Найдавніший дріас
Найдавніший дріас — біостратиграфічний шар підрозділу, що відповідає відносно різкому кліматичному похолоданню, або стадіалу[en], що відбулося під час останнього відступу льодовика. [1][2]
Проміжок часу, якому відповідає шар, погано визначений і різниться між регіонами, [1] але зазвичай датується 18,5–17 Кілороків до сьогодення і закінчується 15– 14 Кілороків до сьогодення. [3][4][5][6][7] Як і у випадку з пізднім і середнім дріасом стратиграфічний шар відзначений великою кількістю пилку та інших залишків Dryas octopetala, виду-індикатора , який колонізує арктично-альпійські регіони.
У Північній Європі найдавніший дріас відповідає максимальному похолоданню після Віслінського зледеніння. В Альпах найдавніший дріас відповідає гшніцькому періоду вюрмського зледеніння. Всі три періоди, що мають назву «дріас», названі на честь рослини дріада восьмипелюсткова, виявлена в кернах льодовикового льоду і в болотному торфі. Ця рослина була маркером поширення холодного клімату на території Європи. Найдавніший дріас відповідає пилковій зоні Ia.
Датування[ред. | ред. код]
Найдавніший дріас заведено датувати приблизно 16-13 кілороків до н. е. (Roberts, 1998), проте за даними, отриманими з Кілко в Північній Ірландії, початок періоду можна датувати 17 Кілороків до н. е.. Добре виражена послідовність дат, отриманих радіовуглецевим методом, з пошарового матеріалу, отриманого при розкопках Отрів-Руж-Тер (Hauterive/Rouges-Terres) на північно-західному узбережжі Невшательського озера в Швейцарії (1992-1993) відносить закінчення найдавнішого дріасу приблизно до 12,650 Кілороків до н. е. (калібрована дата). Аналогічні дані з Антарктики і південного Китаю датуються 12,6 і 12,7 кілороків до н. е. відповідно, а з гренландського льоду - 12,5 кілороків до н. е..
Флора[ред. | ред. код]
Під час найдавнішого дріасу ландшафт Європи нагадував арктичну тундру, великі дерева на більшій частині її території були відсутні. Були поширені чагарники та трав'янисті рослини, такі, як:
-
Лука (Внутрішня Монголія) -
Полин звичайний -
Береза карликова -
Дріада восьмипелюсткова
Фауна[ред. | ред. код]
Тваринний світ був в основному арктичного типу, проте під час льодовикового максимуму теплолюбні тварини мешкали в кількох територіальних зонах, так званих притулках, на території Європи. Починаючи з найдавнішого дріасу вони починають знову заселяти Європу.
Бурий ведмідь проник на північ одним з перших. Як показують генетичні дослідження, північноєвропейські бурі ведмеді походять з рефугіуму, розташованого в Карпатах або Молдові. Іншими рефугіами тварин в Європі того часу були Італія, Іспанія та Греція.
Навряд чи ведмедів змусила мігрувати на північ інша причина, чим пошук їжі, тим більше, що тундра до того часу вже була населена. Ймовірно, види, на які полювала людина на Невшательському озері в кінці періоду, були присутні на ньому протягом усього періоду:
Птахи
-
Гагара чорношия -
Пірникоза чорношия -
Лебідь-кликун -
Беркут
Вищенаведені птахи — головним чином морські. Вони, мабуть, годувалися у величезних прильодовикових озерах на півночі, які тільки почали заповнювати прилеглі до льодовиків території.
Риби
-
Льодовикова річка -
Минь річковий -
Пструг струмковий -
Палія
Серед дрібних тварин, що населяли трав'янистий ландшафт тундри, були представлені наступні:
-
Шапарка сибірська -
Полівка звичайна -
Заєць білий -
Бабак альпійський
На додаток до ведмедів і птахів існували й інші хижаки - мисливці на дрібних тварин:
-
Рись євразійська -
Песець -
Вовк -
Ісландський кінь, схожий на Equus ferus
Для людини привабливою дичиною були великі ссавці, такі, як:
У якийсь момент поширилися великі ссавці: гієна, волохатий носоріг, печерний ведмідь і шерстистий мамонт.
-
Північний олень -
Козел альпійський -
Волохатий носоріг -
мамонт
Археологія[ред. | ред. код]
Людські культури в Європі на той час вже багато тисячоліть були представлені кроманьйонцями і знаходилися на рівні верхнього палеоліту. Мадленська культура мисливців на північних оленів переважала в Західній Європі. Від Карпат і далі на схід епіграветтська культура продовжувала традиції попередньої граветтської.
На Далекому Сході дземонська культура вже перейшла до осілого способу життя, робила їжу, ймовірно, вирощувала рис, і навіть створила найдавнішу відому кераміку.
Одним з найпримітніших відкриттів, пов'язаних з вказаним періодом, був домашній вовк — різновид Canis lupus з меншими зубами. Також була виявлена домашня собака, Canis familiaris. Вважається, що ці тварини допомагали людині на полюванні, проте у зв'язку з особливостями полювання того часу вони навчилися допомагати пастухам пасти стада.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Rasmussen, Sune O.; Bigler, Matthias; Blockley, Simon P.; Blunier, Thomas; Buchardt, Susanne L.; Clausen, Henrik B.; Cvijanovic, Ivana; Dahl-Jensen, Dorthe; Johnsen, Sigfus J.; Fischer, Hubertus; Gkinis, Vasileios; Guillevic, Myriam; Hoek, Wim Z.; Lowe, J. John; Pedro, Joel B.; Popp, Trevor; Seierstad, Inger K.; Steffensen, Jørgen Peder; Svensson, Anders M.; Vallelonga, Paul; Vinther, Bo M.; Walker, Mike J.C.; Wheatley, Joe J.; Winstrup, Mai (December 2014). A stratigraphic framework for abrupt climatic changes during the Last Glacial period based on three synchronized Greenland ice-core records: refining and extending the INTIMATE event stratigraphy. Quaternary Science Reviews. Amsterdam: Elsevier. 106: 14—28. Bibcode:2014QSRv..106...14R. doi:10.1016/j.quascirev.2014.09.007.
- ↑ Hoek, Wim (2009). Bølling-Allerød Interstadial. У Gornitz, Vivien (ред.). Encyclopedia of Paleoclimatology and Ancient Environments. Dordrecht: Springer. ISBN 978-1-4020-4551-6. Процитовано 15 січня 2021.
- ↑ Carlson, Anders E.; Winsor, Kelsey (26 серпня 2012). Northern Hemisphere ice-sheet responses to past climate warming (PDF). Nature Geoscience. London: Nature Portfolio. 5 (9): 607—613. Bibcode:2012NatGe...5..607C. doi:10.1038/NGEO1528. Архів оригіналу (PDF) за 20 вересня 2020. Процитовано 5 липня 2019.
- ↑ Clark, P. U.; Shakun, J. D.; Baker, P. A.; Bartlein, P. J.; Brewer, S.; Brook, E.; Carlson, A. E.; Cheng, H.; Kaufman, D. S.; Liu, Z.; Marchitto, T. M.; Mix, A. C.; Morrill, C.; Otto-Bliesner, B. L.; Pahnke, K.; Russell, J. M.; Whitlock, C.; Adkins, J. F.; Blois, J. L.; Clark, J.; Colman, S. M.; Curry, W. B.; Flower, B. P.; He, F.; Johnson, T. C.; Lynch-Stieglitz, J.; Markgraf, V.; McManus, J.; Mitrovica, J. X.; Moreno, P. I.; Williams, J. W. (13 лютого 2012). Global climate evolution during the last deglaciation (PDF). Proceedings of the National Academy of Sciences. Washington: National Academy of Sciences. 109 (19): E1134—E1142. doi:10.1073/pnas.1116619109. PMC 3358890. PMID 22331892. Процитовано 5 грудня 2019.
- ↑ Roberts, Neil (2014). The Holocene: an environmental history (вид. 3rd). Oxford: John Wiley & sons, Ltd. с. 98. ISBN 978-1-4051-5521-2.
- ↑ Shakun, Jeremy D.; Carlson, Anders E. (July 2010). A global perspective on Last Glacial Maximum to Holocene climate change (PDF). Quaternary Science Reviews. Amsterdam: Elsevier. 29 (15–16): 1801—1816. Bibcode:2010QSRv...29.1801S. doi:10.1016/j.quascirev.2010.03.016. Архів оригіналу (PDF) за 25 вересня 2019. Процитовано 5 липня 2019.
- ↑ Zheng, Yanhong; Pancost, Richard D.; Liu, Xiaodong; Wang, Zhangzhang; Naafs, B.D.A.; Xie, Xiaoxun; Liu, Zhao; Yu, Xuefeng; Yang, Huan (2 жовтня 2017). Atmospheric connections with the North Atlantic enhanced the deglacial warming in northeast China. Geology. Boulder: Geological Society of America. 45 (11): 1031—1034. Bibcode:2017Geo....45.1031Z. doi:10.1130/G39401.1.
