Пітер Піот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пітер Піот
фр. Peter Piot
Народився17 лютого 1949(1949-02-17)[1][2][…] (75 років)
Keerbergend, округ Левенd, Брабант[d], Бельгія
Країна Бельгія
Діяльністьмікробіолог, лікар, політик, викладач університету, вірусолог
Alma materГентський університет (1974)
Антверпенський університет (1980)
Галузьсиндром набутого імунного дефіциту[4], хвороба, яку спричинює вірус Ебола[4], медицина[4], вірусологія[4] і тропічна медицина[4]
ЗакладInstitute of Tropical Medicine Antwerpd[5]
London School of Hygiene & Tropical Medicined
Імперський коледж Лондона
Об'єднана програма Організації Об'єднаних Націй з ВІЛ/СНІД
Університет Найробіd
Вільний університет Брюсселя
Лозанський університет
Колеж де Франс
Організація Об’єднаних Націй
Антверпенський університет
Посададиректор, директор, президент[d][5] і президент[d]
ЧленствоНаціональна медична академія СШАd
Royal Academy for Overseas Sciencesd
Королівська колегія лікарівd
Паризька медична академія
Леопольдина
У шлюбі зГайді Ларсонd[5]
Нагороди
Автограф
Особ. сторінкаlshtm.ac.uk/aboutus/people/piot.peter

Сер Пітер Карел, барон Піот, KCMG, FRCP, FFPH, FMedSci; (17 лютого 1949(1949-02-17), Keerbergend, Брабант[d])[6] — бельгійсько-британський мікробіолог, відомий своїми дослідженнями хвороби, яку спричинює вірус Еболи та ВІЛ / СНІДу.

Після того, як Піот допоміг відкрити вірус Ебола в 1976 році та сприяв стримуванню першої в історії епідемії Ебола того ж року, він став піонером з дослідження ВІЛ / СНІДу. Пізніше обіймав ключові посади в ООН та Всесвітній організації охорони здоров'я, пов'язані з дослідженнями та лікуванням СНІДу. Він також працював на посаді професора у кількох університетах по всьому світу. Автор 16 книг та понад 600 наукових статей.

Походження та навчання

[ред. | ред. код]

Піот народився 1949 року в Левені, Бельгія.[6] Його батько був державним службовцем, який займався експортом сільськогосподарської продукції, а мати керувала будівельною компанією. Піот — старший із двох братів і сестри.[6]

Почавши вивчати фізику на факультеті інженерії та фізикиГентського університету, Піот перейшов на вивчення медицини. Під час навчання Пітер отримав диплом з тропічної медицини (DTM) в Інституті тропічної медицини Антверпена. У 1974 році він отримав освітній ступінь доктора медицини в Гентському університеті.[6] У 1980 році Піот отримав освітньо-науковий ступінь доктора філософії з клінічної мікробіології в Антверпенському університеті.[6][7]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1976 році, працюючи в Інституті тропічної медицини, Пітер Піот увійшов до складу групи, яка виявила марбургський вірус у зразку крові хворої черниці, яка працювала в Заїрі. Згодом Піот та його колеги вирушили до Заїру у складі міжнародної комісії, створеної урядом Заїру, щоб допомогти придушити спалах вірусу.[6] Міжнародна комісія здійснила ключові відкриття щодо того, як вірус поширювався, а її члени подорожували від села до села, поширюючи інформацію та поміщаючи хворих і тих, хто з ними контактував, на карантин. Епідемія після прибуття міжнародної комісія та завдяки заходам, вжитим місцевою та державною владою пішла на спад, а через три місяці завершилася. Її жертвами стали майже 300 людей. Події були відтворені Майком Вокером на BBC Radio 4 у грудні 2014 року в документальному фільмі Девіда Морлі. Піот брав участь у зйомках.[8]

Піот став відомим ученим завдяки відкриттю лихоманки Ебола в 1976 році. Йому вдалося отримати зразки крові під час роботи в лабораторії в Інституті тропічної медицини в Антверпені, Бельгія.[7] Спочатку дослідники стверджували, що зразки з штамом лихоманки першим надіслав конголезький лікар Жан-Жак Муйембе-Тамфум, який брав зразки крові від тих, хто хворів на загадкову хворобу в тодішньому Заїрі, яку пізніше ідентифікували як вірус Ебола. У 2012 році Піот опублікував мемуари під назвою «Немає часу втрачати», в яких розповідається про його професійну роботу, включаючи відкриття вірусу Ебола. Він згадує Муйембе побіжно в цих дослідженнях, а не як співвідкривача.[9] У статті в Journal of Infectious Disease за 2016 рік, підписаній більшістю учасників боротьби з тим першим спалахом, включаючи Пітера Піота та Жана-Жака Мюембе, твердження Піота та Муйембе про те, що вони зіграли значну роль у ранньому відкритті Еболи були спростовані. У 2019 році Піот заявив, що «моя книга була не спробою описати повну історію відкриття лихоманки Ебола, а більше моїм особистим досвідом».[10]

У 1980-х роках Пітер Піот брав участь у серії спільних проєктів у Бурунді, Кот-д'Івуарі, Кенії, Танзанії та Заїрі. Проєкт SIDA в Кіншасі, Заїр, став першою міжнародною програмою з дослідження СНІДу в Африці, який, як відомо, заклав основи наукового розуміння розповсюдження ВІЛ-інфекції в Африці. Він обіймав посаду професора мікробіології та охорони здоров'я в Інституті тропічної медицини принца Леопольда в Антверпені, в Університеті Найробі, Брюссельському вільному університеті та Лозаннському університеті, а також запрошеним професором у Лондонській школі економіки. Він також працював старшим науковим співробітником Університету Вашингтона в Сіетлі, науковим співробітником Фондації Форда та старшим науковим співробітником Фонду Білла та Мелінди Гейтс.[7]

З 1991 по 1994 рік Піот обіймав посаду президента Міжнародного товариства боротьби зі СНІДом. У 1992 році був призначений помічником директора Глобальної програми Всесвітньої організації охорони здоров'я з питань ВІЛ/СНІДу. 12 грудня 1994 року перейшов на посаду виконавчого директора Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС) та помічника Генерального секретаря ООН.

З 2009 по 2010 рік Піот працював директором Інституту глобального здоров'я в Імперському коледжі Лондона.[7]

Лондонська школа гігієни та тропічної медицини

[ред. | ред. код]

У жовтні 2010 року Пітер Піот обійняв посаду директора Лондонської школи гігієни та тропічної медицини.[11]

Окрім роботи в LSHTM, Піот працює співробітником Інституту медицини Національної академії наук США та Королівської медичної академії Бельгії, членом Королівського коледжу лікарів Лондона у Великій Британії та Стипендіат Академії медичних наук. У 2011 році Емі Гутманн призначила його членом Міжнародної дослідницької групи при Президентській комісії з вивчення біоетичних питань.

У 2014 році, під загрозою безпрецедентної епідемії лихоманки Ебола в Західній Африці, Пітер Піот та інші вчені закликали до екстреного випуску експериментальної вакцини ZMapp для використання на людях до того, як вона пройшла клінічні випробування на людях.[12] Того ж року він був призначений генеральним директором Маргарет Чен членом Консультативної групи Всесвітньої організації охорони здоров'я з питань реагування на захворювання, викликані вірусом Ебола, разом із співголовами Семом Зарамбою та Девідом Л. Гейманом.[13] Він також очолював незалежну групу, скликану Гарвардським глобальним інститутом охорони здоров'я та Лондонською школою гігієни і тропічної медицини щодо національної та міжнародної відповіді на епідемію, яка різко критикувала реакцію ВООЗ та висунула десять рекомендацій щодо реорганізації цього органу.[14] У лютому 2020 року він розкритикував затримку з оголошенням пандемії нового коронавірусу 2019—2020 років, розпочатої в провінції Хубеї в Китаї. Така надзвичайна ситуація в галузі охорони здоров'я по більшості країн світу викликало масове занепокоєння. Вчений запропонував присвоїти події 5 балів за шкалою розповсюдження пандемій, замість призначених 2 балів (надзвичайна ситуація / немає надзвичайної ситуації).

У 2020 році Пітер Піот увійшов до складу консультативної групи Європейської комісії з COVID-19, співголовами якої є Урсула фон дер Ляєн і Стелла Кіріакідес .[15] Під час підготовки до Глобального саміту з охорони здоров'я, організованого Європейською комісією та G20 у травні 2021 року, Піот був співголовою Наукової групи високого рівня заходу.[16]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У травні 2020 року Піот повідомив, що хворів на COVID-19 .[17]

Пітер Піот вільно володіє англійською, французькою та голландською мовами.[7] Одружений з американським антропологом Гайді Ларсон .[18]

Інші види діяльності

[ред. | ред. код]
  • Africa Europe Foundation (AEF), член Strategy Group on Health (з 2020)[19]
  • Center for International Health Protection (ZIG), Robert Koch Institute (RKI), член науково-консультативної ради (з 2020)[20]
  • Exemplars in Global Health, член старшої консультативної ради (з 2020)[21]
  • Коаліція з питань інновацій для готовності до епідемій (CEPI), член правління (з 2018)[22][23]
  • The Lancet Public Health, член редакційної консультативної ради (з 2016)[24]
  • Дослідницький інститут охорони здоров'я Африки (AHRI), голова ради директорів (з 2017)[25][26]
  • UK Collaborative on Development Research (UKCDR), голова Strategic Coherence of ODA-financed Research (з 2017)[27][28]
  • Africa Research Excellence Fund (AREF), член консультативної ради (з 2015)[29]
  • Novartis Foundation, член опікунської ради (з 2015)[30][31]
  • Антверпенська школа менеджменту, член міжнародної консультативної ради[32]
  • Center Virchow-Villermé, член міжнародної консультативної ради[33]
  • Global Health Corps, член ради радників[34]
  • Global Health Innovative Technology Fund (GHIT), член ради директорів[35]
  • The Lancet, член міжнародної консультативної ради[36]
  • Вашингтонський університет, зовнішній член консультативної ради Департаменту глобальної охорони здоров'я[37]
  • Всесвітній саміт охорони здоров'я, член ради[38]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Ордени та медалі

[ред. | ред. код]

Вибрана фільмографія

[ред. | ред. код]
  • 2002: Джонатан Дімблбі (серіал) — епізод: «Криза СНІДу в Африці»
  • 2006: Лінія фронту (документальний серіал) — епізод: «Епоха СНІДу»
  • 2006: 60 хвилин (документальний серіал) — епізод: «Нова космічна гонка / Боротьба зі СНІДом / Безсмертя»
  • 2009: Дім чисел: анатомія епідемії (документальний фільм)
  • 2014: Горизонт: Ебола: Пошуки ліків (документальний серіал)
  • 2017: Серце справи (короткометражний документальний фільм)
  • 2017: Невидимий ворог (документальний)

Вибрані праці та публікації

[ред. | ред. код]

Вибрані монографії

[ред. | ред. код]
  • Piot, Peter (2013). No Time to Lose: A Life in Pursuit of Deadly Viruses. New York; London: W.W. Norton. ISBN 978-0-393-08411-5. OCLC 916025971.
  • Piot, Peter (2015). AIDS: Between Science and Politics. New York: Columbia University Press. ISBN 978-0-231-16626-3. OCLC 946549752.

Вибрані наукові статті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. Rogers K. Encyclopædia Britannica
  3. GeneaStar
  4. а б в г д Czech National Authority Database
  5. а б в Donald G. McNeil Jr A Virus-Hunter Falls Prey to a Virus He UnderestimatedThe New York Times, 2020.
  6. а б в г д е Harden, Victoria A.; Piot, Peter (4 січня 2008). In Their Own Words... NIH Researchers Recall the Early Years of AIDS: Interview with Dr. Peter Piot. National Institutes of Health. Архів оригіналу за 9 січня 2023. Процитовано 9 травня 2023.
  7. а б в г д Professor Baron Peter Piot; KCMG MD PhD DTM FRCP FFPH FMedSci. London School of Hygiene & Tropical Medicine (англ.). Архів оригіналу за 14 квітня 2023. Процитовано 9 травня 2023.
  8. Ebola. BBC Radio 4. 18 грудня 2014.
  9. Piot, Peter (2013). No Time to Lose: A Life in Pursuit of Deadly Viruses. New York; London: W.W. Norton. ISBN 978-0-393-08411-5. OCLC 916025971.
  10. Peralta, Eyder (4 листопада 2019). This Congolese Doctor Discovered Ebola But Never Got Credit For It — Until Now. NPR.
  11. Harden, Victoria A.; Piot, Peter (16 червня 2010). In Their Own Words... NIH Researchers Recall the Early Years of AIDS: Dr Peter Piot Interview 3 - June 16, 2010. National Institutes of Health.
  12. Dixon, Robyn (6 серпня 2014). Three leading Ebola experts call for release of experimental drug. Los Angeles Times. Johannesburg.
  13. Members of the WHO Advisory Group on the Ebola Virus Disease Response. World Health Organization. September 2015. Архів оригіналу за 28 листопада 2014.
  14. Moon S та ін. (2015), Will Ebola change the game? Ten essential reforms before the next pandemic. The report of the Harvard-LSHTM Independent Panel on the Global Response to Ebola, Lancet, 386 (10009): 2204—2221, doi:10.1016/S0140-6736(15)00946-0, PMC 7137174, PMID 26615326
  15. COVID-19: Commission launches European team of scientific experts to strengthen EU coordination and medical response European Commission, press release of 17 March 2020.
  16. Global Health Summit: Panel of Scientific Experts European Commission.
  17. Draulans, Dirk (8 травня 2020). 'Finally, a virus got me.' Scientist who fought Ebola and HIV reflects on facing death from COVID-19. Science: AAAS (англ.).
  18. Peter Piot - Out to stop the Ebola virus he found. Financial Times. 3 жовтня 2014. Процитовано 29 вересня 2018.
  19. Strategy Group on Health Africa Europe Foundation (AEF).
  20. Scientific Advisory Board of the Centre for International Health Protection (ZIG) Robert Koch Institute (RKI).
  21. Senior Advisory Board Exemplars in Global Health.
  22. Board Coalition for Epidemic Preparedness Innovations (CEPI).
  23. CEPI announces new permanent board Coalition for Epidemic Preparedness Innovations (CEPI), press release of 24 January 2018.
  24. Editorial Advisory Board The Lancet.
  25. Governance Africa Health Research Institute (AHRI).
  26. Olive Shisana and Peter Piot appointed to Africa Health Research Institute Board Africa Health Research Institute (AHRI), press release of 31 January 2017.
  27. Strategic Coherence of ODA-funded Research [Архівовано 2020-05-11 у Wayback Machine.] UK Collaborative on Development Research (UKCDR).
  28. Announcing the Chair of the new HMG SCOR Board UK Collaborative on Development Research (UKCDR), press release of 26 September 2017.
  29. Advisory Panel [Архівовано 2020-03-22 у Wayback Machine.] Africa Research Excellence Fund (AREF).
  30. Board of Trustees Novartis Foundation.
  31. Novartis Foundation confirms new members of its Board of trustees, including new Chairman Dr. Joerg Reinhardt Novartis Foundation, press release of 27 July 2015.
  32. International Advisory Board Antwerp Management School.
  33. International Advisory Board [Архівовано 2020-04-14 у Wayback Machine.] Centre Virchow-Villermé.
  34. Board of Advisors Global Health Corps.
  35. Board of Directors Global Health Innovative Technology Fund (GHIT Fund).
  36. International Advisory Board The Lancet.
  37. Peter Piot University of Washington.
  38. Council World Health Summit.
  39. Past Recipients. Columbia University Mailman School of Public Health. 8 вересня 2018. Процитовано 17 жовтня 2018.
  40. Flanders-America Awards voor Peter Piot en duo Bruyneel/Armstrong [Flanders-America Awards for Peter Piot and Bruyneel/Armstrong duo]. Het Nieuwsblad Mobile (нід.). 25 лютого 2009. Процитовано 17 жовтня 2018.
  41. Osaki, Tomohiro (2 червня 2013). Belgian, Ugandan win Noguchi prize. The Japan Times Online. Процитовано 17 жовтня 2018.
  42. Holmes, David (2013). 2013 Prince Mahidol Award winners announced. The Lancet. 382 (9908): 1869. doi:10.1016/s0140-6736(13)62349-1. ISSN 0140-6736. PMID 24325009.
  43. histoire. Peter Piot, Prix International 2015 / Histoire de l'Inserm. Histoire de l'Inserm (фр.). Архів оригіналу за 27 травня 2021. Процитовано 17 жовтня 2018.
  44. Maurice, John (2015). Peter Piot wins 2015 Canada Gairdner Global Health Award. The Lancet. 385 (9974): 1170. doi:10.1016/s0140-6736(15)60610-9. ISSN 0140-6736. PMID 25819690.
  45. Previous medal winners. Royal Society of Tropical Medicine and Hygiene. 6 серпня 2014. Архів оригіналу за 23 січня 2017. Процитовано 17 жовтня 2018.
  46. Peter Piot. German Academy of Sciences Leopoldina. Процитовано 26 травня 2021.
  47. Honorary awards
  48. Honours and Awards | the Gazette.

Посилання

[ред. | ред. код]