Станіслав Пшиємський (пом. 1595)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пшиємський.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Станіслав Пшиємський.
Станіслав Пшиємський
пол. Stanisław Przyjemski
Станіслав Пшиємський
Станіслав Пшиємський
Родовий герб Равич
Маршалок Сейму Речі Посполитої
22 січня 1581 — 8 березня 1581
Монарх Стефан Баторій
Попередник Анджей Фірлей[pl]
Наступник Лев Сапіга
Маршалок надвірний коронний
13 червня 1588 — 1593
Монарх Сигізмунд III Ваза
Попередник Анджей Зборовський
Наступник Прокоп Сенявський
Ковальський староста
1591 — 1593
Попередник Войцех Ренчайський
Наступник Анджей Пшиємський
Великий маршалок коронний
1593 — 1595
Попередник Анджей Опалінський
Наступник Миколай Зебжидовський
Народився 16 століття
Помер 1595 або не пізніше 19 вересня 1595
Відомий як військовослужбовець, державний діяч
Країна Річ Посполита
Батько Ян Пшиємський
Мати Гелена Бєжґлінська
Брати Катажина, Гелена, Войцех, Рафал, Барбара
Релігія кальвінізм

Станіслав Пшиємський гербу Равич (пом. 1595) — військовий і державний діяч Королівства Польського та Речі Посполитої, маршалок Сейму (1581), маршалок надвірний (1588—1593) і великий коронний (1593—1595); староста конінський, ліґновський, руденський, ковальський.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Станіслав у родині Яна Пшиємського та Гелени з Бєжґлінських. Мав 3 сестер і 2 братів: Катажину, Гелену, Войцеха, Рафала та Барбару[1].

На варшавському сеймі 1563/1564 років Станіслав Пшиємський був послом від Каліша, намагався здійснити напад на посла від Перемищини Валентія Оріховського[pl], брата Станіслава, який висловив протест від імені руської шляхти проти «ревіндикації» (повернення) королівських земель. Ледь не дійшло до бійки, проте їх зупинили[2].

Протягом 1565—1585 років Пшиємський був королівським ротмістром[3]. Зокрема, у 1565—1566 роках, під час литовсько-московської війни, він керував ротою кінноти[4]. Обирався послом на сейми люблінські 1566 і 1569 року, на сейм пйотркувський 1567 року[1], був одним із підписантів Люблінської унії[5].

Близько 1569 року отримав від короля у державу маєтки Ліґнови та Рудно, які належали до староства ґнєвського, та села Лопаткі та Поледно в старостві швеційському. Надання королівщин у Королівській Пруссії Пшиємському, який не був її уродженцем, викликало протести Прусських станів. 1572 року, одразу після смерті короля Сигізмунда Августа, ті королівщини були відібрані прусською шляхтою. Звідтоді, протягом довгих років Пщиємський намагався повернути собі ці маєтки, зокрема, піднімав це питання на сеймах, 1573 року хотів зробити це збройним шляхом, проте так і не добився успіху[1].

На післяконвокаційному сеймику в Срьоді 24 березня 1573 року Станіслав Пшиємський був обраний одним із ротмістрів воєводських загонів (йому була призначена служба в 120 коней)[1]. Саме тоді він долучився до створення військових артикулів, які регулювали відносини великопольських загонів королівського війська[4]. Був послом на коронаційний сейм 1574 року від Каліського воєводства[6], на сейм коронаційний 1576 року від воєводств познанського та каліського[7].

На війну з Ґданськом (1576—1577) Пшиємський прибув із 16 охотниками, 17 квітня 1577 року брав участь у битві над озером Любішевським, за що 1578 року отримав «з ласки королівської» 1000 злотих)[1]. Обирався послом на сейм 1578 року від воєводства каліського[8]. З 1580 року посідав уряд Конінського старости[9].

Брав участь у Московсько-польській війні (1577—1582). Разом зі своєю гусарською хоругвою був учасником походу 1580 року на Веліж, Усвяти та Великі Луки[1]. Був послом на сейм 1581 року від воєводств каліського та познанського. На цьому сеймі був обраний його маршалком, обіймав цю посаду з 22 січня по 8 березня[10]. Цього ж року, будучи на чолі 200-кінної гусарської роти, Пшиємський одночасно був командиром тактичного війська (командував кінним полком). Користуючись довірою короля та коронного гетьмана Яна Замойського, він користувався також популярністю серед жовнірів. Під час походу до Пскова, в таборі під Островом 10 серпня він діяв від імені кавалерійських ротмістрів, постулюючи підготовлювані на той час зміни документів щодо регуляції війська[11], потім 30 серпня був призначений делегатом від польської кавалерії на допомогу генеральному профосу військ, його призначили одним із двох табірних суддів «над поляками»[12]. Під час конфліктів протягом облоги Пскова виступав 9-10 жовтня як речник кавалерійських ротмістрів, захищаючи їх від звинувачень, а пізніше, коли неоплачуване військо загрожувало залишити Псков, намагався зупинити їх і запропонував «трошки срібла, ланцюжок з кілька сотень червоних злотих… щоб вони не втекли»[1]. На нараді сенаторів і ротмістрів 7 листопада, Станіслав Пшиємський разом із Міколаєм Зебжидовським, Северином Бонером та Кшиштофом Ніщицьким, задекларували, що будуть утримувати жовнірів зі своїх підрозділів за свій рахунок[13].

Надгробок Станіслава Пшиємського в костелі святого Варфоломія в Коніні.

Станіслав Пшиємський обирався послом на сейми 1585 року від воєводства каліського[14], на сейм конвокаційний 1587 року від каліського та познанського воєводств[15]. Він був чеським братом[5] та одним із лідерів дисидентської шляхти в Речі Посполитій.

У січні 1588 року Станіслав Пшиємський взяв участь у коронаційному сеймі, пізніше був посланцем від короля на військовий з'їзд великопольських воєводств у Каліші[1]. Анджей Опалінський, великий маршалок коронний, протегував його на посаду маршалка надвірного коронного. Противником був перемишльський староста Томаш Дрогойовський, якого підтримував Ян Замойський. Сигізмунд III призначив Пшиємського для послаблення позицій Замойського[16]. Уже маршалком взяв участь у похованні Стефана Баторія 23 травня[1], хоча формально був номінований королем лише 13 червня 1588 року[17]. 3 грудня 1588 року король підтвердив, на знак визнання його заслуг, річну платню 2000 злотих у Бидгощській солеварні. Цю зарплату він має отримувати в Бидгощі за час першої флотації солі[18].

1589 року був серед підписантів ратифікації Битомсько-Бендзинського трактату на пацифікаційному сеймі[19]. У вересні того ж року супроводжував короля у поїздці до Ревеля[1]. Після завершення сейму 1590/1591 років, 23 січня Станіслав Пшиємський отримав староство ковальське[1][20].

Після смерті протектора Анджея Опалінського, у березні 1593 року Станіслав Пшиємський став маршалком великим коронним[21].

Він був неодруженим[22], потомства не залишив. Його спадкоємцем став племінник, королівський секретар Анджей Пшиємський. Йому Станіслав Пшиємський не залишив великої спадщини, але 1592 року, за згодою короля, передав староство ковальське[23], а 12 липня 1593 року — староство конінське (одне місто і 15 сіл)[24].

Помер Станіслав Пшиємський наприкінці 1595 року[1]. Похований у Конінському костелі святого Варфоломія[25].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н Włodzimierz Dworzaczek i Halina Kowalska. Stanisław Przyjemski h. Rawicz [w:] Polski Słownik Biograficzny, t. XXIX "Przerębski Samuel - Raduński Edmund", Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich - Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1986, s. 181-185. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  2. ↑ Justyna Gałuszka, Sędzia ziemski przemyski Walenty Orzechowski — zapomniany bohater Sejmu Lubelskiego 1569 roku, [w:] Rocznik Przemyski, t. 57, Literatura i język, z. 2 (25), 2021, s. 40.
  3. ↑ Ceduły i kwity poborowe i skarbowe tudzież inne akta odnoszące się do Rawiczów. Krajowe Repozytorium Obiektów Nauki i Kultury.
  4. ↑ а б Karol Łopatecki, «Disciplina militaris» w wojskach Rzeczypospolitej do połowy XVII wieku, Białystok, 2012, s. 203.
  5. ↑ а б Posłowie ziemscy koronni 1493—1600, pod red. Ireny Kaniewskiej, Warszawa 2013, s. 162, 177.
  6. ↑ Rafał Jaworski, Spis posłów koronnych na sejm koronacyjny w 1574 roku, w: Kwartalnik Historyczny, Rocznik CXXIV, 2017, 2, s. 304.
  7. ↑ Posłowie ziemscy koronni 1493—1600, pod red. Ireny Kaniewskiej, Warszawa 2013, s. 229.
  8. ↑ Posłowie ziemscy koronni 1493—1600, pod red. Ireny Kaniewskiej, Warszawa 2013, s. 253.
  9. ↑ Krzysztof Chłapowski, Starostowie niegrodowi w Koronie 1565—1795 Materiały źródłowe, Warszawa, Bellerive-sur-Allier 2017, s. 156.
  10. ↑ Posłowie ziemscy koronni 1493—1600, pod red. Ireny Kaniewskiej, Warszawa 2013, s. 265.
  11. ↑ Karol Łopatecki, «Disciplina militaris» w wojskach Rzeczypospolitej do połowy XVII wieku, Białystok, 2012, s. 418.
  12. ↑ Karol Łopatecki, «Disciplina militaris» w wojskach Rzeczypospolitej do połowy XVII wieku, Białystok, 2012, s. 481.
  13. ↑ Przemysław Gawron, Kariera wojskowa wojewody krakowskiego Mikołaja Zebrzydowskiego, [w:] Rocznik Filozoficzny Ignatianum, Vol. 29, No. 1, 2023, s. 66.
  14. ↑ Posłowie ziemscy koronni 1493—1600, pod red. Ireny Kaniewskiej, Warszawa 2013, s. 281.
  15. ↑ Posłowie ziemscy koronni 1493—1600, pod red. Ireny Kaniewskiej, Warszawa 2013, s. 294.
  16. ↑ Edward Opaliński, Elita władzy w województwach poznańskim i kaliskim za Zygmunta III, Poznań, Wydawnictwo Poznańskie, 1981, s. 114.
  17. ↑ Księga wpisów podkanclerzego Wojciecha Baranowskiego z okresu marzec 1588–grudzień 1590 MK 135 z Archiwum Głównego Akt Dawnych w Warszawie, opracowanie Wojciech Krawczuk i Michał Kulecki [w:] Sumariusz Metryki Koronnej, Serianowa, TOM IV, pod red. Wojciecha Krawczuka, Warszawa, Wydawnictwo DYG, 2010, s. 35.
  18. ↑ Księga wpisów podkanclerzego Wojciecha Baranowskiego z okresu marzec 1588–grudzień 1590 MK 135 z Archiwum Głównego Akt Dawnych w Warszawie, opracowanie Wojciech Krawczuk i Michał Kulecki [w:] Sumariusz Metryki Koronnej, Serianowa, TOM IV, pod red. Wojciecha Krawczuka, Warszawa, Wydawnictwo DYG, 2010, s. 152.
  19. ↑ Codex diplomaticus Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae, wydał Maciej Dogiel, t. I, Wilno 1758, s. 238.
  20. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. VI, Kujawy i Ziemia Dobrzyńska, Zeszyt 2. Urzędnicy kujawscy i dobrzyńscy XVI—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Mikulski i Wojciech Stanek; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 128.
  21. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al]; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 80.
  22. ↑ Edward Opaliński, Elita władzy w województwach poznańskim i kaliskim za Zygmunta III, Poznań, Wydawnictwo Poznańskie, 1981, s. 37.
  23. ↑ Edward Opaliński, Elita władzy w województwach poznańskim i kaliskim za Zygmunta III, Poznań, Wydawnictwo Poznańskie, 1981, s. 60.
  24. ↑ Księga wpisów podkanclerzego Jana Tarnowskiego MK 138 z Archiwum Głównego Akt Dawnych w Warszawie 1593—1594, opracował Krzysztof Chłapowski [w:] Sumariusz Metryki Koronnej, Serianowa, TOM VII, pod red. Krzysztofa Chłapowskiego, Warszawa, Wydawnictwo DYG, 2014, s. 150.
  25. ↑ Szlak-Piastowski-trasa-3: GNIEZNO – Grzybowo – Konin – Ląd – Pyzdry (PDF).

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Пшиємський_(пом._1595)&oldid=42174082