Садиба Шампаньєра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Садиба Шампаньєра
Будинок Шампаньєра-2019-10-16.jpg

50°26′49″ пн. ш. 30°30′27″ сх. д. / 50.44718611113888329° пн. ш. 30.50769444447222156° сх. д. / 50.44718611113888329; 30.50769444447222156Координати: 50°26′49″ пн. ш. 30°30′27″ сх. д. / 50.44718611113888329° пн. ш. 30.50769444447222156° сх. д. / 50.44718611113888329; 30.50769444447222156
Статус пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер № 104)
Країна

Україна Україна

Розташування Київ
Архітектурний стиль неоренесанс і необароко
Архітектор Краусс Андрій-Фердінанд Кіндратович
Засновано 1897
Будівництво 1897 — 1898
Адреса вулиця Богдана Хмельницького, 44
Садиба Шампаньєра. Карта розташування: Київ
Садиба Шампаньєра
Садиба Шампаньєра (Київ)

Садиба Шампаньєра у Вікісховищі?

Садиба Шампаньєра — пам'ятка архітектури місцевого значення. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці Богдана Хмельницького (№ 44) і двох житлових флігелів на бічних межах ділянки (№ 44-б і 44-в).

Садиба — зразок цілісного архітектурного комплексу в ренесансно-барокових формах, характерних для творчості Андрія-Фердінанда Краусса. Комплекс зберіг структуру міської садиби межі ХІХ—ХХ сторіч. Головна будівля — виразний прибутковий будинок, динамічний силует якого активно формує образ забудови вулиці.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Будинок Шампаньєра, 1904 рік

Первісна забудова садиби була малоповерховою, дерев'яною. Тильна частина з великим садом виходила на схили Афанасівського яру. Належала Єфросинії Грудзинській. Близько 1897 року ділянку купив київський купець Мойсей Нусович Шампаньєр.[2] На його замовлення у 1897—1898 роках тут звели три споруди за проектом архітектора Андрія-Фердінанда Краусса.

1899 року садиба перейшла у власність князя Євгенія Трубецького — громадського діяча, професора кафедри енциклопедії та історії філософського права юридичного факультету Київського університету.

Садибні будівлі використовувались як прибуткові з крамницями й комфортабельними житловими квартирами.

На початку ХХ сторіччя третій і четвертий поверхи головного будинку (№ 44) займала Жіноча гімназія з пансіоном Катерини Крюгер. Її батько Августин Федорович Крюгер, відомий київський нотаріус, німець за походженням, мав тісні ділові стосунки з власником садиби Трубецьким.

У 1910-х роках у гімназії викладав педагогіку Василь Зеньківський (1881—1962) — філософ, психолог, професор Київського університету, згодом міністр сповідань Української Держави (1918). Закон Божий читав Петро Тарнавський (1873—1938) — священик, згодом єпископ Української автокефальної православної церкви.[1]

Станом на 2020 рік, у будинку міститься Господарський суд міста Києва.

Архітектура[ред. | ред. код]

Головний будинок (№ 44)[ред. | ред. код]

Будинок — чотириповерховий із підвалом, мурований, у плані прямокутний, із центральним тильним ризалітом. Планування коридорного типу. Двомаршові парадні та чорні сходи розміщено на центральній осі плану.

В оформленні чолового фасаду використано ренесансні мотиви. Центральну і бічні вісі фасаду розкріповано. Розкріповки фланковано лопатками на другому, пілястрами на третьому, тричвертєвими колонами на четвертому поверхах і завершено трикутними фронтонами. На рівні даху акцентовано римськими банями з ліхтариками і шпилями.

Фасад розділений міжповерховим карнизними гуртами. Увінчується профільованим карнизом з орнаментальним фризом.

Віконні прорізи другого і третього поверхів обрамлені профільованими лиштвами, розмежовані лопатками у простінках, на верхньому поверсі — з півциркульними перемичками в обрамленні профільованих архівольтів, прикрашені рельєфними замковими каменями і відокремлені тричвертєвими колонами.

Стіну першого поверху прорізано широкими вітринами. Прямокутний отвір проїзду розташований у лівій розкріповці, отвір головного входу — на центральній осі.

Різноманітний декор і скульптура в оформленні розкріповок на верхньому поверсі створюють м'яку пластику фасаду з насиченим світлотіньовим моделюванням. В інтер'єрах збереглися ліплені карнизи, гурти, розетки стель.[1]

Флігель (№ 44-б)[ред. | ред. код]

Флігель (№ 44-б)

Флігель розташований на межі із садибою № 46.

Будинок — двоповерховий із напівпідвалом, мурований, пофарбований. Двомаршові сходи розміщено на центральній поздовжній осі плану. Планування коридорного типу.

Композиція симетрична відносно центральної осі, яку виділено розкріповкою з лучковим завершенням і фігурним аттиком з круглим горищним вікном та нижньою частиною вінцевого шпиля.

У розкріповці — отвір входу з прямокутною фрамугою та віконний проріз сходової клітки з підковоподібною арковою перемичкою, які фланкують тричвертєві колони.

Вікно акцентовано широким архівольтом, поле якого прикрашено розетками. Фасад завершує профільований карниз, доповнений смугою зубчикового орнамент. Простінки оформлено гуртами, наріжжя будинку — лопатками. Прямокутні віконні прорізи другого поверху фланковано тричвертєвими колонами, акцентовано підковоподібними архівольтами, під якими вміщено композиції з рослинного орнаменту.

Флігель (№ 44-в)[ред. | ред. код]

Флігель (№ 44-в)

Флігель — триповерховий із напівпідвалом, мурований, тинькований, у плані прямокутний, односекційний. Дах двосхилий із бляшаною покрівлею.

Композиція чолового фасаду симетрично-осьова, підкреслена центральною розкріповкою, увінчаною фігурним фронтоном із круглим вікном та вежкою.

Розкріповку прорізано вікном сходової клітки з підковоподібною арковою перемичкою. Заповнення прорізу багатодільне, вітражного типу з віяльним завершенням.

На центральній осі нарівні першого—другого поверхів — прямокутний отвір входу з багатодільною фрамугою, фланкованою тричвертєвими колонами. Над вікном — фільонка з геометричним орнаментом.

Прямокутні віконні прорізи першого та другого поверхів відокремлено лопатками, на другому поверсі прикрашено підвіконними фільонками з рослинним орнаментом. Віконні прорізи третього поверху з підковоподібними перемичками фланковано тричвертєвими колонами.[1]

Флігелі — складові елементи типової київської садиби.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]