Нова Гребля (Золотоніський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Нова Гребля
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Золотоніський
Громада Піщанська сільська громада
Рада Піщанська сільська рада
Код КОАТУУ 7121589703
Облікова картка Шабельники 
Основні дані
Засноване до 1859
Населення 382 (на 2001 рік)
Поштовий індекс 19752
Телефонний код +380 4737
Географічні дані
Географічні координати 49°42′19″ пн. ш. 31°49′07″ сх. д. / 49.70528° пн. ш. 31.81861° сх. д. / 49.70528; 31.81861Координати: 49°42′19″ пн. ш. 31°49′07″ сх. д. / 49.70528° пн. ш. 31.81861° сх. д. / 49.70528; 31.81861
Середня висота
над рівнем моря
86 м
Відстань до
обласного центру
58 км
Відстань до
районного центру
21 км
Місцева влада
Адреса ради с. Піщане, вул. Шеремета Руслана, 98а
Сільський голова Семенюта Руслан Святославович
Карта
Нова Гребля. Карта розташування: Україна
Нова Гребля
Нова Гребля
Нова Гребля. Карта розташування: Черкаська область
Нова Гребля
Нова Гребля
Мапа

Нова́ Гре́бля — село в Україні, у Золотоніському районі Черкаської області, входить до складу Піщанської сільської громади. Населення — 382 чоловіка (на 2001 рік).

Історія[ред. | ред. код]

За даними на 1859 рік у власницькому селі Золотоніського повіту Полтавської губернії, мешкало 168 осіб (77 чоловічої статі та 91 — жіночої), налічувалось 23 дворових господарств, існувала православна церква[1].

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Піщанської волості мешкало 220 осіб, налічувалось 46 дворових господарств, існували постоялих будинок, 2 водяних і вітряний млини, цегельний і винокурний заводи[2].

З 1924 по 1934 рік у селі працювала комуна імені Чубаря[3].

Село постраждало від Голодомору 1932-1933 років. За свідченням уродженки села Марії Яківни Дем'яник (Ковальської) були випадки канібалізму. Людей звозили на цвинтар в одну яму. Часто об'їждчики забирали ще живих людей у важкому стані, щоб не їхати другий раз. Одного разу, коли об'їждчики зустрілись, один побачив у другого на возі ще живу дівчинку, яку той забрав до себе додому і разом з дружиною виходили її. Інший випадок, коли кинули у могилу чоловіка на прізвище Коржанівський, але коли вночі пішов дощ, той очуняв і повернувся додому, потім навіть був на фронті Другої світової війни.[4][5]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 976)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. who-is-who.com.ua. Архів оригіналу за 22 жовтень 2009. Процитовано 13 січень 2009. 
  4. Дем’яник Л. Свідок голоду і смерті // Полісся.– 2003.– 14 січ
  5. [https://old.archives.gov.ua/Archives/Reestr/Gol_Kucherepa.pdf Волинь пам’ятає. Відлуння на Волині голодомору 1932–1933 років у радянській Україні. Науково-документальне видання / Автори-упорядн. М. М. Кучерепа, В. В. Ткачук; за заг. ред. М. М. Кучерепи. – Луцьк: РВГ Науковий центр історичних студій Волині”, 2008.] — с. 266-267.