Смирнов Дмитро Миколайович (композитор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Смирнов.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Смирнов Дмитро Миколайович.
Смирнов Дмитро Миколайович
рос. Дмитрий Николаевич Смирнов
Основна інформація
Дата народження 2 листопада 1948(1948-11-02)[1]
Місце народження Мінськ, Білоруська РСР, СРСР[1][2]
Дата смерті 9 квітня 2020(2020-04-09)[3] (71 рік)
Місце смерті Вотфорд, Гартфордшир, Східна Англія, Англія, Велика Британія[3][2]
Причина смерті коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)[3][2]
Громадянство СРСР і Велика Британія
Професії композитор, вікіпедист, перекладач
Освіта Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Жанри опера
Колективи Хрєнніківська сімка
Діти Alissa Firsovad і Philip Firsovd
CMNS: Файли у Вікісховищі

Дмитро Миколайович Смирнов, також підпис: Дмитро М. Смирнов та літературний псевдонім: Д. Смирнов-Садовский (2 листопада 1948, Мінськ — 9 квітня 2020, Вотфорд) — радянський та британський композитор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині оперних співаків Миколи Трохимовича Сєнькіна (сценічний псевдонім Садовський, 1914—1999) та Євгенії Олександрівни Смирнової (1914—2003)[4]. Закінчив музичне училище в місті Фрунзе (нині Бішкек) в 1967 році, а потім Московську консерваторію в 1972 році[5]. Серед його вчителів Едісон Денисов, Микола Сидельников, Юрій Холопов, Філіп Гершкович. Із 1973 по 1980 рік працював редактором у видавництві «Советский композитор». Член Спілки композиторів СРСР із 1974 року. Отримав першу премію за Соло для арфи на Міжнародному тижні арфи в Маастрихті в 1976 році.

У 1979 році на VI Всесоюзному з'їзді радянських композиторів у доповіді Тихона Хрєнникова музика Дмитра Смирнова піддалася жорсткій критиці[5], і Смирнов потрапив у так звану «хрєнниковську сімку» — «чорний список» для семи композиторів[6].

У 1989 році були поставлені його опери на сюжети Вільяма Блейка «Тіріель» у Фрайбурзі (Німеччина) та «Тель» в Лондоні[5]. У тому ж році його Перша симфонія «Пори року» була виконана на Тенглвудському фестивалі в США.

Смирнов був одним із ініціаторів і організаторів другої Асоціації сучасної музики, заснованої в Москві в 1990 році[6]. Широко відома історична фотографія дванадцяти організаторів нової асоціації сучасної музики, на якій (крім Смирнова та Фірсової) можна бачити також композиторів Олександра Вустіна, Віктора Екімовського, Юрія Каспарова, Леоніда Грабовського, Фарадж Караєва, Володимира Тарнопольського, Владислава Шутя, Миколи Корндорфа — і П'єра Булеза, який приїхав, щоб особисто бути присутнім при відродженні асоціації та виступив на першому концерті (2 березня 1990 року).

Був одружений з композитором Оленою Фірсовою[5].

У 1991 році Смирнов емігрував до Великої Британії. Викладав у Кембриджі (1992), в Дартінгтоні (графство Девоншир, 1992), у 1993-97 професор композиції в Кілському університеті (графство Стаффордшир)[7], у Голдсмітс-коледжі (Лондон, 2002).

Його музику виконували такі диригенти, як Мартін Браббінс, Сер Ендрю Девіс, Денніс Девіс Рассел, Олівер Кнуссен, Рейнберт де Леу, Єжи Максимюк, Лев Маркіз, Ріккардо Муті, Геннадій Рождественський, Василь Синайський, Ян Паскаль Тортельє, Гюнтер Шуллер та інші.

Смирнов — автор літературних і музично-теоретичних праць, книг і статей про музику Антона Веберна, П'єра Булеза, Дьордя Лігеті, Браяна Фернехоу, Ігоря Стравинського, Дмитра Шостаковича, Едісона Денисова, Альфреда Шнітке, Софії Губайдуліної та інших. Його книга про Філіпа Гершковича «Геометр звукових кристалів» і книга «Анатомія теми у фортепіанних сонатах Бетховена» були опубліковані англійською мовою видавцем Ернстом Куном у Берліні.

Помер 9 квітня 2020 року від коронавірусу в лікарні міста Вотфорд; про це повідомили на його сторінці у Facebook[8][9].

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Великі жанри[ред. | ред. код]

Вокально-інструментальна музика[ред. | ред. код]

  • „Печаль минулих днів“ для голосу, флейти, ударника, скрипки та віолончелі на вірші О. С. Пушкіна (1976) → див. на YouTube [Архівовано 16 серпня 2017 у Wayback Machine.]
  • „Пори року“ для голосу, флейти, альта та арфи на вірші Вільяма Блейка (1979)
  • „Пісні Долі“ для голосу та органу на вірші Фрідріха Гельдерліна
  • „Кременистий шлях“ для голосу та віолончелі на вірші М. Ю Лермонтова (2002)
  • „Самотній мандрівник“ для голосу та віолончелі на вірші М. Ю Лермонтова (2007)
  • „Від сосни до місяця“ для голосу та віолончелі на вірші М. Ю Лермонтова (2009)
  • „Мрії мандрів“ для голосу та п'яти інструментів на вірші Мацуо Басьо (2003—2004)
  • Д. Смирнов / О. Фірсова / А. Фірсова. „Кубла-хан“. Бачення уві сні. Вірші Семюела Тейлора Колріджа. Для тенора (або сопрано), баяна, скрипки та віолончелі [Дмитро Смирнов: 1-ша і 3-тя частини, Олена Фірсова: 2-га і 4-та частини, Аліса Фірсова: 5-та частина], (2010—2011)
  • В. Городецька / Д. М. Смирнов „Китайська подорож“. Двадцять пісень для голосу та фортепіано на вірші Ольги Седакової (2014)

Камерні твори[ред. | ред. код]

  • „Соло для арфи“ (1976)
  • „Фортепіанне тріо № 1“ (1977), № 2 (1992), № 3 „Tri-o-Tri“ (2005)
  • „Соната“ для віолончелі та фортепіано (1978)
  • „Inferno“ струнний квартет № 8 (2007)
  • „Прощання“. Пам'яті Олександра Васильовича Івашкіна. Для віолончелі соло (2014)
  • „Pro et contra“ (За і проти). Дві п'єси для альта та фортепіано. (2014)

Твори для фортепіано[ред. | ред. код]

  • „Соната“ для фортепіано № 1 (1967)
  • „Соната“ для фортепіано № 2 (1980)
  • „Сім ангелів Вільяма Блейка“ (The Seven Angels of William Blake) для фортепіано (1988)
  • „Ангели Альбіону“ (The Angels of Albion) для фортепіано (1991)
  • „Соната“ для фортепіано № 3 (1992)
  • „Музика сфер“ (The Music of the Spheres) для фортепіано (1996)
  • „Нитка Долі“ (String of Destiny). Соната для фортепіано № 4(2000)
  • „Сонячна соната“ (Sunlight Sonata)». Соната для фортепіано № 5 (2001)
  • «Блейк-соната» (Blake-Sonata). Соната для фортепіано № 6 (2008)[10]
  • «Голови привидів», п'ять п'єс для фортепіано по рисунках Вільяма Блейка (2013)

Книги[ред. | ред. код]

  • Dmitri Smirnov. A Geometer of Sound Crystals. A Book on Herschkowitz // Studia Slavica Musicologica. Vol. 34. Verlag Ernst Kuhn, Berlin, 2003, ISBN 3-928864-99-8, 268 c.
2nd edition. Meladina Books, 2017, ISBN 978-1978167049, 268 c. on Amazon
2nd edition. Meladina Books, 2020, ISBN-13: 978-1660004478, 338 c. on Amazon

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #121191699 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Композитор из Беларуси Дмитрий Смирнов умер от коронавируса в Великобритании
  3. ↑ а б в https://www.classicalmusicnews.ru/news/dmitrij-smirnov-passed/
  4. ↑ Воспоминания Е. А. Смирновой: Бабуся Д. М. Смирнова по матері, Віра Юхимівна Рапопорт (1892—1982), була дочкою заступника начальника відділу землеробства Республіки Німців Поволжя Юхима Ісаковича Рапопорта (1864—1944).
  5. ↑ а б в г Архивированная копия. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 29 травня 2010. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=да (довідка) // Grove's Dictionary of Music & Musicians. 2001(англ.) (Музыкальный словарь Гроува)
  6. ↑ а б Екимовский В. {{{Заголовок}}}. — 2-е изд. — М. : Музиздат, 2008. — 480 с. — 500 прим. — ISBN 978-5-904082-04-8.
  7. ↑ Kholopov Yu. Наши люди в Англии: о Дмитрии Смирнове и Елене Фирсовой / Our People in England: about Dmitri Smirnov and Elena Firsova / Музыка из бывшего СССР. // ed. V. Tsenova and V. Barsky. — Moscow, 1996. — С. 255—303.
  8. ↑ Дмитрий Смирнов — Facebook. Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 12 квітня 2020.
  9. ↑ Дмитрий Смирнов R.I.P. Звуки.ру. 9 квітня 2020. Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 10 квітня 2020.
  10. ↑ Дмитрий Н. Смирнов (р. 1948) Blake Sonata, Op. 157 (2008) записана Алисой Фирсовой (ф-п.) на CD VIVAT 109 Russian Émigrés. Архів оригіналу за 1 серпня 2015. Процитовано 30 липня 2015.

Література[ред. | ред. код]

  • Голованёва, А. С. Дмитрий Н. Смирнов и Уильям Блейк: пересечение судеб // Музыкальное искусство и образование в XXI веке: история, традиции, перспективы, педагогика и исполнительство: Мат-лы Рос. конф. 12 мая 2014 года / Астраханский муз. колледж им. М. П. Мусоргского. — Астрахань, 2014. — С. 79—84.
  • Голованёва, А. С. «История при свете Луны» Д. Н. Смирнова: персонификация образов Уильяма Блейка // Культура и искусство: поиски и открытия: Сб. науч. ст. — Кемерово: КемГУКИ, 2013. — С. 35—41.
  • Голованёва, А. С. Об опусе «Река жизни» Дмитрия Н. Смирнова // Проблемы современной музыки: Сб. мат-лов VII Межд. науч.-практ. конф. / Под ред. Н. В. Морозовой. — Пермь: Пермский гос. гуманитарно-пед. ун-т, 2014. — С. 91—99.
  • Голованёва, А. С. Типы сюжетной персонификации в цикле «Картины Блейка» Дмитрия Н. Смирнова // Музыка в современном мире: наука, педагогика, исполнительство: Сб. ст. по мат-лам Х Межд. науч.-практ. конф. 7 февраля 2014 года. — Тамбов: ТГМПИ им. С. В. Рахманинова, 2014. — С. 564—572.
  • Петров В. О. «Растёкшееся время» Дмитрия Смирнова // Муз. академия. — 2011. — № 1. — С. 162—167.
  • Петров В. О. «В песчинке мир найти сумей…» (интервью с Д. Н. Смирновым, комментарии и примечания В. Петрова) // Муз. академия. — 2013. — № 1. — С. 34—39.

Посилання[ред. | ред. код]

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Смирнов_Дмитро_Миколайович_(композитор)&oldid=41341528