Ятвяги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ятвяги
East Slavic tribes peoples 8th 9th century.jpg
Карта розселення східнослов'янських племен VIII-IX ст. та балтів, із зазначенням місця розташування Ятвягів
Розселення і кількість
Ареал Київська Русь, Велике князівство Литовське, Білорусь
Згас 1283 р.
Раса Європеоїдна
Походження II ст. н.е.
Близькі народи прусси
Мова ятвязька мова (балтійські мови, індоєвропейські мови)
Релігія язичництвохристиянство

Ятвя́ги, ятвезь, судови, судзіни (біл. Яцьвягі, ятвягі, судовы, судзіны[1]; англ. Yotvingians) — балтське плем'я, етнічно близьке до литовців та прусів. Мешкали у Бузько-Наревському та Німансько-Наревському межиріччях (між середнім Німаном та горішньою Нарвою), на пограниччі Київської Русі, на північний захід від українських племен (русинів). Цю територію називано також Ятвігією (Ятва) або Судовією.

Плем'я судів (судови, судзіни) вперше згадав римський історик Публій Корнелій Тацит (2 ст. нашої ери).

Вперше назву ятвяги згадано в договорі між Руссю і Візантією в 944 році. Ятвяги визначалися войовничістю, з ними часто воювали київські князі: походами проти них ходили Володимир Великий у 983 р.[2], Ярослав Мудрий (1038 р., 1048 р., 1044 р.), Ярослав Святополкович (1112–1113 рр.), пізніше галицько-волинські князі Роман і Данило, які разом з мазовецькими князями підкорили ятвягів. З 1283 р. більшу частину ятвягів захопив Тевтонський Орден, а частина ятвягів увійшла до складу Великого Литовського князівства і стала одним зі складників у формуванні литовського та білоруського народів (див. литвини)[3].

Етимологія[ред.ред. код]

Карта розселення народів Балтії. Зелені відтінки — західні балти, коричневі — східні
Ятвязьке курганне поховання. Сувалки.
Найбільше Ятвязьке курганне поховання. Сувалки.

У Київській Русі існувала практика домовленості з полоненими й підкореними для права селитися на Русі. Старослов'янською мовою корінь слова у назві племені ятвягів давньорус. Ѩтва, яти «ятва» та «яті» має значення «полон», «взяття», «брати» (від «ємлю» давньорус. Ѥмлю) звідси «мати-імати»[4].

Ятвяги часто повставали проти Київської Русі (характерна особливість), а вищенаведений корінь слова також відповідає поняттю «вздимати» (підніматися-повставати), «вимать» (виймати з-під влади), «вийняти», «виймати»[4].

Даний корінь також може відповідати самоназві зазначеного племені, оскільки вказаний корінь слова відповідає також і значенню «витончений» (рос. изящный), «неймовірний» рос. неимоверный[4], тобто «гарний» й «найкращий».

Порівняння ідентичного кореня слова (поняття та його значення)[4]:
санскр. jam (тримати-удержувати), серб. jети, jемати, имати, чеськ. jmu, jimati, jmiti, jmam, jiti, пол. ime, imiec, imac, jac, лит. imu, imti, emiau (узяв), латис. emere (брати перед купівлею), лат. emere (брати перед купівлею), грец. νεμω (володію, володарюю, розділяю, поділяю), укр. имиты, иматы, яты, иму, имняты, няты, маты[4].

Ятвязкі племена[ред.ред. код]

Князі[ред.ред. код]

  • Скалк (близько 75 р.), король Склавії-Скаловії (Sklavia), князівства Східної Прусії на берегах ріки Русь у гирлі Неману;
  • Стінегота, вождь Скаловії;
  • Видевут (близько 500 р.), володар держави Судо (Судовія);
  • Гунігард (VI ст.);
  • Бауг (близько 875 р.);
  • Гуннар (близько 900 р.), син Бауга;
  • Комат, князь-нобіль ятвязький[5];
  • Минтеля[6];
  • Мудійко[7];
  • князь ятвязький вбитий булавою взимку 1255-1256 рр.[8];
  • Шутр Мондунич, Шутр Мондушич (біля *1150 р. - †1227 р.)[9];
  • Шюрпа[10];
  • Небр;
  • Мондун, Скомонд, Мондовида (близько 1125 р.), старший син Гедиміна;
  • Зебр;
  • Стегут, Стегут Зебрович, син Зебра (Стегут Зібрович, біля 1227-1228 рр.)[11];
  • Скумо, Скуманд (біля *1200-†1260 рр.);
  • Скомонд, Сколоменд (ок.1175-†1248 рр.), князь-волхв[12];;
  • Скуманд (коло 1273-1284 рр.);
  • Скурдо (коло 1283 р.);
  • Стекинт (близько 1253 р.)[13];
  • Дор[14];
  • Буряль, князь-нобіль ятвязький[15];
  • Борут (1234 р.)[16];
  • Анкад, князь-нобіль ятвязький, провідник у поході Данила Романовича[17].
  • Ящелт, васал князя Данила Романовича[18]
  • Юндил, князь-нобіль ятвязький[19]

Посли[ред.ред. код]

  • Небяст (до Данила Романовича)[20];
  • Ятвяг Гунарев (біля 925-983 р.), у 945 р. в посольстві київського князя Ігоря Рюриковича до Константинополя[21].


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Яраслаў Звяруга. «Яцвягі» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — г. Мінск: «Беларуская Энцыклапедыя», 2005 г., С. 788 (біл.)
  2. В год 6491 (983) Владимир победил ятвягов-литовцев, и завоевал их землю (рос.)
  3. стор. 3999, том. 10, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  4. а б в г д «Ятва», «Яти» // «Полный церковно-словянский словарь», сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко, г. Москва (1993 г.) 1900 г., С. 857, ISBN 5-87301-068-4 (рос.)
  5. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 413, 415, 491, ISBN 5-308-00052-2
  6. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 496, ISBN 5-308-00052-2
  7. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 500, ISBN 5-308-00052-2
  8. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 491, ISBN 5-308-00052-2
  9. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 384, 516, ISBN 5-308-00052-2
  10. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 516, ISBN 5-308-00052-2
  11. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 384, 512, ISBN 5-308-00052-2
  12. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 402, 511, ISBN 5-308-00052-2
  13. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 413, 415, 512, ISBN 5-308-00052-2
  14. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 483, ISBN 5-308-00052-2
  15. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 472, ISBN 5-308-00052-2
  16. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 402, 471, ISBN 5-308-00052-2
  17. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 414, 469, ISBN 5-308-00052-2
  18. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 407, 520, ISBN 5-308-00052-2
  19. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 517, ISBN 5-308-00052-2
  20. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 406, 500, ISBN 5-308-00052-2
  21. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 26, 520, ISBN 5-308-00052-2

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]