Сирійська мова
| Сирійська мова | |
|---|---|
| ܠܫܢܐ ܣܘܪܝܝܐ / Leššānā Suryāyā | |
| Поширена в | Родючий Півмісяць |
| Регіон | Близький Схід |
| Носії | 575 000 осіб[1]  |
| Писемність | сирійське письмо |
| Класифікація | |
| Коди мови | |
| ISO 639-2 | syc |
| ISO 639-3 | syc,syr |
| IETF | syc |
Сирі́йська мо́ва (ܠܸܫܵܢܵܐ ܣܘܼܪܝܵܝܵܐ , сирійська: [liːˈʃɑːnɑː suːˈrjɑːjɑː] ⓘ) — семітська мова, що походить від давньої арамейської мови. У вузькому значенні термін позначає класичну сирійську мову — історичну літературну та богослужбову мову християнських церков сирійської традиції, яка вже не використовується як розмовна. Також термін «сирійська мова» може означати сирійську макромову, що охоплює класичну сирійську та кілька споріднених новоарамейських мов, які походять від неї.[2][3]
Щодо сучасних діалектів сирійської мови якими спілкуються ассирійці (самоназва — атурая, сурая, халдеї)[4] вживається назва ассирійська мова або новосирійська мова,[5][6] яка виступає одним із головних чинників, що об'єднує цей народ.
Арамейська мова сформувалася в I тис. до н. е. і належить до північно-західної гілки семітських мов. З VI ст. до н. е. вона стала головною мовою адміністрації та міжетнічного спілкування у державах Близького Сходу й поширилася на значну частину Родючого Півмісяця. На основі місцевих арамейських діалектів у районі Едеси сформувався її різновид, який у IV ст. н. е. став літературною мовою християн Леванту та отримав назву — сирійська мова. Згодом вона стала використовуватися багатьма християнськими авторами, зокрема нею писали: Афрахат, Ісаак Сирин, вірмени: Месроп Маштоц та Саак Партев.
Разом із християнством сирійська мова поширювалася на схід як мова церкви, серед деяких монгольських та тюркських племен та мешканців Керали на південному заході Індії.
З моменту свого виникнення сирійська мова мала постійні контакти з арабською внаслідок міграцій, торгівлі та культурного обміну між Левантом і Аравійським півостровом. З утворенням Омеядського халіфату розпочалося інтенсивне взаємопроникнення між двома мовами. У перші десятиліття існування якого сирійська залишалася мовою державних установ аж до часів халіфа Абд аль-Маліка ібн Марвана. Згодом із посиленням арабізації сирійська мова перестала бути мовою діловодства у XIII столітті, а за панування Мамелюцького султанату почала поступатися місцем арабській мові і як розмовна, проте у гірських районах Лівану серед маронітів сирійська мова зберіглася аж до XVI століття. Нині в Лівані не існує спільнот, що вживають сирійську як повсякденну розмовну мову, однак здійснюються спроби її відродження. Разом з тим ліванський діалект арабської мови сформувався під значним впливом сирійської мови. У Сирії вона досі використовується в місті Маалюля та сусідніх селах на північ від Дамаска, навіть серед частини мусульманського населення, також є поширеною серед християнських громад у Камишли, Хасеке та Табії Джазірі. В Іраку сирійська залишається розмовною мовою в місцях компактного проживання ассирійців у районах Мосула та Дахука, а також у провінції Мардін на південному сході Туреччини та у деяких країнах світу, куди ассирійці емігрували у XX столітті зокрема в Україні.
Сирійська мова має особливе релігійне значення в християнстві. По-перше Ісус Христос розмовляв її попередником арамейською мовою.[7] По-друге, багато творів отців Церкви та християнської спадщини збереглися саме сирійською мовою поряд із грецьким койне.
У церквах сирійського християнства, ця мова вживається як літургійна мова богослужіння. Вірним, особливо духовенству, приписується обов'язкове вивчення сирійської мови.
Сирійська також має важливе значення для археологів і істориків, які досліджують давні документи та рукописи, часто написані сирійською або арамейською.
В ісламській традиції деякі богослови (зокрема ас-Суюті та аль-Булкіні) вважали, що сирійська — це «мова мешканців могил», оскільки вона нібито є мовою духів і ангелів. Інші, як ібн Усаймін, заперечували це твердження. Ібн Хатім та Ібн Шейба вважали, що сирійською говоритимуть у день Страшного суду, тоді як у раю мовою стане арабська. Ібн Ханбал дотримувався думки, що сирійська була мовою пророків Адама й Ноя.
В основі сирійської мови лежить арамейський діалект міста Едеси — важливого торгового й політичного центру, починаючи з кінця II ст. до н. е. й до середини III ст. н. е. Найбільшого поширення та розквіту сирійська мова досягла з II століття, коли нею було здійснено переклад Біблії — переклад «Пешитта», що став канонічним у християн-сирійців.
Сирійська мова від Середземного моря до Персії залишалася мовою писемності протягом кількох століть. У Візантійській імперії вона була найважливішою після грецької, а в державі Сасанідів посідала провідне місце як писемна мова.
Завдяки торговцям-сирійцям ця мова поширилася далеко на схід — до самого Китаю та Монголії. У III—VII ст. сирійською мовою створено багату літературу, переважно церковного характеру — як оригінальну, так і перекладну з грецької, а також із пехлевійської.
Після утворення Арабського халіфату сирійська мова відіграла роль посередника між античною грецькою наукою та арабською культурою, оскільки твори грецьких авторів часто перекладали на арабську не з оригіналу, а із сирійських перекладів.
У період свого літературного розквіту сирійська мова вже не була розмовною мовою широких верств населення, якщо не враховувати церковних і монастирських кіл. Проте вона залишалася дуже близькою до деяких арамейських діалектів і в цьому сенсі на той час могла вважатися живою.
Починаючи з VII століття, арамейські діалекти, у тому числі й сирійські, поступово витіснялися та заміщалися арабською мовою. Відтак уже наприкінці IX ст. сирійська мова фактично стала мертвою. Сирійські церковні автори X—XI ст. часто писали свої твори разом з арабським перекладом або й безпосередньо арабською. Однак навіть пізніше, до кінця XIII ст., сирійською мовою створювалася значна кількість оригінальних творів.
Те, що сирійська мова залишалася передусім мовою церковного середовища і що нею виконувалися численні переклади з грецької, зумовило її збагачення великою кількістю грецьких термінів і запозичень. Вплив грецької мови на сирійських авторів відчутний також у сфері синтаксису та фразеології: іноді нагромадження складних періодів за грецьким зразком ставало настільки значним, що самі сирійці скаржилися на незрозумілість текстів.
Едеські діалекти, які лягли в основу сирійської мови, належать до східної групи арамейських діалектів, отже, й сама сирійська мова має бути віднесена до цієї групи. Розбіжності між сирійською мовою та мовою єврейсько-арамейської літератури досить численні й охоплюють лексику, граматику та фонетику.
У самій літературній сирійській мові простежується вплив двох говірок — західної (власне сирійської) та східної (месопотамської). Цей вплив виявляється у двох традиційних способах позначення голосних: західному — у яковитів та східному — у несторіан.
Сирійське письмо є відгалуженням арамейського. До V століття використовувалося письмо «естрангело» (ʔesṭrangelå < грец. στρογγύλη — «кругле»). Після розпаду в V столітті єдиної сирійської церкви на несторіанську та яковитську, кожна з них розробила власний варіант писемності, що відрізняється формою графем і системою діакритики.
Напрям письма — справа наліво. Сирійське письмо належить до типу абугіда, тобто на письмі позначаються лише приголосні, тоді як довгі голосні та дифтонги передаються за допомогою матрес лекціоніс. Короткі голосні можуть факультативно позначатися діакритичними знаками, причому системи діакритики відрізняються у трьох основних типах сирійського письма.
Крім того, за допомогою діакритиків позначається якість приголосних — оклюзивний[en] або щілинний варіант. У текстах без позначення голосних точки використовуються також для розрізнення омографів.
Консонантизм типовий для арамейських діалектів, характерна наявність емфатичних приголосних. Виконується правило бегад-кефат: оклюзивні приголосні /b/, /g/, /d/, /k/, /p/, /t/ в поствокальній позиції реалізуються як відповідні їм спіранти.
| Лаб. | Дент. | Альвеол. | Пост- альвеол. |
палат. | Веляр. | Увуляр. | фарингал. | Глотт. | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| прості | емфатич. | прості | ||||||||||
| Носові | МФА: [m] | МФА: [n] | ||||||||||
| Проривні | Дзвінкі | МФА: [b]1 | МФА: [d]3 | МФА: [ɡ]2 | ||||||||
| глухі | МФА: [p]5 | МФА: [t]6 | [[Фарингалізація|МФА: [tˤ]]] | МФА: [k]4 | МФА: [q] | МФА: [ʔ] | ||||||
| Фрикативні | Дзвінкі | (МФА: [v]) 1 | (МФА: [ð]) 3 | МФА: [z] | (МФА: [ɣ]) 2 | МФА: [ʕ] | ||||||
| Глухі | (МФА: [f]) 5 | (МФА: [θ]) 6 | [[Фарингалізація|МФА: [sˤ]]] | МФА: [s] | МФА: [ʃ] | (МФА: [x]) 4 | МФА: [ħ] | МФА: [h] | ||||
| Апроксимант | МФА: [l] | МФА: [j] | МФА: [w] | МФА: [ʕ] | ||||||||
| Тремтячі | МФА: [r] | |||||||||||
- 1 звук [v] виступає як позиційний варіант фонеми [b].
- 2 Звук [ ɣ] виступає як позиційний варіант фонеми [g].
- 3 Звук [ ð] виступає як позиційний варіант фонеми [d].
- 4 Звук [x] виступає як позиційний варіант фонеми [k].
- 5 Звук [f] виступає як позиційний варіант фонеми [p].
- 6 Звук [ θ] виступає як позиційний варіант фонеми [t].
Сирійські голосні розрізняються за довготою і за якістю. Кількісно голосні поділяються на три типи: довгі, короткі та єдина надкоротка голосна. Не рахуючи шва, існує 6 голосних, кожна з яких має свій довгий і короткий варіант: /i/, /e/, /ɛ/, /a/, /ɑ/, /o/, /u/. Довгі голосні утворюють дифтонги зі звуками /i/ та /u/, у східносирійському діалекті дифтонги /au/ та /ai/ переходять, відповідно, в /o/ та /e/.
- Домінуюча:
- Церква Сходу
- Ассирійська церква Сходу
- Давня церква Сходу
- Сирійська православна церква
- Сирійська католицька церква
- Халдейська католицька церква — іноді також арабську
- Маланкарська православна сирійська церква — також мови Індії та англійську
- Одна з основних:
- Сиро-маланкарська католицька церква — на рівні з мовами Індії та англійською
- Сиро-малабарська церква — на рівні з мовами Індії та англійською
- Яковитська сирійська християнська церква — на рівні з мовами Індії та англійською
- Малабарська незалежна сирійська церква — на рівні з мовою Малаялам
- Маронітська церква — на рівні з арабською
- Іноді:
- Церетели. К. Г. Сирийский язык. «Наука», Главная редакция восточной литературы. Москва, 1979.
- Brockelmann C., Syrische Grammatik mit Litteratur, Chrestomatie und Glossar, Берлін, 1905
Граматики:
- Duval R., Traité de grammaire siriaque, Париж, 1881;
- Nestle E., Brevis linguae siriacae grammatica, Карлсруе, 1881;
- Nestle E., Syrische Grammatik mit Litteratur, Chrestomatie und Glossar, Берлін, 1888 (в серії «Porta linguarum orientalium»);
- Nöldecke Th., Kurzgefasste syrische Grammatik, Лейпциг, 1898;
- Brockelmann C., Syrische Grammatik mit Litteratur, Chrestomatie und Glossar, Берлін, 1905 («Porta linguarum orientalium»), 2-е видання, Берлін, 1925;
- Gismondi H., Linguae syriacae grammatica et chrestomatia cum glossario, Бейрут, 1900;
- Ungnad A., Syrische Grammatik mit Übungsbuch, в серії «Clavis linguarum semiticarum», 1932, № 7.
Словники:
- Payne Smith R., Thesaurus Syriacus, Оксфорд, 1868 і сл.;
- Payne Smith J., Compendious Syriac dictionary founded upon the Thesaurus Syriacus, I, II, Оксфорд, 1896–1899;
- Brun J., Dictionarium syriaco-latinum, Бейрут, 1895;
- Brockelmann C., Lexikon syriacum, Берлін, 1892, 2-е видання, 1928.
- Сирійська мова на сайті Ethnologue: Syriac. A language of Turkey (англ.)
- Сирійська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Classical Syriac (англ.)
- ↑ https://en.wikipedia.org/wiki/Neo-Aramaic_languages
- ↑ Syriac Language (SYR) – L1 & L2 Speakers, Status, Map, Endangered Level & Official Use. Ethnologue. Процитовано 12 листопада 2025.(англ.)
- ↑ syr - Syriac [ISO 639-3]. ISO 639-3 (SIL International). Процитовано 12 листопада 2025.(англ.)
- ↑ Данильченко Олександр Петрович (2001). Ассирійці (PDF). Київ.
- ↑ В. С. Рибалкін (2001). Ассирійська мова. Енциклопедія Сучасної України. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Процитовано 7 листопада 2025.
- ↑ В. С. Рибалкін. АССІРІЙСЬКА МОВА. Українська Літературна Енциклопедія. Процитовано 14 листопада 2025.
- ↑ Галина Тимошик (2007). Біблієантропоніми-арамєїзми Нового Завіту в українських перекладах святописемних текстів другої половини XIX – кінця XX століття (PDF) (укр.). Львівський національний університет імені Івана Франка. УДК 811.161.2’373.46.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |