Омографи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Омо́графи (від дав.-гр. ὁμός — «однаковий» + γράφω — «пишу») — це слова, які однаково пишуться, але неоднаково читаються. В українській філології цей термін рідко використовується, оскільки в українській мові написання та вимова слів зазвичай повністю збігаються. Через такий збіг, у менш технічному використанні омографи часто не відрізняють від омонімів. Однак у мовах, де вимова значно розбігається з правописом, можуть існувати великі ряди омографів — до них належать, зокрема, російська й англійська мови.

Омографи в українській мові[ред.ред. код]

Український правопис передає звучання слів достатньо однозначно, тому омографія в ньому відносно малопоширена. Однак, деякі особливості вимови, що впливають на зміст, на письмі не передаються, тому можуть виникати омографічні пари.

Зокрема, ознакою фонетичного розрізнення ряду омографів є наголос, який, незважаючи на існування усталеного способу його графічного позначення, на письмі здебільшого не використовується. Приклади омографів, що відрізняються наголосом:

  • за́мок (фортеця, садиба) і замо́к (прилад)
  • зо́льник (курганний насип) і зольни́к (частина топки)
  • кожу́х (одяг) і ко́жух (технічна деталь)
  • ко́лос (суцвіття) і коло́с (велет)
  • о́чник (студент очного відділення) і очни́к (окуліст)
  • пра́вило (настанова, припис) і прави́ло (інструмент)
  • си́тник (хліб; майстер, що виготовляє сита) і ситни́к (рослина)
  • ці́лик (приціл) і ціли́к (цілина)

Окрім того, до такого типу омографів належать також граматичні форми слів, що відрізняються лише наголосом: ру́ки(Н. мн.)/руки́(Р. одн.).

Ряд омографів відрізняється лише твердістю чи м'якістю зубних приголосних перед і — ця особливість української фонетики графічно відображалась у деяких старих правописах (зокрема, в желехівці), але не має графічного відображення в сучасній орфографії. Твердість зубних приголосних ([d], [t], [z], [s] [t͡s], [d͡z], [n], [ɭ]) зберігається перед [і] на місці історичного [ɔ], перед закінченням прикметників твердої групи, а також на межі префікса, в решті випадків зубні приголосні перед [і] здебільшого вимовляються м'яко. Наприклад, ніс(носа)/ніс(нести), надійний («що дає надої»)/надійний («що дає надію») відрізняються, відповідно, твердістю та м'якістю приголосної перед і, що виникла, відповідно, з історичних [ɔ] та [ɛ]/[ě]. Пари дружні(згуртовані, від дружний)/дружні(союзні, неворожі, від дружній), насінні(насінний)/насінні(насіння) та деякі інші відрізняються твердістю/м'якістю приголосної перед закінченням. У ряді діалектів, однак, розрізнення твердості/м'якості приголосних перед і зникло, тому такі омографи можуть розглядатись і як омоніми.

У період, коли з українського алфавіту було вилучено букву ґ, омогрфами стали такі пари слів, як ґніт/гніт, ґрати/грати — розрізнення фрикативного/проривного г зберігалося при вимові і було частиною орфоепічної норми радянського періоду, хоч і не відображалось на письмі.

В інших мовах[ред.ред. код]

Російська мова[ред.ред. код]

Англійська мова[ред.ред. код]

  • bow [boʊ] («лук») і bow [baʊ] («уклін», «ніс корабля»)
  • close [kləʊs] («близький», «близько») і close [kləʊz] («закрити»).
  • gill [ɡɪl] («зябра») і gill [dʒɪl] («міра об'єму», «чверть», «око»)
  • live [laɪv] («живий») і live [lɪv] («живу»)
  • read [ɹiːd] («читаю») і read [ɹɛd] («прочитаний», «читав»)
  • slough [slaʊ] («болото», «багно») і slough [slʌf] («скинута шкіра змії», «виповзок»)[1]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Існує і графічний варіант слова в останньому значенні — sluff