Подокарпус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Podocarpus
Podocarpus macrophyllus inumaki.JPG
Podocarpus macrophyllus
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
(без рангу): Голонасінні (Gymnosperms)
Відділ: Хвойні (Pinophyta)
Клас: Хвойні (Pinopsida)
Порядок: Соснові (Pinales)
Родина: Подокарпові (Podocarpaceae)
Рід: Podocarpus
L'Heritier ex Persoon 1807
Типовий вид
Podocarpus elongatus
L'Hér ex Pers.
Species
Commons-logo.svg Вікісховище: Podocarpus

Подока́рпус або ногоплідник[1][2][3] (Podocarpus) — рід вічнозелених чагарників або дерев заввишки 1—25 м (зрідка до 40 м), що налічує понад 100 видів. Подокарпус і подокарпові загалом були притаманні флорі стародавнього суперконтиненту Гондвана. Назва «Podocarpus» утворена від слів грец. πούς — «ступня» і грец. καρπός — «плід». У часи неокому ногоплідник, дуб, гінкго, саговник, араукарія, таксодієві та інші рослини росли у північному Приазов'ї[1].

Опис[ред. | ред. код]

Листки 0,5—15 см завдовжки, ланцетні, довгасті, серпоподібні, у деяких видів з різними жилками, розташовані по спіралі, хоча у деяких видів скручені і розташовані в двох горизонтальних рядах. Плід — ягоди яскраво червоного кольору з фіолетовим відтінком, м'ясисті, їх їдять птахи, у такий спосіб розносячи насіння з послідом. Багато видів, хоча й не всі, дводомні.

Екологія та поширення[ред. | ред. код]

Рід Podocarpus представлений багатьма видами в горах тропіків; поширення роду простягається на південь до Чилі та Нової Зеландії, в північному напрямку до Японії та Мексики. У південно-східній Африці колись були поширені подокарпусові ліси, однак нині вони перебувають під загрозою знищення. Подокарпусові ліси поширені сьогодні тільки на важкодоступних висотах.

Класифікація[ред. | ред. код]

Podocarpus henkelii

Вид[ред. | ред. код]

Використання[ред. | ред. код]

Кілька видів Podocarpus вирощують як садові дерева. Червоні, фіолетові або синюваті м'ясисті плоди більшості подокарпусів їстівні у сирому або вареному вигляді. Вони мають клейкий м'якуш з трохи солодкуватим смаком. Тим не менш, вони слабко токсичні, тому їх можна вживати лише в невеликих кількостях. Деякі види подокарпусів використовують в системах традиційної медицини.

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Геологічний журнал // Геологічний журнал. — Ізд-во Всеукраїнської академія наук, 1963. — Вип. 23.
  2. Ковальчук А.А. Заповідна справа. — Ужгород : Ліра, 2002. — 328 с. — ISBN 966-7400-21-7.
  3. Гриценко, С.П.; Балалаєва, О.Ю. Латинська мова для студентів-агробіологів. Навчальний посібник. — Киів : Центр навчальної літератури, 2006. — 384 с. — ISBN 966-364-263-7.