932 року в будинку влаштували каналізацію та під'єднали її до міської системи за проектом інженера-архітектора Тадеуша Срочинського.[38]

У глибині ділянки був сад, який у радянські часи відокремили від внутрішнього двору мурованою стіною з проходом,[38] нині він використовується як дитячий майданчик розташованого в будинку закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Львівської міської ради.[39] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 645-м.[3]

№ 28. Житловий будинок у стилі ампір, споруджений у 18351838 роках архітектором Вільгельмом Шмідом для Владислава Єльського. На фасаді знаходилась статуя Матері Божої, виконана Йоаном Шімзером або Павлом Евтельє.[40] Нова власниця будинку, Генріка Зигмунтовська, у 1851 році заснувала тут невеликий шпиталь для хворих вбогих дітей. Її добродійну акцію підтримала родина Сапігів. Князь Леон Сапіга був також патроном товариства католицької ремісничої молоді «Скала». У 1860 році за його сприяння шпиталь було перенесено в інше приміщення, а будинок перейшов у власність товариства католицької ремісничої молоді «Скала». На подвір'ї було влаштовано гімнастичні знаряддя, збудовано зал для гри у кеглі та літню сцену. Одним із кураторів «Скали», яке функціонувало до початку другої світової війни, був митрополит Андрей Шептицький.[41] За радянських часів будинок став ключовим елементом системи веж-«глушилок» іноземних радіостанцій, які ще донедавна розташовувалися у Митрополичих садах — тут розміщувалося їхнє керуюче обладнання. Досі цей об’єкт знаний як «П’ята станція» державного концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, і відтоді вхід сюди закритий.[42]

Пам'ятники, меморіальні таблиці[ред. | ред. код]

У межах вшанування 100-річчя ЗУНР, 1 листопада 2018 року, на розі вулиць Листопадового Чину та Огієнка відкрили пам’ятник героям Західноукраїнської Народної Республіки та Української Галицької Армії.[43]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-7
  2. а б в г Маршрути громадського транспорту м. Львова
  3. а б в г д е ж и к л м Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  4. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 35
  5. а б 1243 вулиці Львова... — С. 98.
  6. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 14.
  7. а б Жук І. Вул. Листопадового чину, 05 — житловий будинок
  8. а б Жук І. Вул. Листопадового чину, 03 — житловий будинок
  9. Архітектура Львова, 2008, с. 418
  10. Архітектура Львова, 2008, с. 339
  11. а б Бірюльов Ю. Гаар // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 448. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  12. Павлишин, 2015, с. 94
  13. Дудыкевич, 1949, с. 126
  14. Архітектура Львова, 2008, с. 313
  15. а б в Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 28 березня, 2010
  16. Драк, 1977, с. 45
  17. З калейдоскопу подій // Жовтень. — 1971. — № 8. — С. 159.
  18. Львівські вулиці і кам'яниці, 2008, с. 271
  19. а б в 1243 вулиці Львова... — С. 97.
  20. Енциклопедія Львова / за редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 205. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  21. Жук І. Проект «Інтерактивний Львів»: Вул. Листопадового Чину, 08 — готель
  22. У центрі Львова філію «Австро-угорського банку» перетворять на готель. Архів оригіналу за 8 березень 2018. Процитовано 7 березень 2018. 
  23. У Львові колишній працівник спецслужб та банкір відкрив преміум-готель
  24. Романюк, 2015, с. 260
  25. Архітектура Львова, 2008, с. 346
  26. Зустріч зі Львовом, 1987, с. 150
  27. ЛКСФ, 1980, с. 27
  28. Ilustrowany informator miasta Lwowa... — S. 20.
  29. Благодійний фонд «Карітас — Львів УГКЦ»
  30. На вул. Листопадового Чину, 12 реставрують балкони та скульптурну групу
  31. Бірюльов Ю. О. Галицький Владислав // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 474.
  32. Житловий будинок (№ 14). 2012 р. Фрагмент фасаду по вул. Листопадового чину
  33. Палац графів Голуховських
  34. Архітектура Львова, 2008, с. 359—360
  35. Діагностичний центр лікарні Львівської залізниці
  36. Архітектура Львова, 2008, с. 501
  37. Архітектура Львова, 2008, с. 636
  38. а б в Бойко О. Вул. Листопадового чину, 26 — житловий будинок
  39. Офіційна сторінка ЗДО № 25
  40. Rzeźba lwowska... — S. 27.
  41. Історія однієї вулиці: вулиця Листопадового Чину / Центр туристичної інформації. — Львів. — С. 5.
  42. Нетуристичний Львів: палац-«глушилка», арсенал зі стайнею та незбудований театр
  43. До 100-річчя Листопадового Чину у Львові відкрили пам'ятник героям ЗУНР та УГА

Джерела[ред. | ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / Бевз М., Бірюльов Ю., Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Вуйцик В., Липка Р. Зустріч зі Львовом: путівник. — Львів : Каменяр, 1987. — С. 150.
  • Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині. — Львів : Каменяр, 1977. — С. 45.
  • Дудыкевич Б. Справочник. Львов. — Львів : Вільна Україна, 1949. — С. 126. (рос.)
  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Листопадового чину вул. // 1243 вулиці Львова. — Львів : Апріорі, 2009. — С. 97,98. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — Київ : Реклама, 1980. — С. 27.
  • Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 271. — ISBN 978-966-7022-79-2.
  • Мельник Б. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 35,86,100,102,107,112,115,122. — ISBN 966-603-115-9.
  • Павлишин О. Адвокатська діяльність Євгена Петрушевича // Збірник матеріалів всеукраїнського круглого столу Адвокатура України: історія та сучасність / уклад. І. Б. Василик, І. С. Яковець. — К. : КВІЦ, 2015. — С. 94. — ISBN 978-617-697-039-2.
  • Романюк П. «Свій храм» Архітектор Василь Каменщик на тлі історії та нашої доби. — Львів : ЛА «Піраміда», 2015. — С. 260. — ISBN 978-966-441-384-5.
  • Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 27. — ISBN 978-83-7543-009-7 (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]