Єжи Себастьян Любомирський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єжи-Себастьян Любомирський
пол. Jerzy Sebastian Lubomirski
Єжи-Себастьян Любомирський
Єжи-Себастьян Любомирський, Невідомий художник
Herb Lubomirski.PNG
Герб Любомирських

Час на посаді:
1657 — 1664
ПопередникСтаніслав Лянцкоронський
НаступникСтефан Чарнецький

Народився20 січня 1616(1616-01-20)
Wiśnicz[d], Ґміна Малоґощ, Єнджейовський повіт, Свентокшиське воєводство, Польща
Помер31 грудня 1667(1667-12-31) (51 рік)
Вроцлав
БатькоСтаніслав Любомирський
МатиСофія Острозька
ДружинаКонстанція Ліґенза (1638)
Барбара Тарло (1654)
ДітиСтаніслав Геракліуш
Ієронім Авґустин
Єжи Домінік
Александр Міхал
Кристина
Францішек Себастьян
Анна Кристина
РідняФелікс Казімєж Потоцький (зять)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Станіслав[1] Єжи[2] Себастьян Любомирський (пол. Jerzy Sebastian Lubomirski, пол. Stanisław Jerzy Sebastian[1]; 20 січня 1616 — 31 січня / 31 грудня 1667, Вроцлав) — польський магнат, державний діяч, гетьман польний коронний з роду Любомирських. Керівник заколоту проти польської монархії з метою захисту прав аристократії.

Біографія[ред. | ред. код]

Син воєводи, старости князя Станіслава Любомирського і русько-литовської княжни Софії Острозької (дочки Олександра Острозького). З 1641 року був одружений на Констанції Ліґензі, після її смерти одружився в 1654 року з Барбарою Тарло. В обох шлюбах у нього народилися кілька синів і дочок, у тому числі Ієронім Августин Любомирський.

З 1647 року С. Є. С. Любомирський був старостою Кракова і коронним маршалком, з 1650 року великим коронним маршалком, з 1658 польним гетьманом коронним, старостою Нового Санча і Спиша.

Був відомим польським воєначальником епохи повстання Хмельницького, Північної війни 1655–1660, Російсько-польської війни 1654–1667, польських кампаній в Семигороддя.

1655 року був організатором опору проти шведів у південній Польщі. У 1657 році загони на чолі з Є. С. Любомирським відбили напад Семиградського князя Юрія II Ракоці; в свою чергу, вторглися в його володіння, примусивши до капітуляції. Разом з коронним гетьманом Станіславом «Реверою» Потоцьким (з яким мав конфлікти) отримав рішучу перемогу над московсько-козацьким військом у битві під Чудновом.

Очолив опозицію польському королю Яну II Казимиру і його реформам. У боротьбі з королем намагався дістати підтримку Австрії, Бранденбурґа. З ініціативи С. Є. С. Любомирського реформи короля у 1660 і 1661 роках провалювалися в польському сеймі. Король звинуватив його у зраді державі, позбавив всіх титулів, постів. Любомирський втік до сілезького Бреслау, що знаходився у володіннях Габсбурґів.

З Сілезії Любомирський навів контакти з імператором Священної Римської імперії, бранденбурзьким курфюрстом, шведським королем, укладаючи з ними угоди проти польського короля і його реформ. Зміг залучити частину польської шляхти на свою сторону, паралізувати сейм. Під час московсько-польської війни переміг королівську армію в декількох битвах, у тому числі поблизу Ченстохови в 1665 році та поблизу Міонтв у 1666-у.

Польський король Ян ІІ Казимир, втомлений від військових поразок, був змушений поступитися вимогам повстанців: оголосив про відхід від своїх реформістських планів, цим практично заклав фундамент під свою відставку, що послідувала 1668 року. Любомирський вийшов з конфлікту з королем політично сильнішим; однак конфлікт підірвав його здоров'я.

Помер 31 січня (або 31 грудня[джерело?]) 1667 року в м. Вроцлав. Був похований урочисто у Вісьнічі 23 травня 1667 року, елекційний сейм 1669 року повністю його реабілітував.[3]

У культурі[ред. | ред. код]

1658 року сприяв створенню Колегіуму Піярів у Ряшеві. На той час — це була друга така школа на всю Польщу.
Станіслав Єжи Себастьян Любомирський є одним з персонажів історичного роману польського письменника Генрика Сенкевича «Потоп».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Lubomirscy (01) (пол.)
  2. Юрій
  3. Kersten A. Lubomirski Jerzy Sebastian herbu Szreniawa (1616–1667)… — S. 19.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]