Кліщинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Кліщинці
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Чорнобаївський район
Рада/громада Кліщинська сільська рада
Код КОАТУУ 7125183201
Облікова картка картка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Кліщинці
Кліщинці на карті Чорнобаївського району
Основні дані
Засноване перша половина XVII століття
Населення 1307[1]
Територія 42,30 км²[2]
Поштовий індекс 19971
Телефонний код +380 4739
Географічні дані
Географічні координати 49°25′54″ пн. ш. 32°38′04″ сх. д. / 49.43167° пн. ш. 32.63444° сх. д. / 49.43167; 32.63444Координати: 49°25′54″ пн. ш. 32°38′04″ сх. д. / 49.43167° пн. ш. 32.63444° сх. д. / 49.43167; 32.63444
Середня висота
над рівнем моря
116 м[3]
Відстань до
обласного центру
90 (автошляхами) км
40,8 (фізична) км[4]
Відстань до
районного центру
45 км
Місцева влада
Адреса ради с. Кліщинці, вул. Орла, 5, тел. 5-75-42
Сільський голова Грановський Микола Анатолійович
Карта
Кліщинці is located in Україна
Кліщинці
Кліщинці
Кліщинці is located in Черкаська область
Кліщинці
Кліщинці

CMNS: Кліщинці на Вікісховищі

Обеліск Слави
Пам'ятник Старицькому

Клі́щинці — українське село в Чорнобаївському районі Черкаської області. Центр сільської ради. Розташоване на лівому березі Кременчуцького водосховища за 45 км від районного центру — смт Чорнобай та за 90 км від обласного центру — міста Черкас.

На півдні село сусідить з селами Вереміївка та Жовнине, на північному заході з селом Тимченки.

Минуле[ред.ред. код]

Поблизу села виявлено поселення черняхівської культури та городище часів Київської Русі.

Село відоме з XVII століття. За переказами, близько 1640 року в урочищі Бурти на берегах річки Сули вперше поселився козак Кліщ, від чого й походить назва Кліщинці.

На початок 1700 року в селі налічувалось 193 двори. Мешканці займались хліборобством, скотарством, виробляли селітру. На березі ріки Сулища працював селітровий завод.

В 17671770 роках у селі, яке входило до складу Лубенського полку, в рамках Коліївщини відбулося повстання козаків і селян, одним з ватажків якого був козак Максим Огієнко, предок українського митрополита Івана Огієнка. Після повстання родина Максима переїхала на Київщину і з часом оселилася у м.Брусилів.

На початку XIX століття в селі було 398 господарств, 2229 мешканців, 68 з них грамотних, 2273 десятин землі, кузня, лавка, шинок. Було дві школи: земська, де працювало два вчителі і навчалось 65 дітей і церковнопарафіяльна — 32 учні.

Радянський період[ред.ред. код]

В роки голодомору в селі 829 мешканців померли голодною смертю.

У роки Другої світової війни на фронти з села пішли 509 чоловік, 336 з них загинули, 269 були вивезені на роботи до Німеччини. За період окупації 20 мешканців було розстріляно та повішено. За мужність і відвагу, виявлену в бойових діях з ворогом, 198 мешканців села нагороджені орденами і медалями СРСР. Мешканцю села капітану Орлу Івану Яковичу посмертно присвоєно звання Герой Радянського Союзу. У селі споруджено обеліск Слави загиблим односельчанам та пам'ятник воїнам, що визволили село.

У 1957 році в селі починає працювати комісія Полтавського гідросільелектро з переселення людей із зони затоплення водами Кременчуцького водосховища. Вже 1959 року село майже переселено «на гору». До складу нового села були приєднані села Матвіївка і Галицьке.

27 січня 1964 р., враховуючи клопотання жителів сіл Вереміївки, Жовниного, Кліщинців, Тимченків Глобинського району Полтавської області, їх територію включено до складу Золотоніського районусічня 1965 р. до Чорнобаївського району) Черкаської області.

Станом на 1972 рік у селі працював колгосп ім. Суворова, який обробляв 3075 га землі, в тому числі 2976 га орної. Колгосп займався вирощуванням зернових культур і тваринництвом. В селі працювали восмирічна школа, клуб на 300 місць, бібліотека з фондом 10,7 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт.

Сучасність[ред.ред. код]

Сьогодні в селі працює школа, де навчається приблизно 82 учнів, дитячий садок «Колосочок» на 90 дітей, відділення зв'язку, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, бібліотека, консервний завод, магазини. Усі вулиці села заасфальтовано.

У селі функціонує Літературно-меморіальний музей імені Михайла Старицького. 15 грудня 2015 року, з нагоди 175-річчя від дня народження М. Старицького, було відкрито його оновлену експозицію.[5]

Персоналії[ред.ред. код]

Уроженцями села є:

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]