Петриков

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Петриков
Coat of Arms of Pietrykaŭ, Belarus.svg Flag of Pietrykaŭ.svg
Герб Петрикова Прапор
Petrikov adm.jpg
Основні дані
52°08′ пн. ш. 28°30′ сх. д. / 52.133° пн. ш. 28.500° сх. д. / 52.133; 28.500Координати: 52°08′ пн. ш. 28°30′ сх. д. / 52.133° пн. ш. 28.500° сх. д. / 52.133; 28.500
Країна Білорусь Білорусь
Область Гомельська область
Район Петриковський район
Перша згадка 1523
Статус з 1938 року
Населення 10 700 (2004)
Транслітерація назви Pietrykaŭ
Поштовий індекс 247940
Телефонний код +375-2350
Висота 137 м[1] м.н.р.м.
Водойма Прип'ять
Відстань
Найближча залізнична станція Мулярівка (13 км)
До обласного центру
 - фізична 190 км
Петриков. Карта розташування: Білорусь
Петриков
Петриков
Петриков. Карта розташування: Гомельська область
Петриков
Петриков
Петриков (Гомельська область)

CMNS: Петриков на Вікісховищі

Петриков (біл. Петрыкаў) — місто Гомельської області, центр Петриковського району. Місто стоїть на річці Прип'ять за 190 км на захід від Гомеля, 13 км від залізничної станції Мулярівка на лінії Калинковичі-Лунинець. Автодороги з'єднують місто з Мозирем, Калинковичами, Житковичами. Пристань. У 2004 році в Петрикові налічувалося 11 тис. мешканців.

Історія[ред. | ред. код]

За легендою, місто було засновано в 10-му столітті ятвязським князем Петриком. За письмовими джерелами відоме з 1523 року як містечко в Слуцькому князівстві Великого князівства Литовського, власність Олельковичів.

У першій половині XVI століття відповідно до деяких документів, князь Юрій Олельковіч збудував в тут замок, який був зруйнований в 1534-1537 роках під час війни Великого князівства Литовського з Московської державою. У 1595-1596 роках Петрик двічі був захоплений загонами Северина Наливайка.

З XVII століття і аж до 1917 року Петриков належав Ходкевичам. 16 жовтня 1776 року Ходкевичі отримали від короля Польського і Великого князя Литовського Станіслава Августа Понятовського дозвіл на проведення в Петрикові великі ярмарки два рази на рік: 20 липня на свято Святого Іллі за католицьким календарем та 1 жовтня на свято Покрови за православним календарем.

Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 році Петриков увійшов до складу Російської імперії як містечко, центр волості Мозирського повіту Мінської губернії. У 1897 року в містечку налічувалося близько 400 дворів, 5,5 тис. жителів, 2 початкові школи, лікарня, 2 церкви, костел. Працювала пристань.

До 1812 року в Петрикова існувала поштова станція на поштовій дорозі Мозир - Давид-Городок.

З лютого по грудень 1916 року місто окуповане військами кайзерівської Німеччини. Територія Мозирського повіту стає тилом 3-ої російської армії, тримати оборону проти німецьких військ під Барановичами і Пінськом.

З грудня 1917 року в Петрикові встановлена радянська влада, місто у складі БРСР.

Березень - грудень 1918 року - окупація німецькими військами. З квітня по червень 1920 року - окупація військами поляків. 4 квітня 1920 року вони почали на Поліссі генеральний наступ, щоб остаточно захопити Мозир і Калинковичі, і на наступний день захопили обидва міста.

З 17 липня 1924 року - містечко, центр Петриковського району Мозирського округу. У 1925 році йому був наданий статус міста. Діяла артіль з будівництва барж.

З 15 січня 1938 року - центр Петриковського району Поліської області.

До початку Другої світової війни тут налічувалося 5,8 тис. жителів. Під час окупації тут діяли партизанські бригади. Містечко і район належали до Петриковської округи генеральної округи Житомир. Гітлерівці знищили в районі 1,2 тис. громадян.

Місто було звільнено в 30 червня 1944 року військами 1-го Білоруського фронту, воїнами 55 Мозирського Червонопрапорного стрілецької дивізії 61-ї армії 1-го Білоруського фронту і моряками 20-ї бригади річкових кораблів ордена Ушакова Дніпровської військової флотилії.

8 січня 1954 року Поліська область скасована, місто увійшло до складу Мозирського району Гомельської області. У 1959 році в ньому проживало вже 7,2 тис. чоловік.

Забудова[ред. | ред. код]

Головна вулиця сучасного міста забудована 2-3-поверховими житловими будинками. У центрі зводяться 5-поверхові будови. Створені нові житлові масиви.

Економіка[ред. | ред. код]

У Петрикові працюють суднобудівно-судноремонтний завод, заводи керамзитного гравію і цегляний, хлібозавод, комбінат будматеріалів.

Освіта і культура[ред. | ред. код]

Діють 3 середні, музична, спортивна школи, школа-інтернат, Будинок школярів, Будинок культури, 3 бібліотеки, 4 народних і зразкових колективи самодіяльного мистецтва. Видається районна газета «Петриковські новини».

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У місті є братська могила радянських воїнів, партизанів і підпільників. Тут похований народний герой, партизанів двох війн В. Талаш, йому поставлено пам'ятник. На петриковській землі знайшов притулок хоробрий син українського народу молодший лейтенант Герой Радянського Союзу Микола Полікарпович Чалий. У міському парку встановлено меморіал на честь воїнів-визволителів міста Петрикова. Відважним морякам Дніпровської флотилії - старшині Володимру Канареєву і мічману В.П. Чільнікіну присвоєно звання почесних громадян м. Петрикова.

У місті збереглися 3 церкви XVII-XIX ст.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. GeoNames — 2005.