Октоїх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Октоїх, виданий 1629 року Спиридоном Соболем у Києві

Окто́їх (грец. Ὀκτώηχος «восьмигласник», «голос») — богослужбова книга Православної Церкви, яка містить в собі чинопослідування вечірні, повечір'я, утрені та літургії для шести буденних днів тижня, а для недільних днів, крім того — малої вечірні і полуношниці. Всі ці піснеспіви за способом співу поділяються на вісім гласів (звідси назва книги) або наспівів, з яких кожен вживається в продовження однієї седмиці. Названий за належністю мелодійної системі осьмогласся.

Історичний нарис[ред. | ред. код]

Октоїх в експозиції обласного краєзнавчого музею у Чернівцях

Октоїх сходить до єдиного комплексу співів тропарно-стихирного типу, що ймовірно склався в VII столітті і носив назву Тропологій (Τροπολόγιον). Згодом єдиний кодекс розпався на мінейний (тексти нерухомого річного кола), тріодний (тексти рухомого великоднього кола) і Октоїх (тексти седмічного кола). На ранній стадії розвитку осьмогласні комплекти седмичних співів отримали назву Октоїх або Паракліт (за деякими текстам, позначеним як «молебні», παρακλητικόι). Обидві назви — Октоїх і Паракліт — в ранній літургійній практиці могли застосовуватися для зібрань текстів з одними і тими ж присвятами, але також могли тлумачитися по-різному в різних місцевих традиціях. Найдавніший Октоїх, що дійшов до наших днів (тільки тексти, фрагментарно, без музичної нотації) був складений наприкінці VIII — початку IX століть; нині відомий як Паракліт монастиря монастиря Св. Катерини на Синаї з сигнатурою Sinait. gr. 776. Найдавніший давньоруський Паракліт (з музичною нотацією), складений не пізніше 2-ї половини XII століття в Великому Новгороді, зберігається нині в РГАДА під сигнатурою Тип. 80.

1491 року в Кракові був надрукований перший український (кириличний) октоїх[1] з українськими мовними ознаками[2], за ініціативи Швайпольта Фіоля в друкарні, заснованій за сприяння багатого краківського міщанина, райці, «правдивого гірничого короля Угорщини» Яна Тужона (Йоганна Турзо).

«Осмогласник», виданий в 1491 році, став першою книгою кирилицею в південно-слов'янських державах.

У 2016 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 525 років з часу виходу у світ перших друкованих староукраїнською мовою книжок у Кракові Ш. Фіолем («Осьмогласник», «Часословець», «Тріодь цвітна» для церковного вжитку) (1491).[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Саси в українській культурі. Історія української шляхти. Архів оригіналу за 25 червень 2011. Процитовано 10 липень 2011. 
  2. Супрун А. Е., Молдован А. М. Старославянский и церковнославянский язык // Языки мира: Славянские языки / РАН. Институт языкознания; Ред. колл.: А. М. Молдован. С. С. Скорвид, А. А. Кибрик и др. — Москва: Academia, 2005. — 656 с. — С. 34. — (Языки мира) — ISBN 5-87444-216-X. (рос.)
  3. Постанова Верховної Ради України від 2 лютого 2016 року № 971-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2016 році»

Література[ред. | ред. код]

  • Лозовая И. Е. Древнерусский нотированный Параклит XII века: Византийские источники и типология древнерусских списков. Москва, 2009.

Посилання[ред. | ред. код]