Питна вода

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шипіт — підземне джерело водопостачання в селі Дзигівка

Питна вода — вода, в якій бактеріологічні, органолептичні показники та показники токсичних хімічних речовин перебувають в межах норм питного водопостачання:

  • Основна вимога до органолептичних властивостей води — відсутність неприємного запаху, смаку, кольору[1].
  • Мінералізація води (сухий залишок) згідно з нормативними вимогами[2] не повинна перевищувати 1 г/дм3, але може бути 1,5 г/дм3 — за погодженням з головним санітарним лікарем відповідної адміністративної території України. В той же час, за показником фізіологічної повноцінності мінерального складу води — оптимальною є мінералізація 0,2-0,5 г/дм3. Для посушливих районів світу вода може вважатися доброю при мінералізації до 1 г/дм3, задовільною — від 1 до 2 г/дм3, допустимою для пиття — від 2 до 2,5 г/дм3, допустимою для пиття в крайніх випадках — від 2,5 до 3,0 г/дм3.
  • Твердість води (вміст йонів кальцію та магнію) не повинна перевищувати 7 ммоль/дм3 кількості речовини еквівалента.
  • Значення рН повинні бути в межах 6,5-8,5.
  • Концентрація нітратного йону не повинна перевищувати 45-50 мг/дм3 (у перерахунку на азот — близько 10 мг/дм3).
  • Важливе значення має характеристика мікробіологічного стану питної води (колі-індекс — не більше 3, колі-титр — не менше 300). Більшість країн Північної Америки та Європи постійно розробляють і удосконалюють більш жорсткі стандарти питної води, при цьому пріоритетом для всіх країн є епідемічна безпека питної води.[3][4][5]

Вода питна Законом України віднесена до харчових продуктів:

  1. «Вода питна — харчовий продукт, придатний для споживання людиною»;
  2. «Харчовий продукт — речовина або продукт (неперероблений, частково перероблений або перероблений), призначені для споживання людиною. До харчових продуктів належать напої (в тому числі вода питна), жувальна гумка та будь-яка інша речовина, що навмисно внесена до харчового продукту під час виробництва, підготовки або обробки».[6]

Типові прикдади застосування (крім питних цілей) передбачають: використання в туалеті (промивання), в мийці та для зрошування.

У питному водопостачанні підземні води мають значні переваги перед поверхневими, оскільки менше забруднені і характеризуються стабільнішими хімічними властивостями. Зокрема в Києві, за використання трьох джерел водопостачання (Десна, Дніпро, артезіанські води), частка підземних вод перевищує 15 %.[7]

Стандарти якості[ред. | ред. код]

Склад і властивості питної води в системах водопостачання України повинні відповідати вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною»[2], затверджених Міністерством охорони здоров'я 12.05.2010 р., що набрали чинності від 01.07.2010 р. Дію колишнього радянського стандарту ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством» зупинено 19.07.2010 р[8].

Відсоток населення, яке використовує безпечну питну воду, за країнами. Світова карта щодо МСР 6 (Мета сталого розвитку 6) - показник 6.1.1, 2015 року: «Частка населення, яке користується послугами питної води з безпечним керуванням».[9]

Показники якості питної води поділяються на три загальні підрозділи:

  • хімічні
  • мікробіологічні
  • фізичні.

Хімічні властивості охоплюють: концентрації шкідливих речовин в цілому і важких металів зокрема, сліди органічних сполук, загальну мінералізацію води. Хімічні параметри стосуються ризику шкоди здоров'ю людини через накопичення в організмі важких металів та інших сполук: переважна більшість шкідливих речовин за перевищення гранично допустимих концентрацій, чинить негативний вплив на життя та здоров'я людини[10].

Мікробіологічні показники епідемічної безпеки стосуються коліформних бактерій, кишкової палички, а також певних видів патогенних бактерій (таких, як холерний вібріон), вірусів і найпростіших паразитів, перевищення яких може призвести до виникнення інфекційних хвороб у людини[2].

Фізичні властивості води визначаються органолептичними показниками, такими, як смак та присмак, забарвленість, запах і каламутність питної води, що сприймаються органами чуття. Відповідно до стандартів якості питної води України, кожен органолептичний показник не має перевищувати встановлену граничну межу у балах, градусах чи нефелометричних одиницях каламутності (НОК), в той час як згідно зі стандартами якості питної води в Євросоюзі та США органолептичні показники питної води не мають жорстко встановлених рамок і умовно поділяються на прийнятні та неприйнятні для споживачів[10].

Стандарти для відбору проб води в Україні[ред. | ред. код]

В Україні дослідження проб води з джерел господарсько-питного водопостачання (для оцінки їхнього стану) здійснюється згідно вимог ГОСТ 2761-84 «Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання» та СанПіН 4630-88 «Санітарні правила і норми охорони поверхневих вод від забруднень»; а проб, власне, питної води — згідно вимог ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною»[2], затверджених Мінохорони здоров'я 12.05.2010 р., введених у дію 01.07.2010 р.

Водопідготовка. Очищення і дезінфекція питної води[ред. | ред. код]

Докладніше: Очищення води

Велика частина води вимагає деякого типу водопідготовки перед вживанням, навіть вода з глибоких колодязів або джерел. Обсяг водопідготовки залежить від джерела води. Кілька великих міст, таких як Крайстчерч (Нова Зеландія) мають доступ до загалом чистої води, в достатньому обсязі, внаслідок чого водопідготовки сирої води не потрібно.[11]

Хлорування[ред. | ред. код]

Докладніше: Хлорування

Попри існування безхлорних методів знезараження, хлорування й досі (початок ХХI століття) залишається найбільш поширеним способом дезинфекції питної води. У світі для водопідготовки застосовують або чистий хлор або хлоровмісні препарати.

Озонування[ред. | ред. код]

Докладніше: Озонування

Озонування питної води є дієвим способом знезараження, але не таким дешевим, а від того, не таким розповсюдженим, як хлорування чи обробка гіпохлоритом. Станом на 2018 рік у комунальному водогосподарстві України, озонування застосовувалося лише в м. Києві. Комерційні підприємства, які доправляють воду населенню, також застосовують технологію озонування для знезараження та збільшення строку безпечного зберігання. Так, перший досвід застосування озонаторів для обробки води питної озоном був запроваджений на початку 2000-х років, у Запоріжжі приватним підприємцем Баранніком В'ячеславом Миколайовичем. На сьогодні очолювана ним компанія ТОВ Дігідрол є єдиною компанією в Україні, яка має технічні умови на виробництво питної води, строк зберігання якої продовжено до 30 діб (проти стандартних 24 годин[12]) завдяки застосуванню генераторів озону для обробки води питної.

Інші методи[ред. | ред. код]

Високі адсорбцйіні та йонообмінні властивості глауконіту та гідробіотиту обумовлюють можливість їх застосування для очищення та пом'якшення води.

У надзвичайних ситуаціях, коли звичайні системи водопідготовки не працюють, вода від патогенних мікроорганізмів, які можуть бути вбиті або інактивовані, обробляється кип'ятінням. Проте, це вимагає багато теплової енергії, і може бути дуже обтяжливим для споживачів, особливо там, де важко зберігати кип'ячену воду в стерильних умовах і не є надійним способом вбити деяких цист паразитів, таких як Cryptosporidium або бактерії Clostridium.

Дуже ефективними і надійними консервантами питної води, а також знезаражувальними агентами є розчини срібла, отримані електрохімічним шляхом.[13][14] Воно є дієвим проти всіх патогенних мікроорганізмів, збудників інфекційних хвороб, які передаються крізь воду.[13] Срібні розчини повністю знищують збудників шигельозу, черевного тифу, паратифів, холери тощо.[13] Дуже чутливими до срібла є стафілококи, стрептококи, пігментні бактерії, протеї, сальмонели, деякі найпростіші, рослинні і тваринні організми, наприклад синьо-зелені водорості.[13]

Сучасні проблеми питної води та її джерел[ред. | ред. код]

Поверхневі води[ред. | ред. код]

Поверхневі води мають впорядковану молекулярну структуру завдяки тому, що ці води вільно плинуть поверхнею, співдіють з сонцем, повітрям і насичуються киснем. Але, натомість, озера і річки схильні до мікробіологічного забруднення, мають дуже різний і непередбачуваний хімічний склад внаслідок потрапляння в них відходів життєдіяльності, стоків промислових підприємств, радіоактивних опадів, тощо.

Підземні води[ред. | ред. код]

Підземні води вважаються вільними від бактеріологічного забруднення, однак більш дрібні мікроорганізми — віруси, мають здатність просочуатися крізь ґрунт в підземні резервуари води. Крім цього, дуже часто артезіанські води перенасичені солями неорганічної природи внаслідок чого засмічують організм і геть позбавлені кисню.

Водопровідні води[ред. | ред. код]

Водопровідні води являють собою доочищені води з поверхневих і підземних джерел. У сучасних містах їх якість контролюється державними лабораторіями, які, проте, мають досить широкі рамки для віднесення вод до розряду питних. Крім цього, комунальні водопідготовчі станції повсюдно застосовують найбільш дешеві технології доочистки в поєднанні з рясним хлоруванням. Крім названих проблем, водопровідна вода схильна також, до вторинного забруднення на шляху до споживача, тому що проходить по багаторічних міських комунікаціях (іржавих трубах) і там же втрачає свою природну молекулярну впорядкованість, перебуваючи в замкнених просторах і багаторазово різко повертаючи на 90 градусів.

Води з магазинів[ред. | ред. код]

Зважаючи на нормативи якості та виробничі програмами технологічного контролю, треба усвідомлювати, що для багатьох продавців і виробників, продаж води — це бізнес, в якому питання собівартості, часто визначає якість продукту та використовувані технології його отримання.

Фільтровані води[ред. | ред. код]

Використання фільтрів місцевої доочистки може виявитися досить ефективним, за принципом: «хочеш зробити щось добре — зроби це сам». Однак, далеко не кожен володіє мінімально достатніми даними для того, щоби самостійно прийняти правильне рішення в питанні вибору відповідної технології і комплектації фільтра. На жаль, зважаючи на доступні і зрозумілі пересічному обивателю характеристики: колір, форма, ціна — важко зробити правильний вибір. Тим більше, що деякі «рішення» в цій галузі стосуються розряду більше «психологічного очищення» і в дійсності не очищують воду належним чином.

Важливі для життя і здоров'я показники питної води[ред. | ред. код]

Хімічний склад (мінералізація)[ред. | ред. код]

Хімічний склад характеризує воду з точки зору присутності в ній, розчинених на молекулярному рівні, хімічних елементів і їх з'єднань, як правило неорганічного складу. На державному рівні нормуються верхні межі наявності у воді таких елементів: загальне залізо, марганець, мідь, сульфати, сухий залишок, хлориди, цинк, алюміній, молібден, нітрати, нітрити, ртуть, свинець, ціаніди та інше (всього близько 60 показників).

Для класифікації вод за ступенем мінералізації використовують такі позначення: ультрапрісні, прісні, води з підвищеною мінералізацією, солонуваті, солоні і розсоли. Однак навіть, води котрі вважаються прісними, можуть мати мінералізацію до 1000 міліграмів різних солей на 1 літр води. Природа цих домішок і перш за все — їх неорганічний характер, обумовлює те, що найбільш прийнятні для людини в хімічному плані води — це якомога більш чисті ультрапрісні води. При цьому повноцінною, питна вода може вважатися в тому випадку, коли вона очищена від всього зайвого і містить лише корисні і потрібні людині мікроелементи. Так, наприклад, санітарні норми і правила, що визначають гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною, серед показників фізіологічно повноцінного мінерального складу питної води виділяють лише ті основні речовини, які дійсно потрібні організму і беруть участь в основних обмінних процесах: йод, калій, кальцій, магній, натрій і фтор.

Мікробіологічний склад (мікроорганізми)[ред. | ред. код]

Мікробіологічний склад характеризує воду з точки зору присутності в ній різних форм життя з числа мікросвіту: загальне мікробне число, коліформи, E.coli, ентерококи, синьогнійна паличка, патогенні ентеробактерії, коліфаги, ентеровіруси, аденовіруси, ротавіруси, ізоспори, цисти лямблій, дизентерійні амеби, кишкові гельмінти та інше (всього близько 30 показників).

Санітарні норми і правила для всіх відомих патогенних, паразитарних форм життя і більшості інших мікробіологічних показників, передбачають їх повну відсутність. Тому найбільш корисною для людини або іншими словами — безпечною, є вода чиста в мікробіологічному плані, яка в процесі виробництва і зберігання, повністю позбавлена зараження і мікробіологічного забруднення.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 17 травень 2013. 
  2. а б в г Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10)
  3. Гончарук В. В. Концепция выбора перечня показателей и их нормативных значений для определения гигиенических требований и контроля за качеством питьевой воды в Украине // Химия и технология воды. — 2007. — Т.29. — № 4. — С.297-355
  4. Зоріна О. В. Основні особливості нового проекту державних санітарних норм і правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» // Гігієна населених місць: зб.наук.пр. — К., 2010. — Вип.56. — С.95-99
  5. Руководство по контролю качества питьевой воды. Т.1: Рекомендации. — 2-е изд. — Женева: Изд. ВОЗ, 1994. — 255с.
  6. Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» від 23.12.1997 № 771/97-ВР (Редакція від 05.07.2017)
  7. Хільчевський В. К.. Водопостачання і водовідведення: гідроекологічні аспекти: Підручник. — К.: ВПЦ «Київський університет», 1999. — 319 с.ISBN 966-594-073-2
  8. Постанова від 19 липня 2010 року N 26 Про призупинення дії Державного стандарту Союзу РСР ГОСТ 2874-82
  9. Share of the population using safely managed drinking water. Our World in Data. Процитовано 2020-09-21. 
  10. а б Стандарти якості питної води. Шкідливі речовини
  11. Christchurch City Council. Christchurch, NZ. «Our water — Water supply.» Accessed 2010-10-26.
  12. Санитарные нормы и правила "Гигиенические требования к воде питьевой, предназначенной для потребления человеком" (ГCанПиН 2.2.4-171-10). 
  13. а б в г Академик АН УССР Кульский Л. А. Серебряная вода / «Химия и жизнь» Научно-популярный журнал Академии наук СССР. — 1972, № 1 (с.: 49)
  14. Кульский Л. А. Серебряная вода. — 8(доп.). — К.: Наукова думка, 1982. — С. 19 — 31.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]