Сирійська католицька церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сирі́йська като́лицька це́рква — одна зі східних католицьких церков, що дотримуються західно-сирійського обряду, який походить від стародавньої антіохійської літургії. Виникла шляхом возз'єднання частини Сирійської православної церкви з Римом.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше ідея про встановлення церковного спілкування між Римом і сиро-яковитами виникла за часів хрестових походів, коли між латинськими і сирійськими єпископами часто встановлювалися добрі стосунки, проте до практичних наслідків ці контакти не призвели.

Друга спроба унії була зроблена на Ферраро-Флорентійському соборі, але вона також не призвела до реального встановлення церковного спілкування, залишившись на папері.

Ситуація почала змінюватися в XVII столітті. Відносини між Римом і сиро-яковитською церквою усталилися, крім того, в результаті діяльності місій єзуїтів та капуцинів велике число сирійців перейшло в католицизм. В сирійській церкві виникло дві партії — прихильників і противників унії. Після обрання в 1662 році патріархом Андрія Ахіджяна, прихильника унії, церква розкололася. Після смерті Ахіджяна в 1677 році кожна зі сторін обрала свого патріарха, що остаточно оформило розкол і появу нової східної католицької церкви. Сирійська католицька церква прийняла ортодоксальну христологію, відмовившись від монофізитства, але зберігши західно-сирійський літургійний обряд. Андрій Ахіджян вшановується сиро-католиками, як перший патріарх під ім'ям Ігнатій Андрій I.

Після смерті другого патріарха церкви, Ігнатія Петра VI, в 1702 році лінія сирійських католицьких патріархів перервалася в умовах крайньої ворожості Османської імперії по відношенню до католиків східних обрядів. Більшу частину XVIII століття церква проіснувала в підпіллі.

Відновився сирійський католицький патріархат в 1782 році, коли Синод Сиро-яковитської церкви обрав патріархом митрополита Алеппського Михаїла Джарвіха. Незабаром після цього той оголосив себе католиком, втік до Лівану і побудував монастир Богородиці в Шарфe, який існує досі і вважається духовним центром сирійців-католиків. Після Джарвіха (Ігнатія Михайла III) лінія сирокатолицьких патріархів вже не переривалася.

У 1829 році Сирійська католицька церква була визнана владою Османської імперії, і в 1831 році була побудована патріарша резиденція в Алеппо. Через переслідування в 1850 році резиденція була перенесена в Мардін (південна Туреччина). Стабільне зростання церкви за рахунок сиро-яковитів було припинене різаниною в Туреччині на початку XX століття. У 1920-і роки резиденція патріарха була перенесена в Бейрут, куди утекло багато вірних.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Сирійська католицька церква використовує літургію св. Якова Єрусалимського, служба ведеться сирійською та арабською мовами. Як і всі інші Східні католицькі церкви перебуває в юрисдикції Папи Римського через Конгрегацію для східних церков, але зберігає автономію у внутрішніх справах. Офіційний титул предстоятеля церкви — сирійський патріарх Антіохії і всього Сходу. До імені патріарха традиційно додається ім'я Ігнатій. У лютому 2009 року місце предстоятеля, після того як патріарх Ігнатій П'єр VIII покинув пост в лютому 2008 року, зайняв патріарх Ігнатій Йосип III.

До складу церкви входять:

За даними Annuario Pontificio за 2010 рік — загальна чисельність віруючих — 159 тисяч в Іраку, Сирії, Лівані, Йорданії, Туреччини, США та інших країнах. Церква налічує 85 парафій, 118 священиків і 10 єпископів[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання і джерела[ред. | ред. код]