Ренато Чезаріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Ренато Чезаріні
Renato Cesarini-Chacarita-1936.jpg
Особові дані
Народження 11 квітня 1906(1906-04-11)
  Сенігаллія, Італія
Смерть 24 березня 1969(1969-03-24) (62 роки)
  Буенос-Айрес, Аргентина
Зріст 172 см
Вага 70 кг
Громадянство Flag of Argentina (alternative).svg Аргентина
Flag of Italy.svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Позиція півзахисник, нападник
Юнацькі клуби
Аргентина «Боргата Палермо»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1924–1928 Аргентина «Чакаріта Хуніорс» 82 (50)
1926 Аргентина «Феррокарріль Оесте» 1 (0)
1928 Аргентина «Альвеар» ? (?)
1929 Аргентина «Феррокарріль Мідленд» ? (?)
1929 Аргентина «Чакаріта Хуніорс» 11 (7)
1929–1935 Італія «Ювентус» 128 (46)
1935–1936 Аргентина «Чакаріта Хуніорс» 8 (3)
1936–1937 Аргентина «Рівер Плейт» 23 (7)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1926 Аргентина Аргентина 2 (1)
1931–1934 Італія Італія 11 (3)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1940–1942 Аргентина «Рівер Плейт»
1946–1948 Італія «Ювентус»
1949 Аргентина «Банфілд»
1950 Аргентина «Бока Хуніорс»
1950–1958 Аргентина «Рівер Плейт» (мол.)
1958–1959 Італія «Порденоне»
1959–1961 Італія «Ювентус»
1961 Італія «Наполі» (техдир)
1964–1965 Мексика «УНАМ Пумас»
1965–1966 Аргентина «Рівер Плейт»
1967–1968 Аргентина Аргентина

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ренато Чезаріні (італ. Renato Cesarini, нар. 11 квітня 1906, Сенігаллія — пом. 24 березня 1969, Буенос-Айрес) або Ренато Сесаріні (ісп. Renato Cesarini) — італійський і аргентинський футболіст, що грав на позиції півзахисника та нападника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

П'ятиразовий чемпіон Італії у складі «Ювентуса», прославився вмінням забивати м'ячі на останніх хвилинах — в його честь цей заключний відрізок матчу стали називати «Зоною Чезаріні»[it][1]. Також виступав за національні збірні Аргентини та Італії. Згодом як тренер двічі виграв з «Ювентусом» Серію А.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Ренато Чезарини народився 11 квітня 1906 року в місті Сенігаллія, що в регіоні Марці провінції Анкона[2], але вже через дев'ять місяців після народження Ренато, його сім'я сіла на корабель під назвою «Мендоса» і переїхала до Аргентини, де, через 31 день після відплиття судна, вони прибули в місто Буенос-Айрес, в якому поселились в бідному районі, названому Палермо[3]. Батько сімейства, Джованні, працював шевцем. Ренато, зовсім юний, допомагав йому, але все ж його вабило зовсім інше життя, нічне, в якій були танці і гітари, і жінки. А ще любив Чезаріні цирк і навіть пробувався в місцевій цирковій трупі, але його не взяли. А потім Чезаріні спробував грати у футбол. В ті юні роки він грав на вулицях, скверах, юні мешканці району Палермо, в якому жили діти італійських емігрантів, навіть створили свою команду «Боргана Палермо», яка грала з іншими такими ж командами юнаків.

Чезаріні у грі за «Ювентус»

Пізніше Чезаріні спробував себе у клубі «Чакаріта Хуніорс», прозвану «могильниками», за те, що їх стадіон знаходився близько до місцевого кладовища. У цьому клубі Чезаріні дебютував у чемпіонаті Аргентини 1925 році і допоміг вивести клуб з аргентинської «Сегунди» в «Прімеру», потім він грав за клуб «Альвеар» та «Феррокарріль Мідленд», а потім знову в «Чакаріті». Після того, як в 1929 році Чезаріні забив за півроку 22 м'ячі, він був куплений італійським клубом «Ювентус» за 100 тис. лір.

27 січня 1930 року Чезарини прибув до Італії, його дебютна гра відбулася 23 лютого проти «Наполі» і завершилася з рахунком 2:2[4]. У «Юве» Чезаріні склав знаменитий аргентинський дует нападу клубу з Раймундо Орсі, а з приходом в клуб Луїса Монті у 1931 році дует став трикутником, адже в кожній лінії клубу було по аргентинцеві, це не рахуючи майбутніх чемпіонів світу італійців Умберто Калігаріса та Вірджініо Розети, які створили сильну команду.

У першому сезоні в «Ювентусі» Чезаріні в 16-ти матчах забив 10 м'ячів, а «Стара Синьйора» посіла третє місце, поступившись 5 очок «Амброзіані» і 3 «Дженоа», але вже через рік «Юве» став першим, випередивши «Рому», а Чезаріні став лідером клубу, провівши 29 матчів в яких забив 8 м'ячів. Чезарини виступав у «Ювентусі» до 1935 року, вигравши після першої удачі ще 4 поспіль чемпіонати Італії, граючи майже в більшості матчів, крім сезону 1932/33, коли травма на довгий час вивела Ренато з гри. На міжнародній арені справи були не такими райдужними, але клуб добирався до півфіналу найпрестижнішого в ті роки європейського клубного трофею — кубка Мітропи. Всього ж у складі «Ювентуса» Чезаріні провів 158 матчів і забив у них 55 голів.

Але не тільки грою в складі клубу прославився Чезаріні в Турині. В «Ювентусі» головний тренер команди Карло Каркано був прихильником суворої дисципліни, що дуже не подобалося аргентинському футболістові, який дуже любив нічне життя, покер, жінок, шампанське і курити сигари, яких він викурював по кілька в день, що дуже не подобалося ні керівництву клубу, ні тренерському штабу. Через своє розгульне життя він часто запізнювався на тренування чи був у такому стані, що ледве бігав по полю. Каркано прийняв рішення ввести систему штрафів за порушення режиму, за найважчі проступки до декількох тисяч лір, що сильно било по кишені Чезаріні. Щоб стежити за гравцями, особливо за Чезаріні, Каркано наймав хлопчаків за пару лір, які стежили за квартирами гравців, спостерігаючи хто покидає або входить в неї. Після того, як Чезаріні дізнався про це, він просто пропонував хлопчикам грошей трохи більше, ніж давав Каркано і міг продовжувати вести своє нічне життя. Через деякий час віце-президент клубу Маццоніс, який також стежив за футболістами, дізнався про те, що Чезаріні перекуповує спостерігачів і вже сам стежив за гравцем, якому доводилося сплачувати великі штрафи. Дійшло до того, що футболіст після чергового проступку запропонував угоду: «Якщо я в найближчому матчі чемпіонату забиваю гол, то штраф відміняється!», Маццоніс погодився на умови і Чезаріні забив. В майбутньому він майже завжди йшов таким чином від сплати штрафів. Незважаючи на розкішний спосіб життя, Чезаріні ніколи не був жадібним, він завжди подавав милостиню, і ті, хто приходили просити у футболіста грошей у борг ніколи не виходили від нього з порожніми руками[5]. Любив Чезаріні і суперечки, так він програв парі, в якому програвший повинен був підстригтися налисо і Чезаріні виконав зобов'язання, в інший раз він приїхав на тренування в піжамі, програвши чергове парі[6].

Протягом 1935—1936 років знову захищав кольори клубу «Чакаріта Хуніорс».

Завершив кар'єру Чезаріні в клубі «Рівер Плейт», який вже тоді називали «машиною» через його футболістів, Бернабе Феррейру, Карлоса Пеусельє, Хосе Мануеля Морено та інших, сам же Чезаріні назвав «Рівер» так: «Кращий клуб, який можна створити, шедевр»[7]. З «Рівером» Чезаріні став дворазовим чемпіоном Аргентини.

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

29 травня 1926 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини, а всього зіграв у двох матчах національної команди і забив 1 м'яч.

Виступаючи за «Ювентус» Чезаріні грав за збірну Італії, у складі якої дебютував 25 січня 1931 року в матчі з командою Франції. Останній матч у складі збірної Італії Чезарини зіграв 11 лютого 1934 рік проти Австрії, яку італійці програли 2:4. Всього Чезарини зіграв за Італію в 11-ти матчах, забивши 3 голи.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Завершивши кар'єру гравця Чезаріні залишився в «Рівері» та почав працювати у системі молодіжних команд клубу. Коли у 1939 році команда після відходу з клубу Франца Платко залишилася без головного тренера, на його роль запросили Чезаріні, який створив основу того, що стало легендарною командою, яку прозвали «Машина»[8]. Чезаріні два рази приводив «Рівер» до чемпіонського звання в Аргентини і двічі був другим клубом. Але найбільше досягнення тоді здавалося дуже малим, при Чезаріні в «Рівер Плейті» дебютував молодий гравець Альфредо Ді Стефано, який в майбутньому став одним з найвидатніших гравців в історії футболу.

В 1946 році Чезаріні очолив «Ювентус», де працював до 1948 року, але двічі зовсім трохи не дотягнув з командою до чемпіонського титулу, зайнявши друге і третє місце відповідно. Потім Чезаріні повернувся на батьківщину і працював з клубами «Банфілд» та «Бока Хуніорс».

У 1950 році Чезаріні очолив молодіжний склад «Рівер Плейта» і керував ним до 1958 року. Коли Ренато працював там, в ті ж роки в клубі грав молодий футболіст Омар Сіворі, подавав величезні надії. Саме Ренато, тренер Сіворі, заразив молодого футболіста розповідями про «Ювентус», гравцем якого той став у майбутньому[9].

В 1959 році Чезаріні втретє повернувся в «Ювентус» і зробив з клубом переможний «дубль» — команда виграла чемпіонат і кубок Італії, а через рік клуб знову виграв італійську першість, і дійшов до півфіналу національного кубка і 1/16 фіналу кубка європейських чемпіонів[10].

Після «Юве» Чезаріні поїхав до Мексики працювати з клубом «УНАМ Пумас», потім недовго керував «Рівером», з яким дійшов до фіналу кубка Лібертадорес.

Останнім місцем тренерської роботи Ренато стала збірна Аргентина, яку Чезаріні очолював як головний тренер до 1968 року.

Помер 24 березня 1969 року на 63-му році життя у місті Буенос-Айрес.

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Статистика виступів за збірну[ред. | ред. код]

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Ювентус»: 1930–31, 1931–32, 1932–33, 1933–34, 1934–35
«Ювентус»: 1936, 1937

Як тренера[ред. | ред. код]

«Ювентус»: 1941, 1942
«Ювентус»: 1959–60, 1960–61
«Ювентус»: 1958–59, 1959–60

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Fu proprio con i magiari che inventai la zona Cesarini…
  2. Italia, Ancona, Stato Civile (Tribunale), 1862—1929
  3. Dionisio Petriella e Sara Sosa Miatello, Diccionario Biográfico Italo-Argentino, Buenos Aires, Asociación Dante Alighieri, 1976.
  4. Профіль enciclopediadelcalcio.com[недоступне посилання з квітень 2019]
  5. Стаття blogspot.com
  6. Matteo Dotto, CESARINI, Renato, in Enciclopedia dello sport, Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2002.
  7. Стаття renatocesarini.com
  8. Анхель Амадео Лабруна (Ángel Amadeo Labruna)
  9. Sivori ricorda il mito Renato Cesarini
  10. Come Cesarini ha giocato d'anticipo

Посилання[ред. | ред. код]