Сайгак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сайгак
Saiga.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Надряд: Унгуляти (Ungulata)
Ряд: Оленеподібні (Cerviformes)
Підряд: Жуйні (Ruminantia)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: антилопові (Antilopinae)
Рід: Сайгак (Saiga)
Вид: Сайгак
Біноміальна назва
Saiga tatarica
L, 1766
Saiga tatarica historic&current distribution.jpg
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 625120
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 34875
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Saiga tatarica
Fossilworks: 51379

Сайга́к, або сайга́, або суга́к (Saiga tatarica) — рід і вид ссавців з родини бикових (Bovidae) ряду оленеподібних, або парнопалих (Cerviformes, seu Artiodactyla). Належить до групи родів «антилоп». Мешканець степів, який раніше широко заселяв Європу і Азію, а нині зберігся лише в Казахстані, Узбекістані, Киргизії, в Росії (Калмикія) та на заході Монголії. У 2002 р. Міжнародним союзом охорони природи віднесено до видів, що перебувають на межі зникнення.

Опис[ред.ред. код]

Довжина тіла до 140 см, хвоста — до 12,5 см, висота у холці — до 79 см, вага до 50 кг; у самців — широко розставлені роги, самиці — безрогі.

Поширення і чисельність[ред.ред. код]

У XVII–XVIII століттях сайгак населяв усі степи та напівпустелі Європи та Азії: від передгір'я Карпат на заході до Монголії і Західного Китаю на сході. На півночі у ті часи доходив до Києва, Барабинського степу в Сибіру. Однак у другій половині століття внаслідок освоєння людиною степних просторів сайгак майже зник в Європі. Різко скоротилася чисельність виду і в Азії. У результаті на початку ХХ століття він зберігся в Європі тільки в найбільш недосяжних районах нижньої течії Волги, а в Азії — по Устюрту, в Бетпак-Дале, в міжріччі Ілі — Каратал (піски Сариесик-Атирау), у котловинах західних озер Монголії і деяких інших місцях.

У минулому сайгак заселяв степи України на захід до самих Карпат (степ Пантелиха). Вид зник на теренах України (на всій ділянці на схід від Дону) у XIX столітті внаслідок прямого переслідування людиною, чому сприяло поширення вогнепальної зброї. Останню тварину було забито у 1898 р. біля с. Преображенка за 43 км від Асканії-Нова.[1] Сьогодні відновлення популяцій в Україні неможливе через відсутність необхідного обсягу степових ділянок та високий рівень браконьєрства[Джерело?].

Суттєве скорочення чисельності виду та майже повне знищення сайгака відбулося в 1920-х роках. Однак завдяки прийнятим заходам охорони і високій плодючості сайгака популяції відновилися і в 1950-х роках чисельність виду становила понад 2 млн особин, що мешкали в степах і напівпустелях СРСР.

До 2008 року існувало, за попередніми даними, близько 50 000 особин сайгака, що належали до підвиду Saiga tatarica tatarica. Вони мешкали в Росії (Північно-Західний Прикаспій) і трьох областях Казахстана (Волзько-Уральські піски, Устюрт і Бетпак-Дала).[2]

Популяція, що мешкає в двох ізольованих областях Монголії (Шаргін Гобі і район Манхан самона) належить до іншого підвиду — Saiga tatarica mongolica і нараховує (станом на січень 2004 року) близько 750 особин.[3]

Загальна кількість особин сайгаків у Казахстані до травня 2015 року перевищувала 300 тис. голів. У травні 2015 року в Казахстані на території Костанайської, Акмолинської, Актюбинської областей загинуло понад 120 тис. сайгаків. За попередніми даними, причиною масової загибела тварин стала епізоотія.[4][5] Фахівці Россільгоспнагляду в ході дослідження загиблих сайгаків 1-2 червня 2015 року виключили такі особливо небезпечні хвороби як ящур, чума МРС, віспа овець і кіз та блютанг. У всіх досліджених пробах виявлено Pasteurella multocida типу В — збудник геморагічної септицемії — гострої септичної хвороби, яка характеризується високим рівнем смертності хворих тварин.[6]

Утримання в неволі та напіввільних умовах[ред.ред. код]

Сьогодні в умовах зоопарків або напіввільних умовах сайгаків утримують тільки в Україні в Біосферному заповіднику «Асканія-Нова»[7]. Досліди з реакліматизації сайгака на півдні України розпочалися наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. в маєтку колоністів Ф. Е. Фальц-Фейна «Асканія-Нова». Перший етап реакліматизації сайгака охоплює період 1887–1921 рр. Проте перша група цих антилоп, будучи випущеною на волю, невдовзі зникла. Другий етап реакліматизації антилопи сайгак охоплює період з 1925 по 1941 р. Проте чисельність тварин внаслідок загибелі через різні хвороби була низькою. На початку 1931 року у зоопарку «Асканія-Нова» проживав 21 сайгак. Попри завезення нових тварин та зусилля, спрямовані на збереження наявного поголів'я, впродовж 1951–1956 рр. всі сайгаки поступово загинули. Протягом 1957–1962 рр. та 1971–1979 рр. до Асканії були завезені нові групи тварин, проте вони також прожили недовго. У серпні 1979 р. у Калмикії було відловлено 72 молодих сайгаків. Ця група утворила ядро майбутньої субпопуляції, приріст поголів'я якої упродовж наступного десятиллття відбувався поступово, але стабільно. У серпні 2009 року ця популяція нараховувала 302 особини.[1]

Станом на 2015 рік стадо нараховує до 600 голів.[8]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.