Середньовічний кліматичний оптимум
Середньовічний кліматичний оптимум (також зустрічається назва Середньовічний теплий період) — епоха відносно теплого клімату у північній півкулі в X–XIII століттях, що настала слідом за кліматичним песимумом епохи Великого переселення народів і що передувала так званому малому льодовикового періоду протягом XIV–XVIII століть. Характеризувалася м'якими зимами, порівняно теплою і рівною погодою. Серед найяскравіших історичних свідчень середньовічного кліматичного оптимуму — заснування скандинавських поселень в Гренландії, а також землеробський бум і зростання населення у Володимиро-Суздальщині.
Як можливі причини середньовічного теплого періоду вчені називають підвищену сонячну активність, а також відносно рідкісні виверження вулканів. Остання обставина зумовлює меншу кількість аерозолів в атмосфері, які фільтрують сонячне світло і сприяють охолодженню (див. вулканічна зима).
Відповідно до іншої теорії, кліматичний оптимум став результатом періодичних коливань інтенсивності Гольфстриму, пов'язаних зі зміною солоності океанської води, яка в свою чергу залежить від змін обсягів льодовиків.
Середньовічний кліматичний оптимум зумовив у всій Європі помітне зростання населення і сільськогосподарської продукції, за рахунок розширення землеробських угідь і вищої якості врожаїв. Розширення орних земель сприяло формуванню сіл замість типових для того часу окремих хуторів і дворів. Також цей розвиток сприяв експансії зростаючих землеробських народів у периферійні, мало освоєні регіони з вищим відсотком населення, що живе за рахунок полювання та рибної ловлі. Як приклади можна навести розселення німців на схід в лісисті землі полабських слов'ян, а також вже згадану слов'янську колонізацію Північно-Східної Русі. Одночасно, вчені відзначають скорочення площі лісів під впливом теплішого клімату.[1]
У літописах згадується про виноробство в Східній Пруссії, Померанії і навіть на півдні Шотландії в цей період. У той же час в Норвегії врожаї зернових досягали широт аж до полярного кола. Скорочення льодовиків дозволило вікінгам на постійній основі заселити Ісландію (870 рік) і Гренландію (з 986 року; у XV столітті поселення було покинуто).[2]
В інших частинах світу даний період характеризувався іноді вологішим кліматом, так, наприклад, є дані про людські поселення в пустелі Наміб.
- Сонячна активність
- Х століття
- Малий льодовиковий період
- Голоцен
- Римський кліматичний оптимум
- Слов'янська колонізація фіно-угорських земель
- ↑ Hans-Rudolf Bork, Helga Bork, Claus Dalchow et al.: Landschaftsentwicklung in Mitteleuropa: Wirkung des Menschen auf Landschaften. Klett, Gotha 1998, ISBN 3623008494, стр. 328. (нім.)
- ↑ Oktawian Muszkat, Нарис проблематики і методів дослідженності історії клімату у середньовіччі: Rocznik Historyczno-Archiwalny (pl), Перемишль 2014, ISSN 1232-7263.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Середньовічний кліматичний оптимум- HistoricalClimatology.com [Архівовано 18 серпня 2020 у Wayback Machine.], further links and resources, updated 2014
- Climate History Network [Архівовано 23 серпня 2020 у Wayback Machine.], network of historical climatologists, updated 2014
- The Little Ice Age and Medieval Warm Period at American Geophysical Union
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |