Пропаганда в Білорусі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пропаганда в Білорусі

Пропаганда в Білорусі — один із засобів репресивного здійснення влади режимом Лукашенка. Зокрема, державні ЗМІ, такі як «Білорусь 1», що належить Національної державної телерадіокомпанії Республіки Білорусь (Белтелерадіокомпанії), але також навчальні заклади використовуються для пропаганди.

Ситуація зі ЗМІ в Білорусі[ред. | ред. код]

Всупереч встановленню свободи слова в статті 33 Конституції Білорусі 1996 року, режим Лукашенка обмежує це іншими законами та репресіями. Уряд підтримує державні ЗМІ, такі як «Білорусь 1», які вже давно використовуються для пропаганди[1], і, завдяки їх широкій присутності в інформаційному просторі, здійснює прямий контроль над медіапейзажем та розповсюдженням інформації відповідно. Це робить людей у ​​Білорусі вразливими до державної пропаганди, оскільки вони мають невеликий доступ до альтернативних та незалежних ЗМІ. Основна мета пропаганди — збереження влади, поширення ідеології та популяризації Олександра Лукашенка.[2][3] Зокрема, пропаганда намагається створити відчуття, що держава, уряд і Лукашенко — це одне ціле.[2][3] Основна увага до Лукашенко сильніша, ніж до глав держав СРСР.[3]

Характер пропагандистської системи сягає радянських часів. Лукашенко представлений як неодмінний батько нації та гарант стабільності. Спорт відіграє важливу роль у висвітленні подій як джерело патріотизму.[2]

У школах, коледжах та університетах продовжується значна індоктринація: студенти отримують однобічні повідомлення про історію та сучасну політичну ситуацію. У 2003 році в навчальних закладах було запроваджено курс ідеології. У пропаганді, зокрема, західні держави та їх асоціації, такі як США, НАТО, а також Польща та весь Європейський Союз, розглядаються як ворожі.[2] Щоб мати можливість працювати в державному апараті, потрібно пройти ідеологічні випробування.[4]

Приклади пропаганди та цілеспрямованого спотворення інформації[ред. | ред. код]

Під час пандемії COVID-19 у Білорусі Лукашенко принизив небезпеку ситуації[5], а повідомляти про епідемію спочатку не дозволялося.[6]

Згідно з білоруською пропагандою, масові акції протесту в 2020 році — це дії, контрольовані Заходом. Сам Лукашенко заявив у серпні 2020 року, що Захід мав на меті анексувати Гродненську область. За його словами, у регіоні вже вивішувались польські прапори.[7]

Пропаганда в Білорусі фальсифікує насильство міліції щодо демонстрантів[8] і, серед іншого, намагається послабити протестний рух шляхом дезінформування; крім того, цілеспрямовано використовуються інші методи, такі як арешти членів опозиції, таких як члени Координаційної ради.

Незабаром після затримання 15 вересня 2020 року Степана Латипова[be-x-old] по «Білорусь 1» показали сюжет, в якому з посиланням на МВС стверджувалося, що житель «Площі Змін[be]» збирався застосувати отруту проти силовиків, але в кінцевому повідомленні Слідчого комітету[be-x-old] про завершення розслідування ця версія була відсутня.[9]

Підтримка пропаганді з боку Російської Федерації[ред. | ред. код]

Під час мирних масових акцій протесту проти передбачуваних фальсифікованих президентських виборів у 2020 році білоруських журналістів державних ЗМІ, які відмовились підтримати офіційні повідомлення про перемогу Лукашенка та операції проти демонстрантів, замінили російські співробітники, зокрема з «RT».[10] Державні ЗМІ повідомляють, що опозиція погрожувала, що скоро шкільні уроки будуть проводитись лише білоруською мовою, хоча білоруси, оскільки більшість з них двомовні, не бачили загрози, заявила Ксенія Луцкіна, колишня кореспондентка Белтелерадіокомпанії. За словами німецької журналістки Керстін Гольм[de], маніпуляції, що демонструються в ЗМІ, проводяться від руки російських експертів. Державний мовник «Білорусь 1» показав кадри виступу лідера опозиції Марії Колеснікової у супроводі хору голосів, що кричали російською: «Уходи!» (укр. Геть!). Однак ці заклики протестного руху були спрямовані проти Лукашенка. «Білорусь 1» також повідомляла про сім'ю, яка перебувала в машині під час акцій протесту проти Лукашенко в Гродно та зазнала нападу ОМОНу, під час якої дитина отримала серйозні травми. Однак у звіті говориться, що з родиною сталася аварія.

Білоруську державну пропаганду підтримав російський пропагандистський канал «RT». «RT» показав відеозвернення співробітника ОМОНу, в якому стверджується, що молодий чоловік, який був побитий ОМОНом до несвідомого стану, був нетверезим та в стані наркотичного сп'яніння; цьому заперечив незалежний портал «TUT.BY», який опублікував висновок лікаря з протилежною інформацією.

Лукашенко подякував «RT» за допомогу у висвітленні акцій протесту після президентських виборів.[11]

Наслідки[ред. | ред. код]

Через державну пропаганду багато журналістів вирішили залишити роботу в державних ЗМІ Білорусі влітку та восени 2020 р.[6] Вихід продовжився і в 2021 році: у січні налічувалося понад 100 відкритих вакансій в Белтелерадіокомпанії, а за станом на червень від Белтелерадіокомпанії були розміщені вже 160 вакансій, від видавничого дому «Білорусь сьогодні» (газета «Радянська Білорусь» тощо) – 20.[12]

10 червня 2021 року в Україні заборонили ретрансляцію «Білорусь-24», телеканалу, який розпалював національну ворожнечу та поширював дезінформацію[13].

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Usau, Pavał (2007): Ideology of Belarusian State. Propaganda Mechanisms. In: Pejda, Marta: Hopes, Illusions, Perspectives. Belarusian Society. East European Democratic Centre / University of Wisconsin–Madison. — Madison. — P. 40–45.
  • Wilson, Andrew (2011): Belarus. The last European Dictatorship. New Haven, London: Yale University Press
  • Paulina Pospieszna (2014): Democracy Assistance from the Third Wave: Polish Engagement in Belarus and Ukraine. Pittsburgh: University of Pittsburgh Press[en]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Walker, Shaun (2020-08-17). Belarus media strike: 'if we can't do honest journalism, we won't work' (en). The Guardian. ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 2021-01-14. Процитовано 2020-09-23. 
  2. а б в г Democracy Assistance from the Third Wave: Polish Engagement in Belarus and Ukraine, 2014, с. 5f.
  3. а б в Ideology of Belarusian State. Propaganda Mechanisms, 2007, с. 41.
  4. Democracy Assistance from the Third Wave: Polish Engagement in Belarus and Ukraine, 2014, с. 6f.
  5. Ballin, André (2020-05-01). Coronavirus bedroht nun doch Lukaschenkos Macht in Weißrussland (de). Der Standard. Архів оригіналу за 2021-03-25. Процитовано 2020-09-23. 
  6. а б Nevedomskaya, Tatyana; Ostaptschuk, Markian (2020-09-02). Propaganda in Belarus: Warum Mitarbeiter staatlicher Medien kündigen (de). Deutsche Welle. Архів оригіналу за 2021-01-22. Процитовано 2020-09-23. 
  7. Dicke, Tim Vincent; Möllers, Tobias (2020-09-07). Belarus: Oppositionspolitikerin Kolesnikowa verschleppt (de). Frankfurter Rundschau. Архів оригіналу за 2020-10-30. Процитовано 2020-09-23. 
  8. Holm, Kerstin (2020-08-27). Propaganda-Bruderhilfe: Kreml schickt Journalismus-Söldner nach Belarus (de). Frankfurter Allgemeine Zeitung. ISSN 0174-4909. Архів оригіналу за 2020-09-29. Процитовано 2020-09-23. 
  9. Сцяпан Латыпаў. Новы Час (be) (22 (730)): 3. 2021-06-11. 
  10. Stöber, Silvia (2020-09-06). Proteste gegen Lukaschenko — Wie geht es weiter in Belarus? (de). tagesschau.de[de]. Архів оригіналу за 2021-01-21. Процитовано 2021-03-25. 
  11. Lukaschenko dankt russischem Sender RT für Hilfe (de). t-online.de[de]. 2020-09-02. Архів оригіналу за 2020-09-28. Процитовано 2020-09-23. 
  12. Салаўёў, Сяргей (2021-06-11). Трывога па ўсіх франтах. Новы Час (be) (22 (730)): 3. 
  13. В Україні заборонили державний білоруський телеканал (uk). Четверта студія. 2021-06-10. Архів оригіналу за 2021-06-11. Процитовано 2021-06-11. 

Посилання[ред. | ред. код]