Типик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Типик, також типікон́ (грец. Τυπικόν від τύπος — «зразок», «устав») — книга зразків, збірник церковних приписів (рубрик), як відправляти поодинокі нічнодневні богослуження у тому чи іншому випадку. Богослуження у Східній Церкві відбуваються у різних циклах, які між собою переплітаються, з чого виникають різноманітні комбінації відправ. Типик збирає в одне всі можливі комбінації і подає точні вказівки, як у тому чи іншому випадку «уставно» (звідси «Устав»), тобто зразково відправляти те чи інше богослуження.

В Україні від часів св. Теодосія Печерського († 1074) уживався так званий Студитський Типик (від царгородського монастиря св. Теодора Студита, а від 15 ст. його замінив Єрусалимський Типик (з Лаври св. Сави біля Єрусалиму). Рукописні Типики мають назву Устав або «Око церковноє». Типик спершу друкувався окремими частинами, в кінці богослужбових книг (т. зв. Маркові глави), а далі — окремою відбиткою скорочено у Почаєві 1766. Повний Типик під назвою «Устав Церковного Пѣнія» появився там само (1780). На Західних Українських Землях систематичний виклад Типика видав Я. Досковський у Перемишлі (1852, подальші видання 1870, 1903) та О. Микита в Ужгороді (1890, 1901). Найкращий з усіх українських Типиків «Типік Церкве Руско-Католіческія» І. Дольницького (1899). За його вказівками виходять щорічні церковні устави, що їх звичайно друкують окремою відбиткою або в календарях.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]