Губайдуліна Софія Асгатівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Губайдуліна Софія Асгатівна
Sofia Gubaidulina July1981 Sortavala ©DSmirnov.jpg
Софія Губайдуліна, Сортавала, 1981
Народилася 24 жовтня 1931(1931-10-24)[1][2][…] (88 років)
Чистополь, Татарська АРСР, РСФРР, СРСР
Громадянство
(підданство)		 Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність композиторка, кінокомпозитор, музикантка
Alma mater Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського і Казанська консерваторія
Знання мов російська[4]
Членство Берлінська академія мистецтв, Академія мистецтва НДРd, Баварська академія витончених мистецтвd і Американська академія мистецтв та літератури
Magnum opus The Deceitful Face of Hope and Despaird
Конфесія православна церква
Нагороди
IMDb nm0047035

Софія Асга́тівна Губайду́ліна (рос. София Асгатовна Губайдулина, нар. 24 жовтня 1931(19311024), Чистополь) — татарстанський композитор, мешкає у Німеччині.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилась 24 жовтня 1931 р. у місті Чистополь, Татарська АРСР. Батько — Губайдуллін Асгат Масгудович, інженер-геодезист. Мати Губайдулліна Федосія Федорівна, уроджена Єлхова, педагог. Дід, Масгуд Губайдуллін, був муллою. В 1932 р. родина переїхала в Казань.

В 1935 Софія почала відвідувати музичну школу. З 1946 по 1949 навчалася в казанській Музичній гімназії по класу фортепіано (клас М. А. Пятницької) і композиції, а з 1949 по 1954 у Казанській консерваторії по класу композиції в Альберта Лемана, а також по класу фортепіано в Григорія Когана. В 1954 г. вступила до Московської консерваторії, клас композиції Ю. Шапоріна, а потім М. Пейко, клас фортепіано Я. Зака. У 1963 р. закінчила аспірантуру Московської консерваторії по композиції в професора В. Шебаліна. Важливим було для неї в ці роки слово-напуття, сказане їй Дмитром Шостаковичем: «Я вам бажаю йти вашим „неправильним“ шляхом».

В 1969—1970 Губайдуліна працювала в Московській експериментальній студії електронної музики в музеї імені О. М. Скрябіна й написала там електронну п'єсу Vivente — non vivente (Живе — неживе, 1970). Губайдуліна також писала музику для кіно. Усього вона створила музику до 25 фільмів, включаючи «Мауглі» (мультфільм, 1971) і «Опудало» (реж. Р. Биков, 1983). З 1975 р. виступала з імпровізаціями в складі ансамблю «Астрея» разом з композиторами Віктором Сусліним і В'ячеславом Артемовим. В 1979 році на VI з'їзді композиторів у доповіді Тихона Хреннікова її музика зазнала гострої критики, і Губайдуліна потрапила в так звану «хренниківську сімку» — «чорний список» 7 композиторів.

У 1991 році Губайдуліна одержала німецьку стипендію й півтора року перебувала в Ворпсведе. Тоді ж, в 1991 році, вона одружилась з Петром Мєщаніновим, піаністом і теоретиком музики, що справив значний вплив на інтерес композитора до використання математичних моделей у композиції. В 1992 році вони оселилися в Німеччині, в Аппені під Гамбургом, зберігши російське громадянство.

У 2014 висловилася в підтримку Російської агресії проти України, вбачивши у діях української влади доктрину «знищення усіх росіян, комуністів та євреїв»[5] На думку В. Сильвестрова, її вислови мали місце «не тому що вона підлість хоче зробити, вона просто не має інформації цієї»[6].

Творчість[ред. | ред. код]

Губайдуліна — одна із найбільш видатних і глибоких композиторів другої половини XX століття. У її творчості відчувається прагнення до органічного поєднання рис мистецтва Заходу й Сходу, вплив уявлень духовно-релігійного порядку. Через віру вона приходить і до сенсу творчості. Поряд з Альфредом Шнітке й Едісоном Денисовим Губайдуліна входить у так звану «трійку» московських композиторів авангардного напрямку.

"Я релігійна православна людина й релігію розумію буквально, як re-ligio — відновлення зв'язку між життям і висотою ідеальних установок й абсолютних цінностей, постійне відтворення legato життя. Життя розриває людину на частини. Вона повинна відновлювати свою цілісність - це і є релігія. Крім духовного відновлення немає ніякої серйознішої причини для створення музики" (переклад з рос. за кн.: В. Холопова. София Губайдуліна. Путеводитель по произведениям. М., 2001. С. 3-4).

Вибрані твори[ред. | ред. код]

  • Фацелія, вокальний цикл на слова М. Пришвіна (1957)
  • П'ять етюдів для арфи, контрабаса й ударних інструментів (1965)
  • С.Губайдуліна. «Vivente — non vivente» (1967)
  • Ніч у Мемфісі, кантата для сопрано, чоловічого хору й оркестру на давньоєгипетські тексти (1968)
  • Рубайят, кантата на вірші Хакани, Хафіза та Хайяма (1969)
  • Сім слів Христа для віолончелі, баяна й струнних (1982)
  • Offertorium (Жертвопринесення), концерт для скрипки з оркестром (1980/1982/1986)
  • Чую… Замовкло…, симфонія в 12 частинах за назвою (1986)
  • Аллілуйя для хору, оркестру, органа, соліста-дисканта й кольорових проекторів, 1990
  • Із Часослова, кантата на вірші Р. М. Рильке, (1991)
  • Тепер завжди сніги, кантата на вірші Геннадія Айги (1993)
  • Музика для флейти, струнних й ударних (1994)
  • Висельные песни (15 пісень) на вірші К. Моргенштерна для голосу й ансамблю інструментів (контрабас, ударні й ін., 1996).
  • Нічна пісня риби, концерт для альта з оркестром (1996), за замовленням Чиказького симфонічного оркестру, присвячений Ю. Башмету
  • Кватерніон для чотирьох віолончелей (1996)
  • Страсті по Іоанну, для солістів, хору й оркестру, написана за замовленням міста Штутгарта на відзначення 250-річчя від дня смерті И. С. Баха (2000).
  • Великдень по Іоанну, для солістів, хору й оркестру, (2001).

Фільмографія[ред. | ред. код]

Автор музики до фільмів:

  • «Опудало» (1983),
  • «Крейцерова соната» (1987, 2 с),
  • «Особиста справа Анни Ахматової» (1989),
  • «Поруч» (1994) та ін.,

до українських кінокартин:

  • «Вертикаль» (1967),
  • «День Ангела» (1968),
  • «Білий вибух» (1969).

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Премія князя Монако (1987),
  • Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1989),
  • премія імені Кусевицьких, США (1990, 1994),
  • премія Франко Аббіато, Італія (1991),
  • премія на 7-м Міжнародному фестивалі композиторів-жінок у Гейдельберзі (1992),
  • Державна премія Росії (1992),
  • премія імені Людвіга Шпора, Німеччина (1995),
  • премія Імперіалі, Японія (1998),
  • премія фонду «Біблія й культура», Німеччина (1999),
  • музична премія Леони Зоннінг, Данія (1999),
  • орден «Pour le Mérite» («За заслуги» у науці й мистецтві"), Німеччина (2000),
  • медаль Ґете, Німеччина (2001),
  • «Полярна музична премія», Стокгольм (2002),
  • «Федеральний хрест за заслуги», Німеччина (2002),
  • «Living Composer — 2003», Франція.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • В. Холопова, Э. Рестаньо. Софія Губайдуліна. М., 1996 (італійською — Турин, 1991);
  • В. Ценова. Числові таємниці музики Софії Губайдулиной. М., 2000 (німецькою. — Берлін, 2001);
  • В. Холопова. Софія Губайдуліна. Путівник. М., 2001;
  • M. Kurtz. Sofia Gubaidulina. Stuttgart, 2001.
  • Музыкальная энциклопедия. — Т. 2. — М., 1974. — С. 95;
  • Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 215;
  • Музыка: Большой энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 154.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ FemBio
  4. ↑ Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ София Губайдулина: «Нельзя включаться в ненависть»
  6. ↑ Сильвестров: «Російські митці залякані та заражені бацилою неправди». Архів оригіналу за 7 серпень 2017. Процитовано 28 квітень 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]

Лауреати Polar Music Prize
1990-ті
2000-ті
2010-ті
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Губайдуліна_Софія_Асгатівна&oldid=25585376